- Нагляд – більш тверда форма спостереження, зв'язана з зобов'язанням країн повідомляти на регулярній основі і за установленою формою дані про своє економічне становище і вислухувати рекомендації з істоти поточного економічного розвитку. Уряди, що підписали статут міжнародних організацій, що здійснюють нагляд, зобов'язані з визначеною частотою приймати в себе місії експертів з цих організацій і надавати їм крім поточних публікацій також і первинну інформацію, відповідати на їхні питання і бути максимально відвертими. Зміст дискусій, за бажанням уряду, може залишатися конфіденційним і не обнародуватися міжнародною організацією, з яким велися дискусії. Типовий приклад – МВФ, головна функція якого полягає саме у твердому нагляді за економічною політикою країн-членів з метою надання їм рекомендацій, що спираються на світовий досвід, для попередження потенційно можливих макроекономічних дисбалансів і найбільш ефективного рішення існуючих проблем. Практично, однак, країни-члени можуть ігнорувати такі рекомендації.
- Регулювання – нагляд, що спирається на примус країн до виконання рекомендацій міжнародного співтовариства через розробку відповідних норм і механізмів примуса до їхнього використання. Регулювання в міжнародній економіці засноване на тім, що країни добровільно приймають рішення про створення міжнародного механізму рішення тих або інших проблем, домовляються про принципи його функціонування і про те, як вони будуть спільно карати ті країни, що не будуть додержуватися принципів, під якими вони самі ж підписалися. Прикладом є ВТО, у рамках якої установлені визначені правила міжнародної торгівлі, з якими погодилося більш сотні країн, а також твердої антидемпінгової й іншої процедури, що застосовуються проти порушників погоджених правил.
Сприяння – спостереження – нагляд – регулювання вичерпують весь спектр ключових функцій, що можуть покласти на себе міжнародні організації. По суті, усі ці функції багатобічного регулювання засновані лише на добрій волі країн, що беруть участь. Якщо уряд тієї або іншої країни не бачить вигод від членства в міжнародній організації, ніхто не може змусити прийняти його. Так само як, навіть будучи членом організації, незалежна держава може проігнорувати його рекомендації або інші її рішення, що стосуються. Деякі наддержавні функції, що наближають міжнародну організацію до ролі світового або хоча б регіонального уряду, будуть мати тільки деякі органи ЄС після переходу країн ЄС до єдиної валюти і початку роботи Єдиного європейського центрального банку. Тим самим над державність , що приводить до керування економічними процесами в декількох країнах з єдиного центра, може бути тільки в рамках високорозвиненого інтеграційного об'єднання країн. Частково функцію наддержавного регулювання виконує МВФ у країнах, що використовують його кредити на основі того, що умовою надання кредиту є виконання урядом із МВФ програми економічних реформ.
Отже, наприкінці ХХ століття проявилася тенденція до зосередження ключових функцій по регулюванню і моніторингові найважливіших процесів у рамках невеликої кількості організацій. Найбільш універсальними з них є МВФ, що займається макроекономічною політикою; ВТО, що погоджує торговельну політику; ООН, останні роки усе більше напрямна свої зусилля на соціальні питання; і група Світового банку, що концентрується на проблемах розвитку і структурних реформ. Ці організації виникли наприкінці 40-х рр. і виступають сьогодні найважливішими форумами узгодження економічної політики між країнами. У силу великої розмаїтості міжнародних організацій їхня класифікація може бути здійснена по одній ключовій ознаці, що відрізняє одну групу організацій від іншої. Вони поділяються на:
- консультативні групи країн, що звичайно не мають твердої організаційної структури
- універсальні організації, що охоплюють більшість країн світу; галузеві організації, що займаються проблемами виробництва і торгівлі визначеним товаром
- регіональні організації, що концентруються на питаннях взаємного інтересу звичайно географічно й економічно близьких країн
- фінансові організації, серед яких виділяються банки розвитку.
У міжнародній економіці міжнародні організації виконують наступні основні функції – сприяння, що полягає в організації міжнародних переговорів і конференцій; спостереження, що включає можливість визначення точки зору організації на ті або інші проблеми; нагляд, що означає зобов'язання країн надавати дані про своє економічне становище і проводити консультації; регулювання, що спирається на примус країн до виконання рекомендацій міжнародного співтовариства.
