Для амебіазу, крім епідеміологічних даних, характерні правосторонній коліт, наявність у випорожненнях великої кількості слизу, рівномірно забарвленого кров'ю, який нагадує внаслідок цього малинове желе; виявлення тканинних форм гісто-літичної амеби в нативних або забарвлених препаратах випорожнень є вирішальним для діагнозу.
Відрізнити дизентерію від балантидіазу (вони дуже подібні) можна лише на підставі повторних наполегливих досліджень на виявлення балантидій у випорожненнях.
Коліти професійного походження (в осіб, які мають справу з ртуттю) розпізнають на підставі анамнезу, на-! явності ртутного стоматиту і симптомів нефрозонефриту.
Для харчової токсикоінфекції в клінічній картині хвороби характерне переважання симптомів гострого гастроентериту або гастроентероколіту, проте оскільки вони за : клінічним перебігом нагадують- гостру дизентерію, слід повторно проводити бактеріологічні дослідження, а з 8—9 дня — реакцію аглютинації в динаміці (з діагностикумами і аутоштамом).
В разі харчових токсикоінфекцій хвороба звичайно починається з одноразового або повторного блювання, потім з'являються різкі болі в животі, рідкі випорожнення стають частішими, підвищується температура; рідкі калові випорожнення, як правило, без патологічних домішок. Якщо харчові токсикоінфекції викликані бактеріями Бреслау, внаслідок бактеріемії підвищується температура, а нерідко спостерігається й тифоподібна інтоксикація, яка зберігається протягом кількох днів. Багаторазові посіви випорожнень на середовище Плоскирєва дають змогу в значному проценті випадків виявити збудників харчових токсикоінфекцій, які належать до салмонельозної групи; при цьому обов'язково використовують набір з 15—18 типоспецифічних (монореиепторних) аглютинуючнх сироваток для типування.
Лікування і догляд за хворими. В разі гострої дизентерії І в період загострення хронічного дизентерійного процесу обов'язкова госпіталізація з постільним режимом. Рекомендується механічно і хімічно Щадна дієта: кефір, кисле молоко, ацидофілія, свіжий сир, некруто зварене яйце, білі сухарі, невеликі кількості червоної (кетової) або зернистої ікри, вершкове масло до 30 г на добу, слизуваті супи з вівсянки, суп з фрикадельками, парові (перші 4 дні хвороби) котлети, добре проварені каші з рису або гречаної крупи, свіжа відварена риба, кисіль, овочеве пюре, протерті й печені яблука, фруктові, ягідні й виноградний соки, апельсини, мандарини. В міру затихання хворобливих явищ дієту можна розширювати.
Необхідно виявляти і проводити лікування супровідних гельмінтозів: в разі аскаридозу з 6—7 дня хвороби можна проводити оксигенотерапію, пізніш застосовують пиперазин. Великого значення надають насиченню організму вітамінами, загальнозміцнювальним організм препаратам, компенсуванню порушених травних функцій (розведена соляна кислота по 8 крапель до їжі за офіцинальним приписом, панкреатин по 1 г 3 рази на день у проміжках між прийманням їжі).
Для лікування гострої дизентерії і рецидивів хронічної дизентерії використовують антибіотики: левоміцетин, біоміцин, тетрациклін, тераміцин. Загальна тривалість курсу лікування будь-яким із зазначених препаратів становить 6—7 днів; її встановлюють на підставі клінічного ефекту. Широко використовують вітаміни.
Застосовують середнє терапевтичне дозування антибіотиків: для левоміцетину по 0,5 г 5 разів на день, для біоміцину, тетрацикліну й тераміцину — по 300 000 ОД (що відповідає 0,3 г препарату) 4 рази на день. Для стимуляції імунних властивостей організму і десенсибілізуючої дії на організм рекомендується крім лікування антибіотиками застосовувати вакцинотерапію. Для цього спиртову дивакцину з бактерій Флекснера — Зонне, приготовлену за методом Чорнохвостова, вводять підшкірне в дозах: у 1-й день лікування 0,5 мл, а на 3, 5, 7-й дні — по 1 мл. Для неспецифічної десенсибілізації організму призначають димедрол, діазолін або дипразин.
Якщо немає антибіотиків, можна застосовувати сульфаніламідні препарати — сульгін, фталазол, дисульформін (по 1 г 4 рази на день протягом 5—7 днів); проводячи лікування цими препаратами, хворому дають багато пити.
У лікуванні токсичних форм дизентерії поряд з антибіотиками слід застосовувати антитоксичну протидизентерійну сироватку (внутрішньом'язово по 50 000—60 000 АО на день протягом 2—3 днів).
Під час загострення хронічної дизентерії дуже важливий індивідуалізований підхід до кожного хворого, оскільки хронічна дизентерія, як правило, поєднується з ускладненнями, а також із іншими процесами (ахілія, гастрити, гельмінтози тощо). Після купірування гострих явищ (загострення, рецидив) треба лікувати супровідне захворювання.
У період загострення хронічної рецидивуючої дизентерії антибіотики призначають за тими самими схемами, що й під час лікування гострої дизентерії. Крім того, через день вводять спиртову дивакцину Чорнохвостова. її впорскують підшкірне, починаючи з дози 0,2 мл у перший день лікування, поступово підвищуючи дозування протягом наступних п'яти днів до 1,5 мл.
