Особистий внесок здобувача. У процесівиконання дисертаційної праці автор самостійно відібрав і проаналізував наукову літературу за темою дослідження, провів інформаційні пошуки. Під керівництвом професора М. П. Сисоєва сформульовано мету і завдання дослідження. Дисертант особисто зібрав і систематизував фактичний матеріал, проаналізував та провів інтерпретацію й статистичну обробку отриманих результатів, оформив висновки і практичні рекомендації за даними дослідження.
Основні цитохімічні та біохімічні дослідження проведено в лабораторії Кримської республіканської клінічної лікарні ім. М.О. Семашка і Центральної науково-дослідної лабораторії Кримського державного медичного університету ім. С.І. Георгієвського*.
Результати дослідження впроваджено в практику. Підготовано наукові дані до публікацій, доповідей на конференціях, оформлено дисертаційну працю. На тему дисертації надруковано 13 статей, з них 5 – у виданнях, що входять до реєстру ВАК України. Одержано два патенти України на винаходи, виконані в співавторстві з С.Г. Безруковим і П.М. Колбасіним з однаковою пайовою науково-практичною участю кожного.
Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації доповідали й обговорювали на засіданнях: науково-практичної конференції, присвяченій 105-річчю від дня народження С. І. Георгієвського (6 грудня 2003 р., м. Сімферополь); I з’їзді Асоціації стоматологів АР Крим (26 листопада 2004 р., м. Алушта); науково-практичній конференції, присвяченій Дню стоматологічного факультету КДМУ ім. С. І. Георгієвського (10 грудня 2004 р. і 9 грудня 2005 р., м. Сімферополь); VII міжнародному конгресі з пластичної, естетичної і реконструктивної хірургії, онкології і дерматології (23–26 листопада 2005 р., м. Одеса), Республіканській науково-практичній конференції «Нові технології в стоматології і щелепно-лицевій хірургії» (3–4 листопада 2006 р., м. Харків).
Публікації. На тему дисертації опубліковано 13 праць, з них 5 – у виданнях, рекомендованих ВАК України.
Одержано патенти на винаходи «Спосіб усунення деформації м’яких тканин обличчя» (№ 57433 А від 16.06.2003) і «Спосіб контурної пластики м’яких тканин обличчя» (№ 64679 А від 16.02.2004).
Структура і об’єм дисертації. Робота складається із вступу, огляду літературних джерел, опису матеріалу і методів дослідження, результатів власних досліджень (3 розділи), аналізу і узагальнення результатів досліджень, висновків, практичних рекомендацій, списку використаної літератури. Перелік посилань становить 319 джерел (85 – іноземних). Роботу виконано на 159 сторінках машинописного тексту, проілюстровано 36 рисунками і 26 таблицями.
ОСНОВНІЙ ЗМІСТ
Матеріал і методи дослідження. Для досягнення мети і вирішення поставлених завдань проведено клініко-лабораторне обстеження 133 пацієнток (в дослідження увійшли тільки жінки). Виділено три клінічні групи (1-ша основна – 46 осіб, 2-га основна – 57 і контрольна – 30), стандартизовані за віком і головними клініко-лабораторними критеріями (характер і локалізація патологічного процесу).
До груп спостережень увійшли пацієнтки з трьома типовими варіантами дефектів і деформацій м’яких тканин обличчя: міжбрівні (42 особи) і носогубні (42) складки (як приклад деформації) та гіпоплазія губ (49 пацієнток).
У контрольній групі для згладжування міжбрівних і носогубних складок гель уводили у вигляді ін’єкцій субфасціально одношарово під складку за всією її довжиною – від 1 до 2 мл ПАА гелю. Для збільшення об’єму губів імплантат розміщували вздовж червоної облямівки, інфільтруючи м’язові волокна. Після введення препарат рівномірно розподіляли в тканинах за допомогою масажу.
Пацієнткам, що увійшли до основних груп, усували вади обличчя за допомогою розроблених нами методик – пошарового розташування ПАА гелю в тканинах. Для згладжування міжбрівних і носогубних складок перший глибокий шар розташовували поверх окістя, другий – внутрішньом’язово, або субфасціально, і третій – внутрішньошкірно муфтоподібно вздовж основи складки. Для корекції об’єму і форми губ ін’єкційно інфільтрували три шари: м’язовий, підшкірний і підслизовий.
Пацієнткам 2-ї основної групи додатково призначали «Траумель-С» як імунокоректор, антиоксидант і адаптоген. У день імплантації 2,2 мл препарату вводили внутрішньовенно одноразово, потім його призначали в пігулках (по дві пігулки тричі на добу під язик протягом 10 діб).
Для комплексної оцінки результатів дослідження використовували клінічні й додаткові (цитохімічні, біохімічні, локальна термометрія, біопотенціометрія, реографія) методи діагностики.
Для клінічної оцінки наслідків лікування використовували такі критерії: наявність місцевих симптомів запалення (больові відчуття, гіперемія шкіри, набряк м’яких тканин), залишкова деформація (дефект), нерівномірність розподілу гелю в ділянці імплантації (грудкуватість), міграція частини матеріалу із зони введення в сусідні ділянки, симетричність розташування імплантату у тканинах губи, ступінь збільшення висоти червоної облямівки губи (незначний, помірний, виразний).
