Індивідуальний рівень активації мозку багато в чому визначає ефективність розумової діяльності людини, що пов'язано також з показниками сили нервової системи (за збудженням), функціональною рухливістю нервових процесів, працездатністю головного мозку і рівнем інтелектуального розвитку.
Електрофізіологічні дослідження показали, що у тих осіб, які обирають стереотипний спосіб вирішення завдання, зростає активація більшості ділянок лівої півкулі, а втих, хто обрав нестандартний, творчий спосіб, - правої півкулі.
Патоло́гія (грец. παθός - страждання, біль, хвороба; та грец. λόγος - вивчення) - відхилення від нормального стану або процесу розвитку. Патологія досліджує процеси відхилення від норми, процеси, які порушують гомеостаз, хвороби, дисфункції.
Термін використовувався з давніх часів та відображав суб'єктивні переживання (відчуття) людини, що зносила будь-які страждання.
У ХVІ - поч. ХІХ ст. відбувалося накопичення анатомічних та фізіологічних відомостей та тривали клініко-анатомічні кореляції. З медичного знання першою відокремилася патологічна анатомія, а в середині ХІХ ст. народилася ескпериментальна патологія, тоді патологія стала спеціальністю багатьох лікарів, морфологів, біологів та хіміків.
Перші наукові товариства патологів були організовані у Нью-Йорку (1844) та Лондоні (1846). У 1909 створене Товариство патологів у Петербурзі. Російське товариство патологів засноване у 1922; 1-й Всеросійський з'їзд патологів відбувся в 1923 у Петрограді, 1-й Всесоюзний з'їзд - у Києві в 1927.
Основні міжнародні організації патологів:
- Міжнародний союз патологів та клінічних лаборантів (з 1947),
- Міжнародна рада товариств патологів (з 1950),
- Міжнародна академія Патології (з 1955),
- Європейське товариство Патології (з 1954);
- з 1948 вони проводять міжнародні конгреси патологів.
Найстаріший журнал з проблем патології - "Virchov's Archiv fur pathologische Anatomie und Physiologie und für klinische Medizin" (з 1847). У СРСР основні періодичні видання, що освітлювали проблеми патології: "Архив патології" (з 1935), "Патологічна фізіологія та експериментальна терапія" (з 1957), "Бюлетень експериментальної біології та медицини" (з 1936).
Патологія має зв'язок з іншими науками, з яких формувалася медицина: анатомією, фізіологією, ембріологією, біохімією, мікробіологією, імунологією і т.д. Вона синтезує та звіряє дані, отримані з цих дисциплін, із клінічною практикою. Вони також мають спільні методи досліджень, що доповнюють одне одного.
Найважливіші проблеми сучасної патології:
- загальне вчення про хвороби;
- реактивність організму;
- патологія проникності біологічних мембран та мікроциркуляції;
- механізми порушення та відновлення життєво важливих функцій;
- механізми адаптації та ін.
Перспективи успішного вивчення цих проблем пов'язані з високим методичним та технічним рівнем досліджень (зіставлення даних експерименту з патоморфологічними та клінічними даними, застосування методів гісто- та цитохімії, електронної мікроскопії, рентгеноструктурного аналізу, ауторадіографії, спеціальних видів мікрофотографії та кінознімання - сверхшвидкісної, сповільненої, лазерної техніки та ін.), що дозволяє вивчати початкові стадії, ультраструктуру та генетичні основи патологічних процесів та сприяє розвитку нового розділу - молекулярної патології.
І.П. Павлов помітив, що в деяких екстремальних ситуаціях у піддослідних тварин розвивались порушення вищої нервової діяльності, які дуже нагадували невроз у людини. В лабораторії було відтворено такий експериментальний невроз, вивчено його перебіг і механізми. Це дало змогу підійти до розкриття механізмів деяких психічних захворювань людини.
Патологічні зміни психічної діяльності у людини, а також вищої нервової діяль ності у тварин виявляються у формі неврозу і психозу.
Невроз - це оборотний функціональний розлад вищої нервової діяльності, зумовлений неузгодженням кірково-нідкіркових чи міжпівкульних взаємодій. Експерименти І.П. Павлова на тваринах показали, що існують три основні причини розвитку функціонального неврозу: перенапруження процесів збудження чи гальмування або їхньої рухливості.
Перенапруження процесу збудження відбувається внаслідок дії надмірних подразників: під час сильного хвилювання, внаслідок життєвих неприємностей, а також унаслідок систематичного перевтомлення. Перенапруження гальмівного процесу спричинюють тривалі гальмівні подразнення, дуже топкі диференціювання, постійні заборони й вимушені обмеження. А перенапруження рухливості нервових процесів виникає внаслідок зменшення часового інтервалу між позитивними і негативними подразненнями чи в разі одночасного засто сування їх, раптової зміни міцного життєвого стереотипу, звичок і нахилів, під час конфліктних ситуацій між палким бажанням і неможливістю його задоволення.
