Можливо саме тому Франція чинить опір тиску з боку США, які наполягають на збільшенні чисельності військового контингенту в Афганістані і відрядженню їх у найбільш вибуховонебезпечні райони країни. Париж вважав за можливе обмежитись технічною допомогою і звертав увагу на необхідність прискореної підготовки місцевих солдатів і офіцерів, які повинні поступово замінити війська НАТО.
Інша група розходжень між двома країнами безпосередньо пов'язана з проблемами трансатлантичної співпраці у рамках НАТО. На перший погляд саме декларації про намір повернутися до альянсу у якості повноправного член покликані продемонструвати новий атлантичний тренд французької зовнішньої політики. Але при ближчому розгляді позиція Парижа не виглядає настільки однозначною. Стратегічною метою Франції є не повернення в НАТО, а розвиток військово-політичної співпраці країн ЄС. Тому новий французький президент запропонував дві попередні умови повернення країни у військову організацію. По-перше, серйозне просування у питаннях реформування «автономної системи оборони ЄС» і відповідне реформування НАТО. По-друге, призначення французького представника на одну із вищих керівних посад у діючій структурі альянсу.
Вірогідно, що Франція невипадково знову повертається до ідеї реінтеграції в НАТО, обставляючи при цьому її попередніми умовами. Як відомо, розвиток військово-політичної інтеграції країн ЄС на сьогоднішній день погано реалізується поза альянсом, а просте повернення у військову організацію НАТО може привести до втрати особливого статусу, яке дозволяє Франції краще позиціонувати себе у системі західних союзів. Тому Париж домагається серйозної зміни структури альянсу, які б засвідчили зміцнення військово-політичної ролі європейських країн, у тому числі, своєї власної. Коментуючи це питання у доповіді про зовнішню політику Франції в умовах глобалізації, колишній міністр закордонних справ Ю.Ведрін наголошував, що мова повинна йти не про повернення країни до альянсу,а, скоріше, про її вступ у реформовану НАТО.
До цих пір Вашингтон болісно ставився до всіх спроб європейців зміцнити свою самостійність у військовій сфері. Плани щодо зміцнення «незалежної системи оборони Європи» дратували США, навіть незважаючи на те, що їхня реалізація перебуває у зародковому стані. Задекларована позиція американської адміністрації з цього питання у загальному вигляді зводилася до того, що необхідно підтримувати європейську інтеграцію у всіх сферах, проте проблеми безпеки повинні вирішуватися через Північноатлантичний альянс. Очевидно, що надання Парижу особливих повноважень у справі організації «оборони Європи» в обмін на реінтеграцію Франції в НАТО неминуче привело б до повного перегляду рівноваги сил , яка склалася в альянсі. Бачиться, що ні США, ні провідні європейські країни (у першу чергу, головний європейський союзник США - Великобританія) поки що не готові до подібного сценарію. Складно передбачити, що що французький президент серйозно розраховує на швидке виконання його умов. Разом з тим ініціативи Н. Саркозі дозволяють знову винести на порядок денний франко-американських відносин чутливі для Парижа питання («автономна оборона Європи») і провадити щодо цього діалог. Чимало в цьому розвитку буде залежати від того, який стиль взаємин зі союзниками обере після президентських виборів Вашингтон і як далеко він готовий буде зайти у питаннях можливого реформування НАТО.
Таким чином, будучи членом «західної родини», Франція у нових умовах має намір більш активно демонструвати атлантичну солідарність. Разом з тим вона не наважується повністю покластися на США, чия відносна слабкість яскраво проявилася у результаті війни в Іраку. Париж по-старому налаштований проводити власну зовнішньополітичну лінію і захищати свої інтереси.
2. Середземноморський вимір зовнішньої політики Н. Саркозі
Створення Середземноморського союзу
Ідея створення Середземноморського союзу була запропонована Н.Саркозі під час виборчої кампанії. За деякими ознаками, новий французький президент надає його реалізації майже таке ж саме значення, як пре євробудівництва. Під час своєї урочистої промови у ході офіційного візиту до Марокко 23 жовтня 2007 року Н.Саркозі вперше оприлюднив проект у розгорнутому вигляді. Він порівняв Середземноморський союз з проектом європейської інтеграції і спробував вписати його у широкий міжнародний контекст, підкресливши, що він покликаний стати «вирішальним фактором» не тільки регіональної, але й світової рівноваги. Його реалізація повинна сприяти попередженню конфлікту між Північчю і Півднем, між релігіями і цивілізаціями. Хоча Франція традиційно тяжіє до регіону Середземномор'я, прийшовши до влади, Н.Саркозі виявляє прагнення надати співпраці з прибережними державами нового імпульсу. При цьому, за його словами, не йдеться про те, щоб ігнорувати те, що вже досягнуто: Барселонський процес, п'ять плюс п'ять, Середземноморський процес. Йдеться про те, щоб піти дальше між країнами, які розташовані на берегах нашого спільного моря, розвивати співпрацю в конкретних областях.
У новорічному зверненні до нації серед зовнішньополітичних проектів Саркозі згадав всього два: плани подальшого розвитку європейської інтеграції і Середземноморський союз. Останній французький президент назвав «великою мрією цивілізації», символом «багатоманіття,яке є великою універсальною цінністю XXI століття» і своєрідною «лабораторією співрозвитку».
