Прості крупновізерункові переплетення звичайно виконуються елементарними похідними і комбінованими переплетеннями (мал.11) і вимагають для свого утворення одну основу і один утік. Складні крупновізерункові переплетення вимагають для утворення візерунка на тканині декількох систем основних і уточних ниток.
Чим менше довжина перекриття, тим більше на одиниці довжини тканин зв'язків між нитками основи й утоку. Чим довше перекриття, тим менше вигинів мають нитки, унаслідок чого поверхня тканин виходить рівною, гладкою і блискучою. тканини полотняного переплетення мають підвищену твердість; тканини атласного переплетення відрізняються гладкою, блискучою поверхнею, крепово–матові, шорсткуваті, вафельні і пікейні – візерунково–рельєфною.
Поряд з особливостями переплетення ниток, на будову тканини великий вплив має товщина основних і утокових ниток. Поєднання основних і утокових ниток різної товщини створюють такі ефекти, як поперечний рубчик у тканинах репсового типу або опуклі поздовжні смужки в зефірах. Від співвідношення товщини ниток основи і утоку залежить величина їхнього вигину в тканині, а отже, і товщина тканини.
Щільність тканини характеризується кількістю основних і утокових ниток, розташованих на 100 ммїї довжини. Визначають її окремо по основі й утоку. При тому самому ж числі ниток тканина, вироблена з пряжі низьких номерів, щільніше тканини з пряжі високих номерів.
Лінійне заповнення тканини волокнистим матеріалом залежить від ступеня скрутки пряжі і її товщини.
Зі збільшенням щільності зростають товщина, вага і твердість тканини, зменшуються її розтяжність, здатність до драпірування і усадки. Зі зменшенням щільності збільшуються повітропроникність і здатність поглинати вологу. У той же час знижуються вітрозахисні властивості тканин унаслідок підвищення пористості.
Лінійні розміри тканини – це її довжина, ширина і товщина. На текстильних підприємствах довжину і ширину тканини вимірюють за допомогою спеціальних мірильних машин. У торговельних підприємствах довжину тканини визначають на триметровому лінійному столі, а ширину – за допомогою нескладних метрових лінійок.
Довжина відрізу тканини зв'язана зі зручністю ткацтва, укладання й упакування його на текстильних підприємствах, транспортування, розкрою на швейних підприємствах, збереження в магазинах, показу покупцям і відмірювання покупки. У процесі виробництва й обробки довжина відрізу тканини міняється. Остаточну довжину одержують при розбраковуванні тканини. В даний час виробляють тканини, довжина відрізу яких коливається від 10 до 150 м.
Дефекти, виявлені в тканинах (плями, діри), при розбраковуванні вирізують, у результаті чого в одному відрізі виходить два або три відрізи. Довжина відрізу і ширина тканини регламентуються ГОСТами. Відрізи , довжина яких менше зазначеної в ГОСТах, переводяться в мірний відріз, вартість якого нижче на 30 – 60%. Ширина тканини залежить від ширини ткацького верстата, призначення тканини і режиму обробки. Не всяка ширина є раціональною. Ширина тканини в значній мірі впливає на розкрій у швейній промисловості і на купівельний попит. При виготовленні одягу однакових фасонів із тканин, що мають різну ширину, затрудняється робота закрійних цехів швейних фабрик і ательє, тому що необхідна зайву розкладка лекал. Товщина тканини залежить від її будови, товщини пряжі або ниток, переплетення і характеру обробки. Для виробництва тканин застосовують нитки товщиною 1000 – 1,7 текси (№ 1 – 600).
Фактурою тканини називається структура поверхні тканин – лицьової сторони і вивороту. Фактура і колористичне оформлення визначають зовнішній вигляд тканини. Фактура, так само як і волокнистий склад, додає тканинам визначені властивості і визначає їхнє призначення.
Лицьова сторона тканин має гладку, рельєфну або ворсову поверхню. Тканини з гладкою поверхнею використовують переважно для підкладки і білизни (саржу, атлас, сатин, полотнину й ін.), іноді для платтів (ситець, поплін, шотландку, майю й ін.). Виворітна сторона більшості тканин не обробляється і колористично не оформлюється.
У залежності від структури лицьової сторони і вивороту тканини підрозділяють на рівносторонні і різнобічні.
До рівностороннього відносяться тканини з однаковими лицьовою стороною і виворотом – полотнина, сукно, шотландка й ін.; різнобічними – тканини, що мають різні по будові й оформленню лицьову сторону і виворіт.
Споживчі властивості тканин.
Тканини володіють найрізноманітнішими властивостями. У залежності від природи властивості тканини підрозділяють на фізичні (механічні), хімічні і фізико–хімічні.
