III група — детоксикаційні процеси, що характеризується зниженням концентрації головного детоксикуючого ферменту — глутатіон-S-трансферази (Г-S-T) на 28,8 % (398,8±16,6) при нормі (560,4±34,5) нкат/л у плазмі крові (р<0,001).
Отримані нами дані свідчать, що при ОН внаслідок порушення вуглеводно-фосфорного і енергетичного обміну є доцільним використання метаболізм-коригувальної, мембраностабілізувальної терапії. Корекція метаболічних порушень у хворих з ОН доцільна при адекватному відновленні відтоку сечі з ВСШ. Тому нами виконано пієлолітотомію в 7,3 % хворих, пієлолітотомію-нефростомію — у 8,2 %, пієлолітотомію-корекцію МСС — у 3,6 % та уретеролітотомію — у 10 % пацієнтів; при інфравезикальній обструкції черезміхурову простатектомію — у 4,5 % хворих, трансуретральну резекцію передміхурової залози — у 1,8 % хворих та інцизію шийки сечового міхура — у 0,9 % хворих; черезшкірну пункційну нефростомію — у 30 (27,3 %) та встановлені стенти різних модифікацій, включаючи ті, що розроблені безпосередньо нами, — в 40 (36,4 %) хворих.
Клінічний перебіг захворювання контролювався загальноклінічними, біохімічними, функціональними, мікробіологічними дослідженнями на фоні проведеного комплексного лікування. Етіотропна терапія всіх випадків ОН, ускладнених інфекційно-запальним процесом, проводилася під бактеріологічним контролем. Серед основних видів збудників інфекційно-запального процесу нами виявлені такі: Staphylococcus spp. — у 16 %, Klebsiella oxitoca — у 12 %, Streptococcus sp. — у 9 %, Proteus vulgaris — у 8 %, Pseudomonas aeruginosa — у 6 %, Enterobacter sp. — у 7 %, Micoplasma hominis — у 5 %, Candida albicans — у 9 %, E. coli — у 28 % хворих.
Проведена оцінка ефективності метаболізм-коригувальної терапії в комплексному лікуванні порівняно з традиційною терапією.
Усіх спостережуваних хворих було розділено на однорідні за складом клінічні групи: досліджувану — І (57 осіб) та порівняльну — ІІ (53 особи). Пацієнтам обох груп проводили різні за технікою застосування хірургічних методів дренування верхніх сечових шляхів згідно з планом дослідження.
Проаналізовано характер проведених дренуючих хірургічних втручань стосовно осіб трьох контингентів хворих з ОН.
Відкриті дренуючі оперативні втручання на ВСШ були виконані у 28 (25,4 %) випадках серед хворих, що належали до контингенту А (56 осіб із синдромальною характеристикою (а, у, з)), у 11 (10,0 %) спостереженнях серед осіб, що належали до контингенту В (40 хворих із синдромальним профілем (а, у, ф, з)) і у 1 (0,9 %) випадку серед пацієнтів контингенту С (8 осіб із синдромальною характеристикою (а, у)).
Метод ЧПНС було застосовано у 8 (7,3 %) хворих контингенту А, у 19 (17,3 %) — контингенту В і по 1 (0,9 %) випадку відповідно у пацієнтів контингенту С, а також серед хворих, що за сукупністю симптомів не увійшли до зазначених контингентів: (у, з) у 4 хворих та (а, у, ф) у 2 хворих.
Стентування ВСШ проводилось у 20 (18,2 %) осіб контингенту А, 10 (9,1 %) хворих — контингенту В, 6 (5,4 %) — контингенту С і відповідно в 3 (2,7 %) і 1 (0,9 %) хворого із групи зі зрідка спостережуваним клінічним симптомокомплексом.
У 10 (9,1 %) хворих контингенту В стентування ВСШ виконано через гостру субренальну ниркову недостатність та клінічні прояви гострого обструктивного пієлонефриту.
У 6 (5,4 %) хворих контингенту С стентування ВСШ виконано для ліквідації виражених проявів альгічного синдрому та уродинамічних порушень з боку ВСШ.
Серед 4 осіб, що належали до хворих із зрідка спостережуваними клінічними варіантами перебігу ОН із синдромальним профілем (у, з), стентування ВСШ було виконано у 3 (2,7 %) випадках і забезпечувало відновлення пасажу сечі та ліквідацію гострого обструктивного інфекційно-запального процесу в нирках.
Із 2 хворих із синдромальною характеристикою (а, у, ф), стентування виконано у 1 (0,9 %) хворого з єдиною ниркою та субренальною анурією. Дані стосовно характеристики дренуючих хірургічних втручань наведені в табл. 1.
З метою метаболізм-коригувальної терапії застосовано препарат Антраль, який раніше не використовувався у хворих з ОН. Протипоказань до застосування, а також пов’язаних з його призначенням алергічних реакцій у Антралю не виявлено.
Таблиця 1
Характеристика дренуючих хірургічних втручань
щодо основних контингентів хворих з обструктивною нефропатією
| Контингенти хворих із ОН та їх синдромальна характеристика | n | Характер дренуючих хірургічних втручань | |||||
| Відкриті операції | ЧПНС | Стентуван-ня ВСШ | |||||
| абс | % | абс. | % | абс. | % | ||
| Контингент А (а, у, з) | 56 | 28 | 25,4 | 8 | 7,3 | 20 | 18,2 |
| Контингент В (а, у, ф, з) | 40 | 11 | 10,0 | 19 | 17,3 | 10 | 9,1 |
| Контингент С (а, у) | 8 | 1 | 0,9 | 1 | 0,9 | 6 | 5,4 |
| Синдромальна характеристика зрідка спостережуваних клінічних варіантів перебігу ОН: | |||||||
| (у, з) | 4 | — | — | 1 | 0,9 | 3 | 2,7 |
| (а, у, ф) | 2 | — | — | 1 | 0,9 | 1 | 0,9 |
| Всього | 110 | 40 | 36,3 | 30 | 27,4 | 40 | 36,3 |
Примітка. А — альгічний синдром; З — запальний синдром; У — уродинамічний синдром; Ф — функціональний синдром.
