Слід відзначити особливий розвиток високого рівня в експериментальному класі (11-А), що в свою чергу свідчить про позитивний вплив запропонованих уроків на пізнавальну активність учнів.
Висновки до третього розділу
Аналіз дослідно-експериментальної роботи, присвяченої проблемі формування в учнів умінь та навичок художнього твору дає можливість зробити висновок, що формуючий експеримент є ефективним, оскільки відбулося значне підвищення рівня знань учнів, їх пізнавальних інтересів, ставлення до предмету загалом.
Підсумовуючи провідний експеримент, звертаємо увагу на коефіцієнт виправданості запропонованої методики, який матиме таку форму:
(14,5% експериментального класу + 24,75% експериментального класу) = (8% контрольного класу + 12,75% контрольного класу) = 39,25% - 20,75% = 18,5%.
У ході констатуючого експерименту, з'ясовано, що рівень сформованості пізнавального інтересу учнів є недостатнім, тому що уроки літератури проходять не цікаво, одноманітно, учні не мають змоги реалізувати себе як особистість, позбавлені можливості виконувати творчі завдання.
Формуючий експеримент вирішує нашу проблему. Застосування різноманітних форм аналізу та нестандартних форм організації навчання дає можливість виконувати нашу роботу послідовно, систематично.
Отримані результати дозволяють говорити про правомірність використання розробленої нами програми дослідно-експериментальної роботи. Маємо:
- збільшення кількості учнів з позитивним ставленням до предмету української літератури;
- підвищення рівня якості знань учнів;
- підвищення активності учнів на уроці;
- підвищення ефективності процесу навчання.
Основним результатом є те, що внаслідок проведеної роботи в учнів експериментального класу значно підвищився рівень сформованості умінь танавичок аналізу художнього твору. Цьому сприяли активні форми роботи.
Таким чином, отримані результати дозволяють говорити про правомірність використання розробленої нами програми дослідно-експериментальної роботи, і підтверджують висунуту нами гіпотезу, що формування у школярів умінь та навичок аналізу психологічної прози В. Петрова-Домонтовича є орієнтиром до вдосконалення особистості через призму осягнення сенсу життя героїв.
У результаті педагогічного експерименту ми прийшли до висновку, що дана мета буде досягнутою при дотримання таких психолого-педагогічних умов:
1. Створення таких навчальних ситуацій, які будуються на засадах зв'язку з реаліями життя, розумінні понять „особистість” та „сенс життя” у сучасній екзистенціальній філософії, визначенні особистісних рис у персонажів, осягненні їхньої сенсожиттєвої мети шляхом аналізу художнього твору.
2. Використання активних форм навчання: уроків – філософських досліджень художнього тексту; урок-лекція; урок-усний журнал; урок-діалог; урок-диспут; урок-семінар; урок-конференція.
3. Творчого залучення учнів до моделювання педагогічного процесу, за умови виявлення учнем своїх світоглядних позицій.
4. Урахування вікових особливостей школярів.
ВИСНОВКИ
У постреволюційний час українська література характеризується розмаїттям стильових течій і напрямів, їх одночасним співіснуванням. Цей період в літературі зазначався розквітом модерних течій , це і київські неокласики, серед них і Віктор Петров-Домонтович (Бер), художній доробок якого різножанрово і змістовно багатий.
Історіософська думка митця приваблює читача цілісністю художньо-філософської концепції: твори відображають глибоке знання історії, вміння заглиблюватися в суспільні процеси, розкривати діалектику взаємин особистості та соціуму. Час багато митців оголосили про себе, це ціле гроно київських неокласиків, серед них і Віктор Петров-Домонтович (Бер), художній доробок якого різножанрово і змістовно багатий. Історіософська думка митця приваблює читача цілісністю художньо-філософської концепції: твори відображають глибоке знання історії, вміння заглиблюватися в суспільні процеси, розкривати діалектику взаємин особистості та соціуму.
Творчістю Віктора Петрова почали цікавитися тільки протягом останніх десяти років, до цього часу письменник був більш відомий, як археолог. Творчість Домонтовича досліджували Ю. Загоруйко, Ю. Рибалко, В. Агеєва, Р. Корогородський, Ю. Шевельов (Шерех), Л. Новиченко.
Отже, фройдівський психоаналітичний метод, що спонукав людину XX ст. заглянути собі в душу чесними очима, осмислити приховане у глибинах психічного не виключити зі свого життя несвідоме, активно пізнати його, не просто усвідомити неусвідомлюване, а використати його в організації власного життя і діяльності розглядав людську психіку в контексті просвітницького світогляду, що ґрунтувався на опозиціях: “раціональне — емоційне”, “наукове — релігійне”, “елітарне — масове”, “чоловіче — жіноче” тощо. Це був світогляд з орієнтацією на ідеали епохи Модерну, заснованої на раціональному пізнанні. Фрейдівська психоаналітична реформа людини не зробила людство щасливішим, а лише зробила його свідомішим.