На 14–15-ту добу оцінювали найближчі наслідки лікування. У разі показань та за бажанням пацієнток проводили коригувальні процедури шляхом уведення додаткових об’ємів ПАА гелю.
Остаточно ефективність лікування оцінювали через 5–6 і 11–12 міс. При цьому застосовували методику бальної оцінки, прийнятої в Інституті хірургії ім. А.В. Вишневського РАМН [2005].
Показники активності сукцинатдегідрогенази (СДГ) талактатдегідрогенази (ЛДГ)розглядали як неспецифічні маркери пошкодження клітин. Загальновідомо, що сукцинатдегідрогеназа і лактатдегідрогеназа належать до найважливіших клітинних ферментів, що беруть участь у процесі гліколізу [Е. Пірс., 1962., С.Г. Безруков та співавт. Патент № 20897 від 15.02.2007 р.].
Активність дегідрогеназ у нейтрофілах вивчали на мазках клітин гепаринізованої крові після обробки відповідними реактивами через годину після інкубації.
Трипсиноподібну активність слини (ТПА) оцінювали спектрофотометричним методом, заснованим на вимірюванні швидкості відщеплення N-бензол-L-аргініну від синтетичного субстрату N-бензол-L-аргініну етилового спирту [Reanal, Швейцарія].
Антитриптичну активність слини (АТА) визначали електрофотометричним методом.
Каталазоподібну активність (КА) оцінювали на підставі реєстрації залишкової кількості пероксиду водню після інкубації з біологічним матеріалом при pH 7,4 і 25єС. Рівень пероксиду водню визначали шляхом утворення забарвленого комплексу з солями молібдену.
Шкірні електропотенціали вимірювали цифровим мілівольтметром UNI-T М 8906 по периферії зон імплантації ПАА гелю, використовуючи хлорсрібний електрод, що має пристрій для стабілізації тиску на тканині [А. М. Шамрай, 2002].
Температуру тканин у ділянці імплантації ПАА гелю визначали електротермометром Goldtemp Thermometer MT 1622 (Microlife, Швейцарія) з аналергійним золотим покриттям наконечника. Чутливість датчика становила 0,01єС.
Реографічні дослідження проводили за допомогою біполярного реографа РПГ-2-02. Для реєстрації показників використовували електрокардіограф Елкар. Встановлювали постійну відстань між електродами, які накладали на шкіру за біополярною схемою над зоною імплантації ПАА гелю.
Цифрові дані обробляли за традиційним варіаційно-статистичним методом з використанням персонального комп’ютера і стандартних статистичних програм (SPSS for «Windows» і «Microsoft Excel X 2000»).
Результати дослідження і обговорення
Вивчали особливості клінічного перебігу відновних процесів шкіри у хворих з різними варіантами ін’єкційної пластики для усунення деформацій м’яких тканин обличчя. Наявність симптому гіперемії оцінювали щоденно протягом 7 діб раннього післяімплантаційного періоду, а також на 14-ту добу. Результати аналізу даних свідчать про варіабельність цього симптому в групах спостережень. Так, у контрольній групі (традиційний метод) обмежену гіперемію шкіри через 1 добу після імплантації зафіксовано у 25 пацієнток (83,33 %). У першій основній групі симптом помічено у 34 хворих (73,91 %), в другій головній – у 36 (63,16 %). Таким чином, уже в першу добу спостереження міжгрупова різниця (порівняно з контролем) становила 9,42 і 19,57 % відповідно (Р<0,05).
Вірогідну редукцію явищ гіперемії виявлено в 2-й основній групі, де на 3-тю добу симптом зареєстровано лише в 17,54 % випадків, а на 6-ту його не виявляли. У контролі ж на 3-тю добу післяімплантаційного періоду гіперемія шкіри спостерігалася у 36,67 % пацієнток (Р < 0,05), а на 7-му – у 10 % (Р < 0,05). Треба зазначити, що в 1-й основній групі цифрові значення також істотно відрізнялися від контрольних показників (Р < 0,05), але не досягали рівня другої основної групи.
За результатами оглядів, проведених через 1 добу після ін’єкційного введення препарату, післяімплантаційний набряк спостерігався у представниць усіх груп порівняння. Варто зазначити, що випадків розвитку виразного набряку, котрий поширювався за межу зони імплантату, ми не спостерігали.
Загалом через добу після ін’єкцій місцевий набряк зберігся: в контрольній групі – у 28 (93,33 %) пацієнток, у 1-й основній – у 41 (89,13 %) і в 2-й основній – у 48 (84,21 %). Разом із тим, вірогідної різниці показників в цей строк спостереження не виявлено. Проте темпи затихання набряку були помітнішими у представниць 1-ї основної і, особливо, 2-ї основної груп. Уже на 3-тю добу лікування післяімплантаційний набряк у 1-й основній групі зареєстровано у 21 пацієнтки (46,66 %), в 2-й основній – у 18 (31,52 %), у контрольній – у 18 (60,0 %). Міжгрупова різниця середніх значень аналізованого показника порівняно з контролем набула вірогідності (при Р < 0,05) і зберігалася до 14 діб.