У людини розрізняють кілька форм неврозу, серед яких найтииовішими є неврастенія, невроз нав'язливих станів, істерія, психастенія. Неврастенія виявляється насамперед підвищеною збудливістю і втомлюваністю. Невроз нав'язливих станів спостерігається у вигляді нав'язливих споминів про сумні, неприємні події, пов'язані з соромом, як безпричинний страх перед жахливими подіями чи щодо стану свого здоров'я, а також у вигляді нав'язливих дій і постійної перевірки власних вчинків.
Для істерії характерне переважання функції підкіркових структур і загальна слабкість кори, що виявляється підвищеною чутливістю щодо зовнішніх подразнень, яскравою емоційністю власних переживань, схильністю до надмірного фантазування, підвищеною здатністю до навіювання і самонавіювання.
Психастенія викликається хворобливим переважанням функції кори порівняно з підкірковими структурами, що виявляється беземоційним сприйманням зовнішніх подразнень, постійними сумнівами щодо правильності власних вчинків чи міркувань, втратою відчуття реальності.
Психоз. Особливу групу патологічних змін психічної діяльності людини становить психоз - глибоке порушення свідомості й різкі зміни поведінки, які виявляються розладами пізнавальної, емоційної та вольової діяльності. Причини виникнення і роз витку психозу в багатьох випадках залишаються до кінця не з'ясованими. Встановлено зв'язок деяких нервових і психічних хвороб зі специфічними порушеннями синапсихічних механізмів проведення збудженя. Наприклад, шизофренія пов'язана з підвищеною активністю дофамінергічної системи мозку. Деякі форми психозу зу мовлені зниженням вмісту серотоніну в тканині мозку або синтезом ендогенних компонентів, які пригнічують дію серотоніну.
Вищий рівень психічної активності людини, що забезпечує її цілеспрямовану поведінку, називають свідомістю. Це специфічна людська форма відображення дійсності. Основними ознаками свідомості є здатність до абстрактного мислення та членороздільної мови як способу мислення, до прогнозування у будь-яких видах поведінки, наявність ідеалів, морально-естетичних цінностей тощо. Отже, свідомість - це безперервне усвідомлення себе в довколишньому світі, відчуття самого себе і зовнішнього світу з безперервною емоційною та інтелектуальною оцінкою самого себе і довкілля і, як наслідок цього, поява бажань і мотивації поведінки з позиції свободи волі. Крім того, наявність свідомості визначає адекватну поведінку, що виявляється різноманітною ефективною діяльністю (рухові реакції, мовлення тощо).
Отже, у свідомості є ніби дві форми ви явлення: ментальна, яка має суб'єктивну й об'єктивну сторони, і зовнішня, що складається з ефекторних проявів. Таке розуміння свідомості передбачає цілий спектр рівнів свідомості: від елементарних її форм, що забезпечують виділення індивіда із середовища (первинне самовідчуття), до вищих, які дають можливість орієнтуватися не тільки у реальному оточенні, а й у абстрактних моделях світу.
Фізіологія людини - галузь науки, яка вивчає механізми і закономірності всіх проявів життєдіяльності організму, його органів, тканин, клітин та сублітинних утворень, використовуючи для вивчення й пояснення цих проявів методи й поняття фізики, хімії, математики й кібернетики.
Фізіологія вивчає також закономірності взаємодії живих організмів із навколишнім середовищем, їх поведінки в різних умовах існування, а також на різних стадіях росту й розвитку, походження й розвиток фізіологічних процесів під час еволюційного та індивідуального розвитку.
Знання закономірностей перебігу фізіологічних процесів дає змогу передбачати їх зміни за різних умов життєдіяльності та відкриває можливість втручатися в перебіг фізіологічних процесів у бажаному напрямку. Тим самим фізіологія є теоретичною основою медицини, ветеринарії та психології.
Основні напрямки досліджень:
- Загальна фізіологія вивчає основні закономірності всієї живої матерії на молекулярному та клітинному рівнях, її реакції на вплив зовнішнього середовища, специфічні особливості, що відрізняють живі об'єкти від неживої природи.
- Фізіологія вищої нервової діяльності вивчає закономірності функціонування вищих відділів центральної нервової системи (кори великих півкуль головного мозку і найближчої підгірки), які забезпечують акти поведінки тварин і людини та взаємодію їх із зовнішнім середовищем і становлять матеріальні основи відчуття, сприймання, мислення, пам'яті.