Пригнітивши одкровення, сакральне, ірраціональне, емоційне, фемінне, епоха Модерну закладала основи свого “апокаліпсису”. Ставши автором психоаналітичної реформи світу, Фрейд не знав, що прагнув порятувати вмираючу епоху, на зміну якій уже заступав Постмодерн. Сам Фрейд може бути репрезентований як модерніст, герой порубіжжя, один з останніх великих культурних героїв епохи Модерну, який обстоював її раціоцентричну традицію, і як предтеча, провісник нового культурного повороту: культура, озброївшись фрейдівським усвідомленням несвідомого, вирушала на пошуки нової постмодерністської ідентичності.
З погляду стильових особливостей В. Петров-Домонтович — постать своєрідна й неординарна, в чомусь навіть рідкісна для української літератури 20-х — 40-х років, у кожному разі, він чи не найяскравіше демонструє а ній поетику “інтелектуального письма”, поетику прози художньої, а разом з тим здебільшого й наукової чи естетично-художньої. Прози, а якій відбилась велика традиція інтелектуально насиченої образної розповіді — від часів барокко й класицизму до письменства початку віку.
Стиль Домонтовича іскристо-афористичний, нерідко відтінений стриманою іронією, побудований на антитезах та контрастах і тому часто парадоксальний. Зіткнення понять, почуттів, форм — постійний елемент його поетики.
Письменник, зовсім не знаний сучасному читачеві і дуже мало знаний поколінню 20—30-х років (його книжки то замовчувались, то зневажливо шельмувались критикою), він входить тепер в українську літературу із своїм цікавим і своєрідним внеском.
Не зовсім звичайна доля, не звичайна постать письменника і вченого, рідкісна є нашій культурі широта інтелектуальних, творчих інтересів.
Аналіз дослідно-експериментальної роботи, присвяченої проблемі формування в учнів умінь та навичок художнього твору дає можливість зробити висновок, що формуючий експеримент є ефективним, оскільки відбулося значне підвищення рівня знань учнів, їх пізнавальних інтересів, ставлення до предмету загалом.
Таким чином, отримані результати дозволяють говорити про правомірність використання розробленої нами програми дослідно-експериментальної роботи, і підтверджують висунуту нами гіпотезу, що формування у школярів умінь та навичок аналізу психологічної прози В. Петрова-Домонтовича є орієнтиром до вдосконалення особистості через призму осягнення сенсу життя героїв.
А поза всім цим, В. Домонтович майже кожним своїм твором нагадує, що він людина оригінального і на диво привабливого хисту, письменник, що вмів бути “паном” в царстві яскравої думки і гідної її художньої форми.
ДОДАТКИ
Урок А
Тема: гносеологічна проблема пошуку сенсу буття особистістю у філософії.
Мета: ознайомити учнів з основними гносеологічними поняттями філософії „сенс життя” та „особистість”, їх роллю у сучасному екзистенційному напрямку; розвивати потребу до вдосконалення особистості крізь призму аналізу сенсу життя героїв В. Петрова-Домонтовича; вдосконалювати в учнів уміння розглядати літературні твори в контексті глобальних філософських міркувань та навички конспектування; виховувати любов до універсального типу мислення.
Завдання:
1) усвідомити суть філософських категорій „сенс життя” та „особистість”;
- 2) ознайомитися з пошуком відповідей на одвічне питання „сенсужиття” у філософії;
- 3) екзистенціальний напрямок у сучасній філософії якіндивідуальний пошук сенсу власного життя.
Тип уроку: уроку-лекція.
Обладнання: портрети відомих філософів Г. Сковороди, П. Юркевича, Дж. Локка, І. Канта. Методи: словесні, наочні.
„Пізнай себе! - пізнаєш світ " Г. Сковорода
Хід уроку
На дошці написано:
Тема уроку
Учитель проголошує тему і мету уроку, стисло пояснює зміст необхідних понять філософії.
Серед одвічних світоглядних проблем, які тривожили і тривожать людський дух, нашу свідомість, є, насамперед, кардинальні: одна із них - це питання сенсу життя, яке неодмінно постає перед кожною особистістю.
Філософія - це „пошук мудрості, котра прагне керувати людським життям і надавати йому єдиного й цілісного образу в усіх аспектах” [Аббаньяно Н.].
Це означає постійний вибір власної позиції стосовно життя і світу.
- Які ви знаєте вислови про особистість?
Виступ учня: відомі дослідники А. Алексеєва та А. Стреляний визначають поняття особистість як суб'єкт з притаманними йому індивідуальними рисами і якостями - інтелектуальними, емоційним, вольовими, що є продуктом певної соціальної економічної формації.
Психологи ж визначають особистість як ядро, інтегруючий початок, що поєднує в одне ціле різні психічні процеси індивіда і надають його поведінці послідовність та стійкість.