Крім застосування антибіотиків і вакцинотерапії у лікуванні хворих на хронічну дизентерію слід застосовувати лікувальні клізми (ромашкові, з колоїдної дисперсної солі норсульфазолу, риб'ячого жиру, 1 % розчину таніну, вазелінового масла для прискорення репарації слизової кишки), загальнозміцнювальну терапію (глюкозо-вітамінотерапія, переливання крові, плазми, ери-троциарної маси і фізіотерапія).
Схеми лікування дітей.. Лікування дітей, хворих на гостру і хронічну дизентерію, грунтується на тих самих принципах, що й лікування дорослих. Проте слід звертати особливу увагу на правильний режим, забезпечувати ретельний догляд і правильне харчування хворої дитини.
Для лікування гострої дизентерії застосовують такі схеми:
а) левоміцетин: добова доза для дітей до 3 років 0,04 г (40 мг) на 1 кг ваги; добова доза для дітей старших від 3 років — від 0,8 до 1,2 г;
б) синтоміцин: добова доза для дітей до 3 років 0,08 г (80 мг) на 1 кг ваги; добова доза для дітей старших — від 1,2 до 2 г;
в) біоміцин, тетрациклін або тераміцин: добова доза для дітей до 3 років — 20 000—25 000 ОД на 1 кг ваги; добова Доза для дітей старших — 25 000—30 000 ОД на 1 кг ваги.
В разі лікування в стаціонарі добову дозу розподіляють на 4 приймання; в разі амбулаторного і домашнього лікування добову дозу можна розподілити на 3 приймання. Цикл лікування триває не менше ніж 7 днів.
У процесі лікування дітей, хворих на хронічну дизентерію, слід виявляти супровідні гельмінтози і проводити дегельмінтизацію (після стихання гострих явищ дизентерії). Для дітей, хворих на хронічну дизентерію, треба створювати спеціальні групи в яслах і дитячих садках.
Умовою виписування з стаціонара дорослих і дітей, що одужали від дизентерії, є зникнення всіх клінічних проявів хвороби, а також негативні (2—3 рази) результати посіву випорожнень на дизентерійні бактерії. Особливо ретельному бактеріологічному контролю підлягають виписувані з стаціонара працівники харчових підприємств, водопроводу, мережі громадського харчування і дитячих закладів. Там, де бактеріологічний контроль неможливий, слід виходити з клінічного одужання: виписувати на 4—6-й день від моменту нормалізації випорожнень, з наступним диспансерним наглядом до одного року.
В окремих випадках виписувати можна після 7-го дня хвороби — відразу після зникнення клінічних явищ, проте обов'язковими умовами цього є повне і послідовне завершення терапевтичного курсу дільничним лікарем або фельдшером вдома і в шлунково-кишковому кабінеті з наступним наглядом за видужуючим, врахування тих санітарно-побутових умов, у яких він перебуватиме після виписування. Завершувати терапевтичний курс треба іншим антибіотиком, ніж той, який використовувався для лікування хворого в стаціонарі. Особам, які перенесли гостру дизентерію, в ряді випадків, якщо видужання дуже за-тяглося, слід призначати протирецидивне лікування.
Профілактика. Заходи щодо профілактики дизентерії слід спрямовувати на неухильне поліпшення санітарного стану населених місць і матеріально-побутових умов населення, зростання культурних навичок. Конче потрібно суворо дотримуватись правил особистої гігієни: мити руки, перед їдою обов'язково обмивати кип'яченою водою сирі овочі і фрукти, вживати для пиття тільки кип'ячену воду і молоко тощо.
Велике значення має виконання вимог харчової гігієни (зберігання продуктів, кулінарна обробка їх, видача споживачеві й продаж), а також систематична боротьба з мухами: правильна будова й очищення помийних і вигрібних ям, смітників, знищен-т ня мух у місцях виплоду їх за допомогою 10% дуcтів ДДТ, а в житлових і виробничих приміщеннях — обпилюванням дуетами ДДТ і за допомогою липучого паперу.
Всі хворі на дизентерію підлягають госпіталізації. Залишати хворого вдома можна тільки у виняткових випадках, з дозволу районного епідеміолога і лише в разі задовільних санітарних умов у квартирі. Обов'язковим є наступний нагляд за вогнищем. Хворі на хронічну дизентерію повинні перебувати на обліку шлунково-кишкових кабінетів і поліклінік, а також проходити курс лікування в періоди загострень.
Необхідно суворо дотримуватись усіх вимог гігієни в оточенні хворих на хронічну дизентерію. Після госпіталізації хворого на гостру або хронічну дизентерію у вогнищі роблять заключну дезинфекцію.
Хворих на хронічну дизентерію не допускають до роботи на харчових підприємствах, в їдальнях, магазинах, дитячих колективах, і вони підлягають диспансерному нагляду.
Щепна профілактика (ентеральна, чи підшкірна, вакцинація) через недостатню ефективність не має самостійного значення і може лише доповнювати систему загальних профілактичних заходів. Тепер немає ніяких доказів прямої ефективності всіх запропонованих методів вакцинації, внаслідок чого дальше проведення щеплень проти дизентерії більшість авторів визнають недоцільним.