На основі сукупності угоди про утворення ВТО і додатків до нього регулюється міжнародна торгівельна система. У даний час ВТО є головною міжнародною організацією, що регулює торгівлю товарами, послугами й інтелектуальною власністю. Це регулювання полягає в реалізації погоджених принципів поводження країн у міжнародній торгівлі і комплексі заходів, проведених під егідою ВТО за участю більшості країн світу. Найбільш важливі принципи, на яких будується багатобічна торгівельна система:
Ø Торгівля без дискримінації – країни не повинні надавати кому-небудь кращий торговельний режим у порівнянні з тим, який вони надають всім іншим країнам, і не повинні надавати кращий режим своїм національним товарам у порівнянні з іноземними. У рамках ВТО передбачається взаємне надання всіма країнами режиму найбільшого сприяння, РНБ, закріплене в ст. 1 ГУТТ, так само як і в угодах по торгівлі послугами й інтелектуальною власністю, правило, що означає зобов'язання поширити на треті країни пільги і привілею, надані одному з торгівельних партнерів. Це фундаментальна для багатобічної торгівельної системи вимога ВТО спрямована проти дискримінації товарів у міжнародній торгівлі на основі країни їхнього походження або країни призначення. Вилучення з РНБ, зі схваленням ВТО, можливі, якщо країна є членом інтеграційного об'єднання, якщо країна-партнер проводить несправедливу торговельну політику, що наносить збиток національним виробникам. Як тільки іноземний товар потрапив на внутрішній ринок, йому відповідно до правил ВТО повинний бути наданий національний режим, що означає, що на внутрішньому ринку, як на національні, так і на іноземні товари повинні накладатися однакові податки, пред'являтися однакові технічні, санітарно-гігієнічні й інші вимоги. Національний режим повинний застосовуватися до імпортних товарів, що пройшли через митницю. Тому зміна митної ставки не є порушенням національного режиму.
Ø Лібералізація міжнародної торгівлі – проведення багатобічних переговорів по зниженню митних тарифів і усуненню інших перешкод на шляху міжнародної торгівлі. Середній рівень митного обкладання імпорту в результаті восьми раундів багатобічних торгівельних переговорів знизився з 35 до приблизно 6%. Останній раунд таких переговорів – Уругвайський – привів до домовленості про зниження тарифів на більш ніж 120 товарів, що буде здійснено поступово протягом п'яти років. У результаті середній рівень імпортних тарифів на промислові товари знизиться з 6,3 до 3,8%, або на 40%, що приведе до росту імпорту промислових товарів, на які поширюється режим безмитного ввозу в країни, що розвиваються, з 30 до 44%.
Ø Застосування мір, що обмежують імпорт, тільки на основі правил ВТО – відмовлення країн від використання протекціонізму як засобу торгівельної політики. Однак лібералізація торгівлі і дотримання правил ВТО не означають, що країна цілком позбавляється законної можливості захищати в разі потреби свій внутрішній ринок. Арсенал захисту внутрішнього ринку, передбачений правилами ВТО, досить широкий. Він включає:
1. Захисні міри – тимчасове обмеження імпорту визначеного товару у випадку, коли його масштаби наносять або загрожують завдати серйозної шкоди вітчизняним товаровиробникам;
2. Антидемпінгові мита – застосовувані проти джерела демпінгу захисні мита;
3. Компенсаційні мита – застосовувані проти експорту товару, експорт якого субсидіюється в явній або схованій формі.
Для використання захисних мір у кожнім конкретному випадку спочатку визначається серйозність наносного збитку на основі даних про масштаби росту імпорту, зміни обсягів національного виробництва, завантаження потужностей, продажів, рівня зайнятості й ін. Процедурні правила застосування захисних мір передбачають публікацію повідомлення про початок розслідування, розслідування компетентними органами країни причин, що імпортує, і масштабів наносного збитку, проведення консультацій із країною-експортером, публічні слухання, публікацію доповіді, що містить рекомендації. Захисні міри встановлюються у відношенні всіх країн, що експортують даний товар, на термін не більш чотирьох років. Західні країни активно користуються мірами захисту внутрішнього ринку. За даними ВТО, у 1950-1993р. захисні міри вводилися 151 разів 23 країнами, у тому числі США 22 рази; розслідування за обвинуваченням інших країн у демпінгу тільки в 1993-1994 р. проводилися 812 разів, у тому числі в США 262 рази; розслідування по використанню іншими країнами експортних субсидій проводилися в ті ж роки 125 разів, у тому числі в США 85 разів.
