Реферат
Тема: Проблема здоров’я у валеології
План
Вступ
1. Проблеми здорового способу життя у сучасному суспільстві
Валеологія - наука про індивідуальне здоров’я людини
Проблема здоров’я у валеології
Структурна модель людини та її зовнішні (просторові) складові
Фізіологічні та функціональні резерви організму
Література
Основна мета валеологічної освіти в Україні - збереження і зміцнення здоров’я українського народу шляхом формування валеологічного світогляду, виховання свідомого та дбайливого ставлення до власного здоров’я як головної умови реалізації творчого і фізичного потенціалу особистості.
Серед різноманітних форм організації валеологічної освіти в загальноосвітніх навчальних закладах особливе місце займають уроки фізичної культури. Учитель за допомогою всіх форм навчальної і позакласної роботи повинен закласти фундамент фізичної культури вказати учневі шляхи оволодіння знаннями, навичками й уміннями, необхідними для забезпечення здорового способу життя.
В основі валеології лежить комплекс наукових знань про засоби та методи профілактики захворювань. У зв’язку з цим виникла необхідність викладання валеології в школах та підготовки спеціалістів з фізичної культури та валеології. Отже, навчальний курс відноситься до професійно-орієнтованих дисциплін вищих навчальних закладів. Цей курс спрямований на розвиток професійної ерудиції соціального педагога, широкого наукового світогляду, стимулювання пізнавального й професійного інтересу, науково-дослідної діяльності студентів.
З позицій системного підходу, прийнятого у валеології, структурну організацію людини можна подати у вигляді піраміди.
Виходячи з уявлень про людину як систему пірамідального типу, що включає як підсистему тіло (сому) - підошва піраміди, психіку (інтелектуально-емоційна сфера) - середня ланка піраміди і духовний компонент - вершина піраміди, у валеології розроблена тактика пізнання і оздоровлення.
Духовному аспектові як у західній, так і у нашій практиці оздоровлення поки що не надається належної уваги. В західній медицині лікар звичайно починає роботу з пацієнтом з наступного за ієрархією рівня, який визначає здоров'я, - із психічної сфери. Вітчизняна практика, на жаль, обмежується лікуванням тіла, а як наслідок - маємо багато хвороб, котрі перебувають у відомстві "вузьких" спеціалістів. Відповідно лікування проводиться "в межах органу" або системі органів, що не дає лікувального ефекту організмові. У той час, виробляючи стратегію здоров'я, починати необхідно з оздоровлення всього організму, а тактику - з того рівня, який організовує всі інші, - духовного. На жаль, переважна більшість людей вважає, що з духовним здоров'ям у них усе гаразд, а всі неприємності пояснюють випадковими явищами нестійкого функціонування окремих систем чи органів, наприклад, кишечнику, нирок, печінки тощо.
Другий за ієрархією рівень - психічна сфера людини. Зі станом психіки, як відомо, пов'язаний стан тіла, що підтверджується наявністю психосоматичних захворювань, зокрема "хвороб адаптації" тощо, які виникають при тривалому психоемоційному стресі, а також під впливом надмірних як негативних, так і позитивних психокомплексів.
Інформація про історію пізнання людиною проблем власного здоров'я і способів його збереження дає конкретні уявлення про складний шлях, який пройшло людство, щоб зрозуміти взаємозв'язок компонентів духовного, психічного і фізичного в її оздоровленні. Науково-технічна революція докорінно змінила життя, його умови. Відповідно драматично змінилася й адаптація людини до реального життя. Вона перестала залежати від росту, фізичної сили і міцності кісток. Пристосування людини до дійсності в наш час залежить переважно від її психічних можливостей. Безмірно виросла ціна помилки, і приклад тому - Чорнобиль. Глибоко ранять не ікла хижака і спис ворога, а слово. Негативні емоції, як дев'ятий вал, накрили людину з головою.
Кількість інформації, яку одержує людина щоденно, величезна. Людина дезорієнтована. У стимулах, що викликають дистрес, психічне домінує над тілесним. Локальні м'язові напруження, котрі формуються при психокомплексах, сприяють виникненню патологічних процесів у внутрішніх органах. Тому в практиці оздоровлення центром є психічна сфера.
Комплекс оздоровчих методів, що в першу чергу впливають на емоційно-інтелектуальну сферу, передбачає вміння працювати з різними галузями психіки (психоаналіз і психогенез, нейролінгвістичне програмування, елементи гештальт- і тілесноорієнтованої психотерапії, дихальної техніки і психонавантаження тощо).
