Смекни!
smekni.com

Єдиний економічний простір як інтеграційне економічне угрупування (стр. 3 из 8)

Очевидно, вибір оптимального для України інтеграційного рішення в ЄЕП є непростим, неоднозначним: потрібно врахувати цілу низку внутрішніх і зовнішніх факторів. Оскільки це питання зберігає актуальність, його цікаво розглянути з урахуванням світового досвіду та зовнішньоекономічних інтересів України.

Вихідна позиція України. ЄЕП – організація, членами якої мають бути чотири держави. Незважаючи на це, дискусія, що розгорнулася в Україні навколо участі в інтеграційному об’єднанні, сфокусувалася на відносинах з Росією. Тому існує думка, що ЄЕП – це спосіб розбудови відносин України та Росії. Виходячи з цього, розглянемо, чим мотивувалося підписання Президентом України документів про заснування ЄЕП.

Участь України в ЄЕП пояснюється, напевно, її прагненням поглибити співробітництво на пострадянському просторі. Ця взаємодія насамперед має набути форми повномасштабної зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень.

ЗВТ спрямована на досягнення таких цілей України:

скасування російського експортного мита і ПДВ на нафту й газ;

реалізація російських енергоносіїв Україні за внутрішньоросійськими цінами;

створення «єдиного енергетичного простору», що передбачає формування стратегічних енергетичних запасів країн-учасниць;

отримання повнішого доступу на російський ринок через скасування торговельних бар’єрів;

скасування російських антидемпінгових заходів щодо українських товарів, імпортних квот на металопродукцію та деякі інші товарні групи;

зростання взаємної торгівлі країн – учасниць Угоди;

забезпечення вільного руху робочої сили між державами, скасування процедури реєстрації тощо.

Іншими словами, дві головні теми ЗВТ – це енергетика і російські квоти на українську продукцію. Хоча практично одразу стало зрозуміло, що Росія не піде на реалізацію газу й нафти Україні за внутрішніми цінами, й це питання відпало. За деякими іншими з перелічених позицій певних результатів уже вдалося добитися.

Що стосується причин, через які Україна збирається зупинитися на ЗВТ і не брати участь у МС, то основними з них є:

збереження курсу на євроінтеграцію;

проблеми відносин СОТ, якщо буде оголошено про створення митного союзу ЄЕП;

митний союз передбачає створення наднаціонального регулюючого органу, що суперечить Конституції України.

У тому, як приймалося рішення про неучасть України в митному союзі, цікава одна деталь. Доручення проаналізувати фактори й параметри майбутнього об’єднання не було. Але екс-президент Л. Кучма дає завдання Національному інституту стратегічних досліджень (НІСД) науково обґрунтувати те, що для України вигідною і можливою в ЄЕП є винятково зона вільної торгівлі. Іншими словами, інститутові необхідно, виходячи з того, що єдино правильним форматом є ЗВТ, проаналізувати ситуацію й проаргументувати свою позицію щодо цього питання. НІСД виконує це завдання та пояснює свою позицію у численних публікаціях. Однак через рік екс-президент України підписує підготовлену під керівництвом НІСД та Інституту економічного прогнозування НАН України 400-сторінкову Стратегію економічного і соціального розвитку України на 2004 – 2015 роки, де питання вибору між ЗВТ і МС уже прописане нечітко, переважають в основному емоційні, а не економічні аргументи.

Показово й те, що Україна, чітко висловивши свою позицію на переговорах, не зафіксувала її юридично. Не вдаючись у подробиці ратифікації Угоди щодо ЄЕП у Верховній Раді 20 квітня 2004 року, відзначимо, що офіційна позиція України фіксується єдиним розпливчастим застереженням, яке міститься в прийнятому парламентом Законі про ратифікацію Угоди про формування Єдиного економічного простору: «Україна братиме участь у формуванні та функціонуванні Єдиного економічного простору в межах, що відповідають Конституції України». Звідси зрозуміло, що, незважаючи на офіційну риторику на користь ЗВТ, певні вітчизняні політичні кола не були зацікавлені у категоричній відмові від створення в перспективі митного союзу ЄЕП.

Відтак для визначення оптимального формату інтеграції в ЄЕП з урахуванням заявлених національних інтересів України слід розглянути альтернативу між зоною вільної торгівлі та митним союзом у контексті кількох основних позицій.

Скасування митних бар’єрів. Теоретично створення ЗВТ ЄЕП «без вилучень та обмежень» має спрямовуватись на скасування російського експортного мита та ПДВ на енергоносії, призвести до повної ліквідації інших бар’єрів у взаємній торгівлі чотирьох країн та припинення антидемпінгових розслідувань. Це те, на чому наполягали представники нашої держави на переговорах з представниками інших країн – учасниць ЄЕП. Україна мала успіх. З 1 січня 2005 року Росія скасовує експортний ПДВ на нафту й газ. Вже прийнято й рішення про створення ЗВТ без МС протягом найближчого року, що нібито задовольняє Україну.(додаток №2)

Але насправді все не так просто. У світі не існує жодної повномасштабної ЗВТ, де не було б вилучень і обмежень, якщо тільки ця ЗВТ не є водночас митним союзом. Одночасно зі скасуванням ПДВ, з 1 жовтня 2004 р., Росія підвищила експортне мито на нафту до $87,9 за тонну (що в 2,8 раза більше, ніж на початку року), а з 1 грудня 2004 року – до $101/т., тобто вже зараз ефективно компенсувавши для себе майбутні недонадходження з ПДВ. Про реалізацію Україні енергоносіїв за внутрішньоросійськими цінами взагалі не йдеться. Українська сторона вважала, що Росія буде вимушена знизити ціни, оскільки Європейський Союз вимагає вирівняти внутрішні та зовнішні ціни на енергоносії. Ця думка й нині іноді висловлюється. А те, що ЄС вже відмовився від своєї вимоги, залишилось непоміченим. Не акцентується увага й на тому, що Росія перейшла на стягнення ПДВ за принципом країни призначення не стільки завдяки зусиллям українських дипломатів, скільки йдучи назустріч твердим вимогам Євросоюзу (тоді як представлено все було як тріумф українсько-російської дружби та головний крок на шляху до ЗВТ). Антидемпінг – ще одне проблемне питання, що не знаходить свого вирішення.

