В Азійсько-Тихоокеанському регіоні розвиватиметься співпраця з Японією, Австралією, а також з новим стратегічним партнером США - Індією.
Американо-китайські відносини висуваються на перший план у світовій системі міжнародних відносин. В останні роки склалася економічна взаємозалежність США і КНР, що конкретно віддзеркалилось в умовах нинішньої світової кризи. Китай перетворився не тільки в головного поставщика товарів, але й основного кредитора Америки. Тільки КНР, валютні резерви якої досягли 2,3 трлн. дол. і яка володіє цінними паперами американського казначейства на 860 млрд. дол., може взяти на себе надання нових займів, за рахунок яких забезпчуватиметься пакет економічних стимулів Обами. Міністерство фінансів США повинно продати у 2009 році продати боргові зобов'язання на 2 трлн. дол.
Між тим зберігаються серйозні суперечності між КНР і США (права людини, Тайвань, Тібет). У Вашингтоні стурбовані поступовим нарощуванням китайської військової потуги. Спостерігається також зростання протекціоністських настроїв, що, зокрема, виражається у вимозі ревальвації юаня. Але економічна залежність підштовхує Вашингтон і Пекін до компромісу. Більше того, не можна виключити і створення своєрідного американо-китайського кондомінімума на світовій арені, але така перспектива означала би відмову Сполучених Штатів від претензій на світове лідерство і визнання Китаю рівноправним партнером. Поки що Вашингтон до цього не готовий.
Пріоритетне значення для США буде мати проблема нерозповсюдження ядерної зброї. В основному це стосується ядерних програм Ірану та Північної Кореї. Найвірогідніше, що адміністрація Обами приділятиме значну увагу дипломатичним ініціативам. Не виключено, що окрім багатосторонніх переговорів (у форматі «шістки) розпочнуться і прямі двосторонні контакти. Зокрема, можна очікувати спроб розпочати преговори між Вашингтоном і Тегераном. При цьому США можуть запевнити Іран, що не домагатимуться «зміни режиму» і готові відмовитися від вимоги припинення збагачення урану як попередньої умови для започаткування прямих переговорів. Гострота переговорів ускладнюється запуском Іраном штучного супутника Землі, що продемонструвало його успіхиу розвитку ракетної технології.
Що стосується КНДР, то з явилися повідомлення про підготовку північнокорейцями нового випробування триступінчатої міжконентальної ракети.
У цій ситуації у США розглядається можливість і нового підходу до Росії. Пропозиція адміністрації Обами здійснити «перезавантаження» американо-російських відносин викликала позитивну реакцію Москви. У Сполучених Штатах зрозуміли, що змусити Росію змінитися внутрішньо за західними лекалами наразі неможливо. Будт-який рух у цьому напрямку лише ради кал ізуватиме російську еліту та суспільство. Зневажати особливу чутливість Москви до дій Заходу на пострадянському просторі також нераціонально - це тільки підштовхує Росію до підтримки режимів, які сьогодні становлять практичну загрозу безпці США та їх союзників. Відтак комадна Обами елементарно вирішила відійти від політики цінностей до політики інтересів і співпрацювати з Росією. Допомога Москви необхідна Білому дому в таких чутливих для нього питаннях, як стабілізація в Афганістані, недопущення отримання Іраном ядерної зброї, контроль над ситуацією на Корейському півострові, відновлення ефективності режиму нерозповсюдження. Нічого унікального в цьому немає — такий саме підхід нова адміністрація демонструє щодо Китаю. Ані заворушення в Тибеті, ані протистояння в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі не завжають Вашингтону вести вкрай важливі для нього переговори з Пекіном щодо координації антикризових заходів тавалютного регулювання.
Свідченням нових підходів до співпраці з Росією є офіційний візит президента США Барака Обами до Москви на початку липня 2009 року. Стрижнем американо-російського «перезавантаження» на зустрічі двох президентів було обрано тему скорочення ядерних арсеналів. Це складне, комлексне питання виявилося одним з небагатьох, щодо якого між США і Росією немає принципових розбіжностей. Головне, що Вашингтон і Москва мають багаторічний досвід співпраці у цій сфері, що дозволило досягти домовленостей зобов'язуючого характеру.
Необхідно наголосити на тому, що росйська еліта переконана, що США зрадили своїм обіцянкам періоду завершення «холодної війни», коли не розпустили НАТО, а потім і санкціонували її розширення на Схід. Натомість у Вашингтоні з підозрою ставляться до російської дружби з Іраном і не вірять, що Росія готова поважати суверенітет сусідів по СНД. Ці взаємні підозри та образи гостро стояли в діалозі Дж.Буша-молодшого та В.Путіна. Не зникли вони й у стосунках Обами з Медведєвим.
Загалом результати візиту Обами до Москви такі:
-Росія погодилася відкрити свій повітряний простір для американських літаків як комерційної, так і військово-транспортної авіації, котрі транспортують озброєння і навіть військовий персонал у напрямку Афганістану. Відповідно до домовленості, американські ВПС матимуть право на 4500 польотів протягом року.
