При цьому повне згасання симптому помічено у всіх пацієнток 2-ї основної групи вже на 5-ту добу, 1-ї основної – на 6-ту. Водночас у контролі у 3 (10,0 %) жінок постін’єкційний набряк зберігався й на 14-ту добу включно.
У першу добу післяімплантаційного періоду мимовільного болю не спостерігалося у 33 (71,74 %) представниць 1-ї основної групи, у 43 (75,44 %) – 2-ї основної і у 19 (63,33 %) – контрольної. При цьому різниця між 2-ю основною і контрольною групами набула вірогідності (при Р < 0,05). Під час пальпації тканин больовий компонент виявляли у більшості прооперованих пацієнток. У контрольній групі цей показник становив 86,67 %, у 1-й основній – 73,91 % і в 2-й основній – 70,18 %. Вірогідність у різниці цифрових значень порівняно з контролем виявлено в обох основних групах (при Р < 0,05). Динаміка згасання симптому була найбільше виражена в 2-й основній групі, де випадків мимовільного болю не спостерігалося, починаючи з 5-ї, а під час пальпації – з 6-ї доби лікування. При цьому міжгрупова різниця щодо показників була вірогідною (Р < 0,05) в усі строки спостереження тільки між 2-ю основною й контрольною групами. Між двома основними групами цифрові значення також істотно відрізнялися, але не досягали рівнів вірогідності.
Таким чином, за всіма аналізованими клінічними показниками (гіперемія, локальний набряк, больовий компонент) у групах спостережень виявлено істотну різницю, яка засвідчувала, що менш виразні й тривалі запальні реакції спостерігалися в ділянці імплантації у пацієнток 1-ї і, особливо, 2-ї основних груп. При цьому за частотою симптомів вірогідну міжгрупову різницю зауважено в усі терміни раннього періоду після імплантації. Результати досліджень продемонстрували меншу виразність і тривалість місцевих запальних реакцій у жінок 2-ї основної групи, де в комплекс лікування було введено препарат «Траумель-С», який продемонстрував антиоксидантну, а відповідно й протизапальну протекторну активність.
При проведенні порівняльного аналізу даних клінічного обстеження пацієнток груп спостереження у віддалені періоди (5–6 і 11–12 міс), виявлено значну різницю в результатах лікування (кількість випадків повного усунення деформації, нерівномірний розподіл матеріалу з появою ділянок грудкуватості і формуванням геліом, часткова міграція імплантату із зони введення). При цьому позитивна динаміка, ефективність лікування була вищою у 2-ї і 1-ї основних групах. Так, через 11-12 міс після ін’єкційної пластики з 22 представниць контрольної групи, котрі прийшли на огляд, повністю усунено деформації у 15 (68,18 %). У 1-й основній групі (за результатами обстеження 35 представниць) цей показник був вищим на 23,24 %, а в 2-й основній (оглянуто 41 пацієнтку) – на 26,94 %. Ця різниця (з даними контрольної групи) виявилася вірогідною (Р < 0,05). Крім того, вірогідну міжгрупову різницю зауважено щодо кількості випадків розвитку місцевих запальних реакцій. Так, для порівняння, через рік після ін’єкцій ПАА гелю місцеві симптоми запалення зареєстровано у 3 (13,64 %) представниць контрольної групи і у 1 (2,44 %) – 2-ї основної ( Р < 0,05). Зазвичай такі прояви спостерігалися в найбільш кінетичних зонах (верхня і нижня губи) на тлі формування геліом. Все це засвідчує високу ефективність запропонованих методів усунення деформацій м’яких тканин обличчя.
Належить зазначити, що найбільше геліом (22,72 %) виявлено у контрольній групі (для порівняння: в 1-й основній групі цей показник становив 5,71 %, а в 2-й основній – 2,44 %; при Р < 0,05). Вони призводили як до естетичних, так і функціональних порушень. Надмір ПАА гелю видаляли шляхом пункції кістоподібного утворення з подальшим його пальцевим стисканням.
З метою усунення залишкових деформацій, після проведення первинної контурної пластики, додатково вводили ПАА гель. Кількість залишкових деформацій була вірогідно вище в контрольній групі, що свідчило про нетривалу фіксацію імплантату в тканинах при одношаровому його розташуванні. Кількість пацієнток, що потребували додаткових ін’єкцій у контрольній групі становило 14 (46,67 %) хворих. У 1-й основній групі їх було 16 (34,78 %), а в 2-й основній – 19 (33,33 %). При цьому різниця щодо відсоткових співвідношень була вірогідною (Р < 0,05).
Бальна оцінка кінцевих наслідків контурної пластики в групах порівняння засвідчила найвищий рівень (3,9 ± 0,09 бала) у 2-й основній. Для порівняння: 3,86 ± 0,1 бала зафіксовано в 1-й основній і 3,54 ± 0,12 – в контрольній групах.
Таким чином, віддалені результати клінічних спостережень (протягом року) свідчать про вищу ефективність запропонованих нами способів ін’єкційного усунення дефектів и деформацій м’яких тканин обличчя. При цьому за більшістю показників (повне усунення вади, частота формування геліом, розвиток місцевих запальних реакцій, кількість додаткових ін’єкцій для корекції) виявлено вірогідну міжгрупову різницю, порівняно з контролем (Р < 0,05). Переваги пошарового введення в тканини обличчя ПАА гелю і введення в комплекс лікування імунокоректора та адаптогену (препарату «Траумель-С») засвідчує й бальна оцінка кінцевих наслідків контурної пластики.