Для споживачів важливе значення мають ті властивості, що впливають на термін служби тканин, їхній зовнішній вигляд і гігієнічність. Ці властивості називаються споживчими.
Експлуатаційні властивості. До основних властивостей тканин, від яких залежить термін їхньої служби, відносяться міцність тканини на розрив, видовження, стійкість до стирання і багаторазових вигинів, стійкість до світла і світлопогоди, біологічна стійкість, термостійкість, стійкість до кислот і лугів. Знос текстильних виробів – результат спільної дії різних факторів: механічних, фізико–механічних, хімічних і біологічних. До механічних факторів відносяться: стирання, вигин, роздирання й ін.; до фізико–механічних і хімічних – дія світла, світлопогоди, поту, прання, хімчистки і т.п.; до біологічних – дія різних мікроорганізмів, що руйнують вироби.
Маса (вага) тканин має велике значення для контролю за правильністю їхнього виготовлення. Основними ваговими характеристиками тканин є маса (вага) 1 м2 в г і об'ємна маса (вага) у г/см3.
Маса (вага) 1 м2 тканин коливається в межах від 14 до 1110 г і характеризує питому витрату сировини на їхнє виробництво. Вага 1 м2 тканини визначається розділом ваги зразка тканини на його площу.
У товарознавчій практиці маса (вага) 1 м2 тканини використовується для обчислення об'ємної маси (ваги) і пористості, коли необхідно визначити правильність виготовлення, цільове призначення тканин і їхні гігієнічні властивості. Зниження маси (ваги) 1 м2тканини в порівнянні з нормою вказує на те, що вона виготовлена з заниженою щільністю або з ниток більш високих номерів. Велике гігієнічне значення має маса (вага) 1 м2 тканин, призначених для пошиття дитячого верхнього одягу.
Виробляють тканини легкі, середньої ваги і важкі. З легких тканин шиють білизну, сорочки і плаття; із тканин середньої ваги – костюми і літні пальто; з важких – зимові і демісезонні пальто.
Об'ємна маса (вага) є непрямим показником теплозахисних властивостей тканин, крім того, вона має також гігієнічне значення. Чим вище пористість тканини, тим менше її об'ємна вага, тим вище теплозахисні властивості.
Міцністю тканини на розрив називається її опірність руйнуванню під впливом навантаження. Це – один з основних показників, що визначають термін служби виробу.
Міцність тканини на розрив і видовження залежить від виду волокна, з якого вона виготовлена, якості пряжі, щільності, переплетення і характеру обробки.
Розривне навантаження тканини визначають шляхом розриву смужки її шириною 50 мм і довжиною 100 мм для вовняних і 200 мм для всіх інших тканин. Особливістю визначення механічних властивостей текстильних виробів є необхідність виконання двомірних випробувань: тканин – по основі й утоку, нетканих матеріалів – по довжині і ширині. Міцність тканин на розрив коливається від 10 до160 кгс.
Видовження (розтяг) тканини при розриві визначають на динамометрі одночасно з міцністю і виражають у міліметрах або у відсотках. У першому випадку воно називається абсолютним, у другому відносним. Повне видовження тканин складається з трьох видів деформації – пружного, еластичного і пластичного видовження, що впливають не тільки на термін служби тканин у виробах, але і на формування естетичних властивостей одягу.
Пружне видовження– це видовження, при якому тканина миттєво повертається в первісний стан після зняття навантаження.
Еластичне видовження характеризується поступовим поверненням тканини в колишнє положення. Наприклад, у виробів, підвішених на плічках, за ніч зникають деформації, що утворилися при їхній експлуатації.
Пластичне видовження (залишкове) не зникає після усунення навантаження і залишається на виробах, що зшиті із тканин з великим пластичним видовженням, у виді мішкуватих здуттів біля ліктів і колін.
Стійкість до стирання – одне з найважливіших властивостей тканин. У процесі експлуатації властивості виробів, що зшиті із тканин і нетканих матеріалів, поступово погіршуються, і зрештою вироби зношуються.
Стирання тканини починається з руйнування виступаючих на її поверхні вигинів ниток основи або утоку. Стійкість тканин до стирання залежить від вихідної сировини, структури пряжі, характеру переплетення й обробки, наявності на поверхні ворсу або застила, умов експлуатації і т.д. Стирання відбувається поступово, тканина у визначених місцях, що найбільш піддаються тертю, стає тонше, а потім руйнується. Тканини, утворені саржевими й атласним переплетенням, що мають гладку поверхню, більш стійкі до стирання, тому їх використовують на підкладку, що увесь час стикається з поверхнею інших виробів з тканини. З підвищенням відносної вологості повітря стирання тканин підсилюється. Апрети, що наносяться на тканину в процесі обробки, підвищують їхню стійкість до стирання.