Смекни!
smekni.com

Особливості розвитку українсько-німецького співробітництва (стр. 7 из 10)

Формування соціокультурної компетенції є актуальним тому, що Україна зміцнює стосунки й зв’язки з європейськими й світовими державами, а для того, щоб наша країна сприймалася іншими націями як культурна високорозвинена держава, треба формувати в менеджерів знання про країни світу, уміння спілкуватися іноземними мовами й навички самостійної роботи, отже, проблема формування зазначеної компетенції є дуже важливою.

Для повноцінного спілкування та плідної співпраці з іноземними партнерами необхідно не тільки володіти іноземною мовою, а й знати особливості світосприйняття різних народів, їх традиції, звичаї, моральні та естетичні цінності, манеру комунікативної поведінки, тобто мати сформовані соціокультурні знання.

Якщо розглядати процес формування соціокультурної компетенції як важливу психологічну й дидактичну проблему, як комплекс цілеспрямованих впливів, що ґрунтуються на знанні закономірностей розвитку особистості, то треба враховувати специфічні вимоги до спеціаліста, який має будувати свою професійну кар’єру в площині міжкультурної комунікації. Тому поряд з основними професійними якостями майбутніх менеджерів соціокультурної сфери можна виділити такі:

• постійне розширення власних знань щодо історії, культури, традицій та звичок народів;

• відмову від існуючих стереотипів у сприйнятті представників інших народів і культур;

• визнання права кожного народу на власні звичаї і традиції;

• сформовану неупередженість і толерантність;

• уміння швидко орієнтуватися при зміні вербальної ситуації;

• налаштованість на взаєморозуміння та співпрацю;

• вміння планувати свою діяльність у швидкозмінюваних умовах, переключатися на нові її форми;

• здатність сприймати, аналізувати й систематизувати соціокультурну інформацію.

Управління соціокультурною діяльністю є складовою теорії соціального управління. Управління культурою не може відбуватися без урахування стану розвитку, надбань, сучасних проблем соціуму.

Загалом менеджмент соціокультурної діяльності як самостійний науковий напрям став розвиватися на початку ХХІ століття.

Соціокультурними ресурсами є творчий потенціал особистостей, соціальних груп, організацій, їхніх можливостей, творчої енергії. Соціальні ресурси — основа всіх майбутніх культурних ресурсів. Тому перед менеджерами соціокультурної діяльності постає завдання продуктивнішого використання соціальних ресурсів для ефективного досягнення поставлених цілей.

Соціокультурна компетенція має велике значення саме для фахівців у галузі міжнародних відносин. Соціокультурна компетенція охоплює знання культурних особливостей носіїв мови, їхніх звичаїв, традицій, норм поведінки й етикету, а також уміння розуміти й адекватно використовувати їх у процесі спілкування, залишаючись при цьому носієм іншої культури. Формування соціокультурної компетенції передбачає інтеграцію особистості в системі всесвітньої та національної культур.

Менеджерам необхідно:

- розуміти, як ключові цінності, переконання та поведінка відрізняються при порівнянні однієї культури з іншими (міжнародні, національні, інституційні особливості);

- розуміти різні корпоративні культури в конкретних професійних контекстах і те, яким чином вони співвідносяться одна з одною;

- належним чином поводити себе й реагувати у типових світських, академічних і професійних ситуаціях повсякденного життя, а також знати правила взаємодії між людьми у таких ситуаціях (розпізнавання жестів, усвідомлення значення фізичної дистанції та розуміння жестикуляції у кожній з таких ситуацій). У соціокультурному менеджменті також постійно відбуваються зміни під впливом моди на той чи інший культурний продукт. Наприклад, все частіше використовуються технології соціального маркетингу: фестивалі, конкурси, розіграші та ін. Підготовкою менеджерів соціокультурної діяльності займаються декілька Вищих Навчальних Закладів України, зокрема, Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв. Кафедра соціокультурної діяльності та зовнішньокультурних зв’язків, яка готує менеджерів соціокультурної діяльності відповідно до завдань та мети Ґете-Інституту, шукає конкретні форми та технології співпраці з ним.

Академія та кафедра працюють над розробкою спільних форм і методів роботи з Гете-Інститутом, наприклад:

- розробка проектів в галузі культури ( театральні вистави, концерти на майданах Києва, кінопокази класиків німецького кіноматографу, конференції за участю українських та німецьких діячів культури);

- співпраця з німецькими університетами, інститутами післядипломної освіти, Міністерством освіти і науки, молоді та спорту, Українською асоціацією германістів, центрами освіти для дорослих;

- відкриття мовних курсів ( вивчення німецької мови за сучасними методиками );

- навчання в спеціалізованих навчальних закладах і в університетах в Німеччині.