Попередніми дослідженнями доведена ефективність застосування Антралю в комплексній терапії дистрофічних ретинопатій, а також у хворих із хронічним ураженням печінки та для корекції метаболічних та мікрогемодинамічних порушень у хворих із гнійно-некротичними ускладненнями цукрового діабету.
Антраль призначався пацієнтам І групи (57 осіб) водночас із протизапальними, антибактеріальними, спазмолітичними та дезінтоксикаційними засобами з першої доби спостереження внутрішньо по 0,4 г двічі на добу під час їди протягом 10–14 діб у стаціонарних умовах із подальшим продовженням прийому протягом 2–3 тиж амбулаторно.
У ІІ групі (53 особи) хворі з ОН одержували комплексну протизапальну, антибактеріальну, спазмолітичну та дезінтоксикаційну терапію без призначення засобів із метаболізм-коригувальною дією. Пацієнтам обох груп проводили відкриті дренуючі операції на ВСШ, ЧПНС та стентування сечоводів з урахуванням індивідуальних особливостей. Стентування сечовода відрізнялося в технічному забезпеченні для хворих І і ІІ груп.
Так, у І групі хворих стентування ВСШ виконувалося стентом для довготривалого дренування, який відрізняється тим, що має зірчастий фігурний профіль, який створює в просвіті сечовода додаткові дренажні канали. У випадках супровідного ОН інфекційно-запального процесу в нирках також використовувався катетер для довготривалого дренування та введення лікарських речовин у ВСШ — це еластичний дренаж із фармакосорбентним контейнером.
Стентування ВСШ у хворих з ОН, що належали до ІІ групи, виконувалося за допомогою звичайних дренажів масового виготовлення.
При використанні запропонованого нами стента не було зареєстровано побічних проявів його перебування у ВСШ, термін ефективної роботи стента удвічі перевищував аналогічний показник традиційного дренажа і сягав 3–3,5 міс. Застосування розробленого нами катетера дозволило забезпечити вільний пасаж сечі з нирки, досягти високого антибактеріального та протизапального ефектів, створити ефективний позитивний вплив на функціональну здатність нирки та перебіг метаболічних процесів, що свідчить про значно вищий антибактеріальний, протизапальний, детоксикаційний ефект при застосуванні оригінального катетера.
Ефективність комплексного лікування пацієнтів з ОН в обох групах та динаміку відновлення метаболічного гомеостазу в організмі хворих здійснено поглибленим дослідженням трьох груп процесів обміну речовин.
У першій групі вивчалися особливості обміну аденілових нуклеотидів. Активність АТФ у ІІ групі до лікування становила (331,9±21,9) мкмоль/л, а після лікування зросла до (350,1±21,9) мкмоль/л крові (р<0,05) при нормі (465,8±30,2) мкмоль/л крові. В І групі хворих показники активності АТФ до початку лікування становили (316,6±19,0), а після його закінчення активність АТФ наблизилась до норми на рівні (414,5±21,8) мкмоль/л крові (р0,001).
У сечі відмічено підвищення рівня всіх форм АН (АТФ, АДФ та АМФ). Активність АТФ в ІІ групі становила до лікування (282,6±14,7), а після лікування знизилась до (254,4±13,1) ммоль/л сечі (р0,01) при нормі (198,4±15,6) ммоль/л сечі. Активність АТФ у хворих І групи до лікування становила (244,3±14,2), а після лікування наблизилася до норми — (203,1±11,0) ммоль/л сечі (р0,05).
Комплексне лікування з використанням препарату Антраль спричинює підвищення енергетичної ефективності окиснювального фосфорилування на прикладі зростання концентрації АТФ у крові та сечі хворих з ОН.
Друга група метаболічних процесів стосувалася перебігу вуглеводно-фосфорного обміну. Активність ЛДГ в ІІ групі до лікування становила (2,13±0,13), а після лікування знизилася до (1,82±0,15) нкат/л плазми (р0,05) при нормі (1,47±0,09) нкат/л плазми. В І групі хворих активність ЛДГ до лікування становила (2,00±0,10), а після закінчення знизилася до (1,48±0,07) нкат/л плазми (р0,001), наближаючись до норми, що відображає уповільнення перебігу аеробної фази окиснювально-відновлювальних процесів при відсутності метаболізм-коригувальної терапії. Активність ЛДГ у сечі хворих з ОН виявляє істотне її підвищення: до лікування (0,255±0,013) та зниження (0,235±0,014) нкат/л сечі (р0,01), після лікування в групі з традиційними заходами, при нормі (0,179±0,012) нкат/л сечі, а у І групі активність ЛДГ після лікування наблизилася до норми і становила (0,200±0,010) нкат/л сечі (р0,001).
У хворих з ОН виявлено зміни перебігу пентозофосфатного циклу, де показник активності Г-6-ФДГ в еритроцитах хворих ІІ групи після завершення лікування становив (2,01±0,12) нкат/л (р0,05); І групи —(2,17±0,11) нкат/л (р0,05); до лікування (1,81±0,12) та (1,77±0,11) нкат/л відповідно при нормі (2,31±0,15) нкат/л, що характеризує зниження активності ферменту у хворих із традиційним лікуванням. Аналогічні зміни активності Г-6-ФДГ зафіксовані в плазмі досліджуваних груп хворих.