Значення, яке Н.Саркозі надає Середземномор'ю, пояснюється, з одного боку, тим, що Франція володіє у регіоні особливими можливостями. Пропонуючи цей проект, вона намагається закріпити за собою особливу роль, опираючись на власні досягнення і розвинені зв'язки з країнами південного і східного Середземномор'я. У багатьох її колишніх колоніях французька мова є офіційною, громадяни цих країн регулярно бувають у Франції на заробітках,чимало обзавелися родинами і залишились тут жити. З іншого боку, значення цього регіону у світовій політиці в остані роки неухильно зросте.
Для Парижа, який прагне диверсифікувати енергоресурси, країни Середземномор'я мають інтерес, насамперед, як джерело енергоносіїв, атакож як ринок збуту сучасної зброї, високих технологій, в першу чергу, обладнання для атомних електростанцій. Активізація співпраці між прибережними країнами дозволить Франції краще контролювати процеси трудової міграції і створювати додаткові спільні механізми забезпечення безпеки і боротьби з тероризмом.
Реалізуючи ідею Середземноморського союзу, Франція прагне знайти свою власну відповідь на провалений американський проект створення «Великого Близького Сходу». Грубі силові акції можуть привести до результатів, прямо протилежних тим, на які розраховує Захід, ускладнить існуючі проблеми, потягнуть за собою радикалізацію діючих режимів, зміцнити позиції екстремістів, вважають у Парижі. Французьке керівництво усвідомлює, що проблеми регіону не мають простих і швидких рішень і прагне підтримати помірковані уряди. Створення Середземноморського союзу може стати підґрунтям у справі попередження конфронтації між Заходом і ісламським світом, наголошує у своїх виступах Н.Саркозі.
Нарешті, реалізація проекту повинна зміцнити позиції Франції в Євросоюзі, де, опираючись на активну підтримку з боку Іспанії і Португалії, вона претендує на особливу роль у справі налагоджування співпраці між Середземномор'ям і ЄС. Франція приміряє на себе роль впливового посередника між ЄС і Середземномор'ям, що особливо важливо в умовах, коли «східний напрямок», на якому у минулому вона мала значний вплив, сьогодні все більш сильніше контролюється Німеччиною. Цікаво, що остання неоднозначно сприйняла активізацію Франції в регіоні, побоюючись розпилення коштів ЄС на проекти, їй повністю не підконтрольні. Тим більше, що у жовтневому виступі, присвяченому Середземноморському союзу, Н.Саркозі наголосив, що його членами можуть бути прибережні раїни. Таким чином, Німеччина, не будучи прибережною країною, опинилася як би у другому ешелоні, і, за свідченнями ЗМІ, це питання турбує керівництво країни.
З точки зору Франції, організаційна форма союзу не повинна бути акож як ринок збуту сучасної зброї, високих технологій, в першу чергу, обладнання для атомних електростанцій. Активізація співпраці між прибережними країнами дозволить Франції краще контролювати процеси трудової міграції і створювати додаткові спільні механізми забезпечення безпеки і боротьби з тероризмом.
Реалізуючи ідею Середземноморського союзу, Франція прагне знайти свою власну відповідь на провалений американський проект створення «Великого Близького Сходу». Грубі силові акції можуть привести до результатів, прямо протилежних тим, на які розраховує Захід, ускладнить існуючі проблеми, потягнуть за собою радикалізацію діючих режимів, зміцнити позиції екстремістів, вважають у Парижі. Французьке керівництво усвідомлює, що проблеми регіону не мають простих і швидких рішень і прагне підтримати помірковані уряди. Створення Середземноморського союзу може стати підґрунтям у справі попередження конфронтації між Заходом і ісламським світом, наголошує у своїх виступах Н.Саркозі.
Нарешті, реалізація проекту повинна зміцнити позиції Франції в Євросоюзі, де, опираючись на активну підтримку з боку Іспанії і Португалії, вона претендує на особливу роль у справі налагоджування співпраці між Середземномор'ям і ЄС. Франція приміряє на себе роль впливового посередника між ЄС і Середземномор'ям, що особливо важливо в умовах, коли «східний напрямок», на якому у минулому вона мала значний вплив, сьогодні все більш сильніше контролюється Німеччиною. Цікаво, що остання неоднозначно сприйняла активізацію Франції в регіоні, побоюючись розпилення коштів ЄС на проекти, їй повністю не підконтрольні. Тим більше, що у жовтневому виступі, присвяченому Середземноморському союзу, Н.Саркозі наголосив, що його членами можуть бути прибережні країни. Таким чином, Німеччина, не будучи прибережною країною, опинилася як би у другому ешелоні, і, за свідченнями ЗМІ, це питання турбує керівництво країни. З точки зору Франції, організаційна форма союзу не повинна бути надто жорсткою, Як заявив Саркозі, Середземноморський союз буде реалізовуватися у формі окремих проектів співпраці, без створення спеціальних структур. Серед них - проекти очищення води у Середземному морі, розвиток ядерної енергетики, обмін студентами і розвиток «діалогу культур», а також співпраця у сфері забезпечення безпеки. Передбачалося, у тому числі, створити Середземноморський інвестиційний банк, у завдання якого входило б фінансування спільних проектів.