Цитохімічне дослідження нейтрофілів периферичної крові (проведене для оцінки виразності загальних запальних реакцій у групах порівняння) дало змогу встановити, що в ранній період після імплантації значно знижується СДГ- активність і зростає активність ЛДГ. Ці явища найвиразніші в контрольній групі. Тут рівень аеробного окислення (СДГ-активність) знизився на 3-тю добу після імплантації з (1,65 ± 0,07) до (1,32 ± 0,06) у.од., тобто на 20 %. На 7-му добу зниження цього показника було найвиразнішим (на 28,5 % при Р < 0,01). В той же термін рівень ЛДГ збільшився з (2,17 ± 0,11) до (2,82 ± 0,12) у. од., тобто на 29,9 % (Р < 0,01).
Поступове відновлення цитохімічних показників зауважили тільки на 10–12-ту добу. В 1-й та 2-й основних групах рівень змін згаданих показників був не таким значним. Так, максимальне зниження СДГ-активності спостерігали в 1-й основній групі на 5-ту добу (на 25,4 %) та зростання значень ЛДГ (на 23,72 %). У 2-й основній групі ці показники відповідали для СДГ 19,18 % (на 3-тю добу), для ЛДГ 19,16 % (на 5-ту добу). Різниця порівняно з початковими рівнями тут набувала вірогідності (при Р < 0,05). У 1-й основній групі ферментативний дисбаланс тривав до 5–7 діб, у 2-й – до 3–5 діб післяімплантаційного періоду. В ці ж самі строки міжгрупова різниця (порівняно з контролем) набувала статистично вірогідного характеру. Це тривало аж до 7–10-ї доби. Пошарова ін’єкція ПАА гелю (1-ша основна група), особливо в разі введення в комплексну терапію антиоксиданту «Траумель-С» (2-га основна група), сприяла скороченню термінів ферментативного дисбалансу, а, відповідно, й загальних запальних реакцій до 3–5 діб.
Характер змін активності протеїназ та інгібіторів протеолізу змішаної слини свідчив, що місцеві запальні реакції мали виразніший перебіг у контрольній групі, де на 7-му добу спостережень згадані показники перевищували (ТПА – на 42,38 % і АТА – на 36,4 %) або знижували (КА – на 28,29 %) початковий рівень найбільш вірогідно (при Р1 < 0,05). Їхня нормалізація також тривала довше (10–14 діб), ніж у основних групах (5–7 діб).
До того ж на 7-му добу виявлено вірогідну різницю в значеннях низки показників 1- і 2-ї основних груп порівняно з контролем: щодо ТПА – Р2 < 0,05; АТА – Р2 < 0,05; КСІ – Р2 < 0,05; КА – Р2 < 0,01; АОА – Р2 < 0,01. У віддалені строки спостереження (11–12 міс.) у представниць контрольної групи ми знову спостерігали появу дисбалансу стосовно показників загальної антиоксидантної активності (на 48,49 %; Р < 0,001), що свідчило про розвиток місцевих запальних реакцій. У основних групах ці показники вірогідно не відрізнялися від початкових рівнів.
Біопотенціометрію проводили для з’ясування особливостей перебігу запальних та відновних реакцій у зоні імплантації у представниць групи спостережень. Початковий рівень біопотенціалів шкіри в ділянці усунення вад м’яких тканин обличчя відновився в 2-й основній групі на 7-му добу після імплантації, в 1-й – на 10-ту і в контролі – на 14-ту. При цьому найбільш вірогідну міжгрупову різницю порівняно з контролем спостерігали з 3-ї до 10-ї доби (при Р2 < 0,05 та Р3 < 0,01). Виявлено вірогідну різницю в показниках біопотенціалів шкіри у представниць 1-ї та 2-ї основних груп на 5-ту й 7-му доби (Р3 < 0,05), що вказувало на вищі темпи відновних процесів на тлі застосування препарату «Траумель-С». В строк 11-12 міс. зареєстровано повторне зростання цього показника в контрольній групі (на 52,78 %; Р < 0,01), що свідчить про розвиток місцевих запальних реакцій у віддаленні терміни післяімплантаційного періоду.
Локальна термометрія за характером змін показників місцевої температури в ранній післяін’єкційний період, свідчить про виразність місцевих запальних реакцій, дала змогу дійти висновку, що введення в м’які тканини ПАА гелю супроводжується тимчасовою локальною гіпертермією, найпомітнішою у хворих після одношарового введення матеріалу (контрольна група). Тут температурний дисбаланс зберігався аж до 14-ї доби (при Р1 < 0,05).
У цій же самій групі спостерігався найбільш значущий приріст показника (на 7-му добу – на 10,72 %). У 1-й основній групі локальна температура наблизилася до початкового рівня на 10-ту добу, а в 2-й – на 7-му.
На підставі аналізу показників реографічних досліджень усіх груп встановлено, що ін’єкційне введення матеріалу сприяло місцевому посиленню кровоплину. Це характеризувалося значним збільшенням амплітуди пульсових коливань. При цьому функціональні порушення (за даними показника тонусу судин, індексу периферичного опору та індексу еластичності судин) були менш виразними у пацієнток 2- і 1-ї основних груп, що свідчить про менш виразні місцеві реакції, котрі виникають у відповідь на подразнення у разі пошарового розташування малих об’ємів імплантату в тканинах, а також про ефективність протизапального впливу «Траумелю-С». Спектр реограм нормалізувався вже до 7–10-ї доби відповідно (у контролі – до 14–21-ї). Варто зауважити, що найвиразніші зміни продемонстрували ПТС (в контролі – зростання до 93 %; у 1-й основній групі – до 87,4 % і в 2-й основній – до 85,3 %; Р1 < 0,001), ІПО (в контролі – збільшення на 32,9 %; Р1 < 0,001) та ІЕ (в контролі – підвищення на 28,5 %; Р1 < 0,05).