Ø Передбачуваність торгівельної політики – проведення торгівельної політики відповідно до встановлених правил і недопущення однобічного порушення прийнятих на себе зобов'язань. Країни, інвестори, корпорації повинні бути упевнені, що тарифи, нетарифні обмеження, інші інструменти торгівельної політики застосовуються країнами відповідно до визначеного ВТО правилами. Головним механізмом забезпечення передбачуваності торгівельної політики є зв'язування тарифів – прийняте країною зобов'язання не збільшувати ставку імпортного тарифу понад установлену межу. Країни можуть змінити рівень зв'язаного тарифу, але тільки після переговорів з її торгівельними партнерами і компенсації їх за нанесений збиток. Одне з головних досягнень Уругвайського раунду ГУТТ полягає в тім, що удалося домовитися про збільшення кількості зв'язаних тарифів з 78 до 98% у країнах, що розвиваються, з 21 до 73% у розвитих країнах і з 73 до 98% у країнах з перехідною економікою. В області торгівлі сільськогосподарською продукцією всі 100% тарифів зв'язані. Передбачуваність торгівельної політики також означає її максимальну транспарентність і відкритість, що означає насамперед спонукання країн до відмовлення від використання яких-небудь інших, крім опублікованого митного тарифу, методів захисту внутрішнього ринку, будь то квоти, внутрішні податки або субсидії місцевим виробникам.
Ø Сприяння конкуренції – принцип ВТО, що означає відмовлення країн від використання несправедливих методів торгівельної політики, таких як демпінг (експорт за цінами нижче справедливих ринкових), експортні субсидії. Багатосторонні угоди в рамках ВТО передбачають санкції, застосовувані до експортерів і країн, що користуються несправедливими методами торгівельної політики. Однак саме тлумачення поняття справедливих методів у міжнародній торгівлі досить складно і заплутано. З метою визначення проблем на шляху вільної конкуренції у світовій торгівлі в рамках ВТО діє механізм перевірки торгівельної політики – детальний аналіз торгівельної політики країн-членів секретаріатом ВТО з метою визначення її відповідності вимогам угод ВТО і винесення рекомендацій з усунення їхніх порушень. Перевірка торгівельної політики чотирьох країн з найбільшою часткою у світовій торгівлі, включаючи ЄС у цілому на правах однієї з країн, здійснюється кожні два роки, що випливають 16 країн перевіряються кожні чотири роки й інші країни – кожні шість років. У рамках такої перевірки кожна країна, що перевіряється, надає на розгляд ВТО детальна доповідь про стан її зовнішньоторговельної політики, включаючи торгівлю товарами і послугами. Секретаріат, зі своєї сторони, також готує доповідь, що висловлює його оцінку торгівельної політики країни-члена. Обидві доповіді, так само як і запису всіх бесід, проведених співробітниками секретаріату з офіційними особами країни, публікуються і передаються на розгляд міністерської конференції, що приймає них до зведення.
Прийом до членів ВТО складається з трьох етапів. На першому країна надає у ВТО меморандум про свою торговельну політику, ВТО створює робочу групу по вивченню меморандуму на предмет визначення відповідності регулювання зовнішньої торгівлі в країні, що бажає стати членом ВТО, її правилам. На другому ВТО проводить двосторонні переговори з країною з питань доступу на її ринок товарів і послуг інших країн. Якщо переговори привели до прийняття країною умов, визначених у багатосторонніх угодах ВТО, робоча група складає доповідь для міністерської конференції ВТО, до якого прикладається протокол про приєднання країни до ВТО. Після голосування на черговій міністерській конференції країна вважається прийнятої у ВТО. На початок 1997 року більш 30 країн подали заява на вступ у ВТО.
Якщо країни вступають у ВТО і підписують його основні документи, це означає, що вони зобов'язуються дотримувати закладені в ньому принципи. Розбіжність у трактуванні багато сторінкових і досить складних документів ВТО може привести до виникнення торгівельної суперечки. Для їхнього дозволу в рамках ВТО діє механізм врегулювання торгівельних суперечок – процедура рішення на багатобічній основі під егідою ВТО і при участі її експертів розбіжностей, що випливають через невиконання іншою країною – членом ВТО прийнятих на себе зобов'язань по багатосторонніх торгівельних угодах, а також через застосування іншою країною мір торгівельної політики, не відповідним правилам ВТО, або з будь-якої іншої ситуації в торгівлі. Розглядом суперечок займається створений у рамках ВТО Орган по розгляду споровши, у задачу якого входить рішення всіх розбіжностей, що виникають у зв'язку з розходженнями в інтерпретації документів ВТО. Процес врегулювання торгівельних суперечок складається їхніх консультацій між сторонами, що протягом 60 днів намагаються знайти рішення проблеми. Якщо це зробити не вдається, створюється комісія з трьох кваліфікованих фахівців, обраних ВТО. Ця комісія протягом 3-6 місяців підготовляє незалежну від сторін, що сперечаються, доповідь, що ґрунтується на аргументах, наданих кожної зі сторін, і містить точку зору експертів. Доповідь комісії схвалюється Органом по розгляду споровши, після чого країни повинні виконати його рекомендації. Країна, не згодна з висновками доповіді, може апелювати рішення Органа по розгляду споровши, що розглядається Органом по розгляду апеляцій; його рішення знову виноситься на схвалення Органа по розгляду споровши, рішення якого вважається остаточним і подальшим апелюванням не підлягає. Якщо країна, що визнана винною в порушенні правил ВТО, не приймає дій по виправленню цих порушень, країна, що подала скаргу, може подати прохання у ВТО скасувати у відношенні країни-порушника пільги і привілеї, надані їй відповідно до правил ВТО.