Росія – єдина держава, яка й досі не ратифікувала угоду про вільну торгівлю в СНД, підписану десять років тому, оскільки вільна торгівля завдасть відчутних втрат російському бюджету (до стрибка світових цін на нафту збитки оцінювалися у $800 – 1000 млн тільки на експорті енергоносіїв в Україну й до $7 млрд на рік у цілому по СНД). Тому позиція Росії зводиться до того, що ЗВТ створюватиметься на базі уніфікації митних правил і політики з тим, щоб ЄЕП у перспективі став єдиною митною територією. Повна ЗВТ неможлива без певної уніфікації митних правил ще й тому, що виникає проблема в торгівлі з третіми країнами: «Якщо країни – члени зони застосовують різні тарифи в торгівлі з третіми державами, з’являється можливість виходу на внутрішній ринок угруповання товарів з третіх країн через територію того члена угруповання, ставки мита якого стосовно нечленів угоди мінімальні». Уся ця сукупність факторів означає, що Росія легко на ЗВТ не погодиться.

Але навіть якщо й погодиться, то це мало що дасть Україні. Класична ЗВТ справді передбачає ліквідацію мита – але не експортного, а імпортного. Обов’язкова відмова від експортного мита не передбачена й правилами СОТ. Поки що Росія ніяких зобов’язань відносно мита на нафту й газ, які хвилюють Україну, на себе не брала, а з іншого боку, вже скасувала їх для Казахстану й Білорусі як країн – членів митного союзу ЄврАзЕС.

Із викладеного випливає: справді «повна» ЗВТ ЄЕП виявиться для України напівзаходом. Наша країна зможе одержати безперешкодний у частині тарифного регулювання й квот доступ на ринки трьох партнерів (і відкриє їм свій ринок), але не отримає ліквідацію мита на енергоносії. Єдиним способом досягти останньої мети є митний союз. Водночас методом стримування взаємної торгівлі Росії й України, як у випадку зони вільної торгівлі, так і в митному союзі, залишиться такий неопротекціоністський інструмент, як антидемпінгові розслідування. Їх можна буде винести за межі ЄЕП або завдяки політичному рішенню на вищому рівні (що малоймовірно), або на ще глибшій стадії інтеграції – у спільному ринку.

Є й пов’язані із МС проблеми для України. Насамперед, МС припускає впровадження єдиного мита стосовно третіх країн, внаслідок чого рівень захисту внутрішнього українського ринку за окремими товарними групами може виявитися меншим, ніж необхідно (це пов’язано і з правилами СОТ, див. нижче). І, по-друге, досить спірним питанням є конкуренція між виробниками країн-членів ЄЕП.

Конкуренція та промислова політика. Хоча інтеграція зазвичай ініціюється «згори», на політичному рівні, її плоди пожинаються «внизу», на рівні бізнесу і населення. В інтеграційному об’єднанні, з одного боку, формуються оптимальні умови для кооперації підприємств з країн-учасниць, а з іншого – може посилюватися конкуренція між ними. В ЄЕП можуть спостерігатися обидва ці явища. Так, на саміті в Астані обговорювалися перспективи інтеграції транспортних систем і створення єдиної ракетно-космічної корпорації, тобто початку побудови на базі ЄЕП єдиних виробничих комплексів. Водночас політолог В. Карасьов указує на явну недостатність існуючих коопераційних зв’язків між виробниками держав ЄЕП як на головну перешкоду практичному розвиткові угруповання. На його думку, виробнича кооперація на пострадянському просторі носить нерегулярний, одиничний характер, тому про можливості виробничої інтеграції, переходу до стадій спільного ринку й економічного союзу в ЄЕП говорити поки що рано. Умови для неї можуть створюватися еволюційним шляхом на стадіях ЗВТ і МС. Сьогодні ж компенсувати кволе кооперування підприємств може інвестиційна діяльність.

Не секрет, що певні українські галузі дуже привабливі для російського великого бізнесу, зацікавленого в простіших умовах доступу на український ринок та участі у приватизаційних процесах. Проблема для Росії полягає в тому, що найпривабливіші підприємства вже розподілені між українськими фінансово-промисловими групами, і поки що незрозуміло, яким чином ЄЕП зможе збалансувати ці бізнес-інтереси. Інший аспект інвестиційної діяльності пов’язаний із залученням капіталовкладень з розвинених країн. Перший віце-прем’єр-міністр України М. Азаров відзначав, що «наші торговельні партнери… активно цікавляться можливостями, що їх відкриває спільний ринок країн, економіки яких на тлі майже загальносвітової рецесії прогресують на 5-9 % щорічно». Хоча пан Азаров використовує термін «спільний ринок», світовий досвід свідчить, що країни, які інтегруються, домовляються про формування єдиного інвестиційного поля ще на стадії зони вільної торгівлі. Саме потенційне залучення іноземних інвестицій часто лежить в основі ЗВТ, які в такий спосіб полегшують не тільки переміщення товарів та послуг, але й залучення і рух капіталів. Отже, інвестиційний аспект міг би лягти в основу ЗВТ ЄЕП, хоча поки що акцент на цьому не робиться. За належної уваги до цього питання воно може стати для української сторони додатковим аргументом проти необхідності створення МС.