Нижчий за ієрархією рівень оздоровчих заходів - фізичний. Він включає: нормалізацію трофотропної функції (очищення органів і систем, нормалізація діяльності травної системи харчування, сну), відновлення ерготропної функції за рахунок тренувальних впливів (оздоровче і гіпоксичне тренування, загартовування тощо).
Вищеописаний підхід з його стратегічним і тактичним компонентом належить в основі збереження, зміцнення і відновлення здоров'я у валеологічній теорії та практиці. Слід відзначити, що описані підходи можна доповнити впливом природних факторів, мануальною корекцією, масажем, біоенергетичними впливами. Допомагають гармонізувати людину в цілому і цигун-терапія, хатха-йога, фіто - і фармакосанація тощо.
Загальнофілософські, біологічні, медичні, психолого-педагогічні аспекти вчення про людину інтегруються в єдине вчення про здоров'я (людини, яке тисячоліттями існувало і розвивалося.
Людина - це система відкритого типу, що розвивається в часі й існує в просторі. Тому зовнішнім до підсистеми "фізичне тіло" просторовим аспектом її функціонування є обмін із зовнішнім середовищем - життєвий простір. Форми такого обміну - харчування (як інтимний, індивідуально визначений зв'язок організму із зовнішнім середовищем), дихання, біоенергообмін. Сюди відносяться вплив на людину екології, Землі й планет (біоритми).
Просторовим аспектом функціонування другої, психічної системи є психообмін. Сюди належать впливи людського оточення на рівні мікрогрупи, колективу (навчального, трудового), людського суспільства. Просторовим (зовнішнім) до підсистеми "духовне" є світські і релігійні духовні концепції, вищі духовні закони, закони моралі, загальнолюдські цінності.
Вітчизняні і світові здобутки мають складну основу в обраному підході до вирішення проблем здоров'я сучасної людини. Такий підхід до людини і до обрання стратегії і тактики оздоровлення є системним і дозволяє створити просту матрицю викладання валеології у вищій та середній школі, яка ґрунтується на законах функціонування людини як системи і основних трьох завданнях її життя: виживання, репродукції, реалізації себе як особистості.
Світські і релігійні духовні цінності
Валеологія повсякденного життя
Тривалий час традиційна медицина успішно вирішувала поставлені перед нею завдання. Поступово зникли страшні епідемії, зросла середня тривалість життя. Та от людство вступило в епоху НТР. Життя змінилося: зросли потоки інформації, нервово-психічні перевантаження, прагнення всю фізичну працю замінити роботою машин. Медична наука здобула новий імпульс для розвитку. Але на фоні незаперечних успіхів у діагностиці та лікуванні стало швидко погіршуватися здоров'я населення: збільшилася кількість хворих людей, зросли показники смертності, інвалідизації тощо.
Зміна умов життя сучасних людей істотно змінила й структуру їх хвороб. На перше місце за поширенням і сумними наслідками вийшли так звані хронічні соматичні захворювання. До них належать захворювання серцево-судинної, дихальної та ендокринної систем тощо. Можливості діагностики цих хвороб цілком достатні, а лікування - обмежені. Єдиний вихід - профілактика. А для цього потрібно знати не тільки механізми тієї чи іншої хвороби, але й механізми здоров'я. Визнано, що такі механізми здоров'я існують.
Актуалізуючи дане у "Вступі до валеології" визначення фізичного здоров'я як стану гармонії морфологічної структури фізичного тіла і функціонального стану систем життєзабезпечення людського організму, поміркуємо над структурою фізичного здоров'я, суттєвим його змістом. З визначення можна зробити висновок, що даний феномен розглядається як гармонійне поєднання фізичного (сфера фізичної культури і спорту) і соматичного (сфера біології та медицини). Таке розуміння означеної категорії є у деяких авторів, котрі досліджують проблему індивідуального здоров'я людини. Так, С.В. Попов визначає соматичне здоров'я як поточний стан органів і систем організму людини, основу якого складає біологічна програма індивідуального розвитку, опосередкована базовими потребами, які домінують на різних етапах онтогенетичного розвитку. Ці потреби, по-перше, є пусковим механізмом розвитку людини, а по-друге, забезпечують індивідуалізацію цього процесу.
Фізичне здоров'я, за С.В. Поповим, - це рівень росту і розвитку органів і систем організму, основу якого складають морфологічні і функціональні резерви, які забезпечують адаптаційні реакції. Ми вважаємо, що дані характеристики слід об'єднати і зауважити, що абсолютне фізичне здоров'я визначається красивою фігурою, здоровим волоссям і шкірою, гармонійним розвитком усіх фізичних якостей (швидкості, сили, витривалості, гнучкості), а також високою здатністю організму підтримувати постійність внутрішнього середовища (гомеостазу), з допомогою чого досягається висока життєздатність основних органів та систем.