- Прагнучи підписання нового Договору СНО-2, Обама і Медведєв прийняли так зване спільне розуміння про скорочення арсеналу ядерних боєголовок на 1500 -1675 одиниць. Відповідно, пов'язані з ними носії (бомбардувальники, ракети, підводні човни) підлягають скороченню на рівні 500 до 1100 одиниць.
- Відроджується міжурядова комісія з економічного та техноогічного співробітництва, котра існувала свого часу й називалася комісією Черномирдін-Гор. Згідно з принциповими домовленостями, її очолять президенти обох країн, а реальну роботу вестимуть Хілларі Клінток і Сергій Лавров.
- Обама і Медведєв підписали обтічну заяву, відповідно до якої експерти двох країн ще раз детально розглянуть розбіжності, що існують між ними в питанні розміщення елементів американських систем ПРО в Східній Європі.
Глави генеральних штабів підписали угоду про поновлення співробітництва у військовій сфері, а також про поновлення роботи спільної комісії з пошуків військових, зниклих без вісти у воєнних конфліктах останніх 60 років.
- Обидві сторони висловили надію, що угоди стосовно скорочення стратегічних наступальних озброєнь відкриють шлях до принципового зміцнення і розширення Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
Отже, можна сказати, що «перезавантаження» американо-російських відносин загалом відбулося. Щоправда, всі домовленості не мають конкретних термінів реалізації і є здебільшого декларативними.
Під час виборчої кампанії Барак Обама зобов'язався закінчити іракську війну за 16 місяців. Його попередник підписав у 2008 році угоду, яка предбачала виведення більшої частини американських військ до 2012 року за умови збереження постійної присутності значного контингенту США в Іраку на невизначений термін.
Одразу після інаугурації Обама зібрав керівників Пентагону для розробки нового підходу щодо іракського питання. Експерти прогнозують, що, ймовірно, влітку-восени 2010 року переважна частина американського угруповання залишить Ірак.
Визнавши необхідність завершити іракську війну, 44-й президент США проголосив водночас Афганістан «центральним фронтом» боротьби з тероризмом. Разом з військами союзників США чисельність контингенту НАТО в цій країні до кінця 2009 року може досягти 100 тис. осіб. У цьому контексті важливою є угода, укладена між США і Росією на початку липня 2009 року про транзит американської авіації через Росію.
Так само пріоритетними для нової демократичної адміністрації залишаються питання скорочення військового бюджету, контроль над озброєннями тощо.
Список використаних джерел та літератури
1. Bideleux R., Taylor R. European Integration and Disintegration. – London, N.-Y., 2003. – 372 p.
2. Current Issues: Terrorism. – Режимдоступа: http://www.usembassy.org.uk/terror.html.
3. Global Terrorism Decoded. – Режимдоступа: http://www.globalterrorism.com.
4. Keyes А. Terrorism – American style. – Режимдоступа: http://members.tripod.com/Internet_Parlament/archive/6.htm.
5. Kukui Roadhouse. – Режим доступа: http://www.mahk.com.
6. Terrorism & Counter-Terrorism. – Режимдоступа: http://www.ict.org.il.
7. Terrorism Research Center. – Режимдоступа: http://www.terrorism.com/index.shtml.
8. The Counter-Terrorism Page. – Режимдоступа: http://www.terrorism.net.
9. Александров В.В. Новейшая история стран Европы и Америки. 1945–1986 гг. – М.: Высшая школа, 1988.
10. Белов Е. Выборы с предсказуемым результатом // Соотечественники. – 2004. – № 3. – С. 38 – 47.
11. Бзежинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геополитические императивы. – М.: Международные отношения, 1999.
12. Бойко В.С. Политика США в Афганистане после событий 11 сентября 2001 г.: Научно-экспертный компонент. – М., 2003. – 372 с.
13. Бураков Ю., Кипаренко Г., Мовчан С., Мороз Ю. Країни Заходу у другій половині ХХ ст. – Львів: Студії, 1995.
14. Бутаев А. Истина где-то рядом // Огонек. – 2000. – № 37 (4664). – С. 31 – 35.
15. Важность борьбы с международным терроризмом и ситуация в Афганистане. – Режим доступа: http://www.svoboda.org/archive/Crisis/war/1101/ll.111301-2.asp.
16. Верхотуров Д.Н. Американская политика в Афганистане. Каков ее характер? – Режим доступа: http://www.afganistan.ru.
17. Всесвітня історія: Навч. посібник / Б.М. Гончар, М.Ю. Козицький, В.М. Мордвінцев, А.Г. Слюсаренко. – К.: Знання, 2002.
18. Государство и управление в США /Отв. ред. Л.И. Евенко. – М.:Мысль, 1985.
19. Грайнер Б. Американская внешняя политика от Трумена до наших дней. – М., 1986.
20. Гренвилл Дж. История ХХ века. Люди. События. Факты. – М.: Аквариум, 1999.
21. Джонсон П. Современность. Мир с двадцатых по девяностые годы. – М., 1995.