Розділ 3. Регулювання міжнародної торгівлі
ВТО: торгівля товарами
Світова торгівля товарами була предметом регулювання з боку світового співтовариства з початку післявоєнного років, коли в 1948 році набрала сили Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГУТТ). Міжнародна торгівельна організація (МТО) задумувалася як третя , поряд із МВФ і Світовим банком, організація, що прийняла б на себе функції регулювання міжнародного економічного співробітництва. Статут торгівельної організації ще розроблявся, а близько 23 країн уже погодили і підписали ГУТТ як всесвітню угоду, думаючи, що за цим піде створення МТО. Однак історія розпорядилася інакше: незважаючи на те, що статут МТО був погоджений, парламенти деяких країн, і насамперед США, відмовилися його ратифікувати. У результаті ГУТТ, кількість сторін, що підписали, яка постійно розширювалося, з 1948 по 1995 р. залишалася єдиною міжнародно-правовою угодою, що регулює світову торгівлю. ГУТТ було головним форумом переговорів про зниження митних тарифів і трохи пізніше – про скорочення нетарифних обмежень. Переговори в ГУТТ здійснювалися в рамках раундів торгівельних переговорів, останній з яких – Уругвайський – увінчався створенням ВТО.
Всесвітня торгівельна організація – законодавча й інституціональна основа міжнародної торгівельної системи, механізм багатобічного узгодження і регулювання політики країн-членів в області торгівлі товарами і послугами, врегулювання торгівельних суперечок і розробки стандартної зовнішньоторговельної документації.
ВТО була утворена в 1995 році на підставі Марракешської угоди, підписаної в квітні 1994 року в м. Марракеш у Марокко в результаті закінчення Уругвайського раунду багатобічних торгівельних переговорів. Угода про створення ВТО містить 29 правових документів і 25 міністерських декларацій, що визначають права й обов'язки країн у рамках багатобічної торгівельної системи, що ввібрали в себе все краще досягнуте в рамках ГУТТ і додали багато нового. ГУТТ, підписане в 1947 р. з наступними змінами і доповненнями, відоме зараз як «ГУТТ 1994», входить у число правових документів, що лежать в основі ВТО. Більшість у 3/4 голосів потрібно для схвалення тлумачення тієї або іншої багатосторонньої торгівельної угоди або для зняття з країни-члена зобов'язання, що накладається такою угодою. Рішення про зміну багатосторонньої угоди вимагає згоди всіх країн-членів, хоча такі рішення обов'язкові тільки для країн, що ратифікують них. Рішення про прийом нових членів приймається міністерською конференцією 2/3 голосів. Рішення у ВТО приймаються голосуванням на основі принципу «одна країна – один голос», але, успадкувавши традиції ГУТТ, ВТО приймає більшість рішень на основі згоди усіх – консенсусом.
Принципове розходження між ВТО і ГУТТ полягає в тім, що ГУТТ було простим зводом правил, багатосторонньою угодою, що має невеликий секретаріат. ВТО є постійною міжнародною організацією, що діє на основі угоди, ратифікованої країнами-членами, і, що має свій секретаріат. ГУТТ як угода складалася зі сторін, що беруть участь у ньому. ВТО складається з країн-членів. ГУТТ споконвічно вважалося тимчасовою угодою, що діє до моменту створення ВТО. ВТО – постійно діюча організація. ГУТТ було присвячено практично тільки торгівлі товарами. На ВТО покладені функції регулювання торгівлі не тільки товарами, але і послугами, включаючи такі специфічні, як права на інтелектуальну власність. Багато угод по окремих товарах, що входили в ГУТТ, і тому були селективними по характері своєї дії. Нарешті, система врегулювання торгівельних суперечок, що діяла в рамках ГУТТ, була громіздкою і неефективною, оскільки дозволяла окремим країнам блокувати прийняття рішень. Система врегулювання торгівельних суперечок, що діє у ВТО, більш ефективна, оскільки дозволяє приймати багато рішень, що не можуть бути блоковані окремими країнами, на автоматичній основі.
Угода про утворення ВТО носить чисто інституціональний характер і визначає такі організаційні параметри, як функції, сфера діяльності, структура, бюджет, формування секретаріату, механізм прийняття рішень і ін., але як додатки в нього включені всі основні угоди, підписані в рамках Уругвайського раунду ГУТТ. Таких додатків – чотири, причому документи, що утримуються в перших трьох з них, є обов'язковими для виконання всіма членами ВТО, тоді як документи, що утримуються в четвертому додатку, обов'язкові для тих країн-членів ВТО, що їх підписали. З правил ВТО можливі вилучення – тимчасове звільнення країн-членів на їхнє прохання і за згодою інших країн від окремих зобов'язань, що накладаються багатосторонніми торгівельними угодами в рамках ВТО. Найбільш розповсюджені вилучення зв'язані зі зміною тарифної класифікації або введенням нової класифікації, що робить необхідним знову провести переговори з торгівельними партнерами про надання взаємних торгівельних поступок, а також про вступ країн у регіональні інтеграційні угруповання.