А також участь у семінарах "Інформаційні ресурси Німеччини та обласні універсальні наукові бібліотеки України", що дозволяють виробити практичні навички при вивченні основних курсів.

У 2011 році Німецьким культурним центром Гете-Інститут будуть проведені:

- семінари-тренінги для спеціалістів з дитячого телебачення;

- міжнародні фестивалі з сучасного танцю;

- вечори кіно в Ґете-Інституті;

- семінари "Менеджмент мовних курсів".

В результаті цієї співпраці студенти отримають знання, вміння та навички, які дають їм змогу аналізувати інформацію та робити власні висновки.


Висновки

співробітництво менеджер культурний просвітницький

Розвиток міждержавних політичних відносин між Україною та ФРН сприяв поетапній трансформації політичної системи України, надходженню в Україну найкращого європейського досвіду парламентської роботи, визначенню міжпарламентського співробітництва та зв’язків між суб’єктами місцевого самоврядування обох країн як перспективних напрямів поглиблення співпраці, залученню нових суб’єктів співробітництва, зокрема неурядових громадських організацій. Водночас зв’язки між українськими та німецькими політичними партіями ще не вийшли на рівень регулярного обміну делегаціями та не мали практики постійних контактів між регіональними партійними осередками. Українські політичні партії виявилися неадаптованими до європейських політичних стандартів, що, зокрема, позначилося на їх надто обмеженій участі у транснаціональних європейських політичних проектах.

Німеччина розглядає Україну як важливий елемент стабільності в Центральній та Східній Європі. Для нашої держави ФРН залишається ключовим партнером в ЄС. Обопільна зацікавленість матеріалізується у взаємовигідних проектах економічної співпраці, а також у співробітництві України та ФРН у ряді регіональних міжнародних організацій – ЦЕІ, ОБСЄ, Вишеградській групі.

Німецькі партійні фонди позитивно впливають на впровадження європейських демократичних традицій в українське політичне життя. Крім того, за їхнього посередництва в Україні впроваджується досвід розвитку структур громадянського суспільства, застосовуються європейські правові норми та стандарти у процесі інтеграції України до ЄС.

Українсько-німецькі торговельні відносини впливають на еволюцію стратегії і тактики економічних реформ в Україні. Попри провідні позиції, які ФРН продовжує займати в статистиці української торгівлі з країнами членами ЄС, структура взаємного товарообігу засвідчує відсталість української економіки порівняно з німецькою. Україна експортує в Німеччину головним чином сировину (включно з нелегальною робочою силою), а імпортує технологічні товари.

Важливим пріоритетом є робота з відновлення репутації України як надійного партнера в галузі транспортування і зберігання природного газу. Для німецьких концернів важливо, аби доставка російського газу до споживачів не залежала від політичної волі транзитних країн. Допоки Україна як транзитна держава не має добротних автомагістралей, морських портів, а її залізничні колії не адаптовані до європейських, важко переконувати німецький бізнес у вигідності транспортування товарів до Росії і країн Близького Сходу через Україну. Німеччина готова взяти на себе функції провідника України в ЄС, але у ФРН є чимало впливових суб’єктів, які давно і плідно співпрацюють з Росією, а тому без ентузіазму ставляться до відхилень від напрацьованого курсу. До того ж інтеграція України в європейські структури неможлива, допоки вітчизняні бізнесові структури не навчаться ефективно працювати на західних ринках.

Упродовж досліджуваного періоду безпосередній вплив на ідеологію ринкових реформ в Україні здійснювала група німецьких економістів-консультантів уряду України. Головним позитивним підсумком цього став розвиток української моделі соціального ринкового господарства, однак, на думку німецьких експертів, її впровадження ускладнюється низькою ефективністю виробництва, недостатньою продуктивністю праці, високим рівнем енергомісткості української промисловості. Важливе значення мало також надання Україні правового досвіду взаємодії з СОТ.

Пріоритети інвестиційного співробітництва полягали для України у використанні німецького капіталу з метою структурної перебудови вітчизняної економіки, визначення її місця в глобальному розподілі праці. Основним форматом інвестиційної співпраці була діяльність спільних підприємств. Перспективний розвиток подібної взаємодії передбачає залучення до української економіки середнього та дрібного німецького капіталу, що, однак, потребує якісної європеїзації української економіки. Галузева структура німецьких інвестицій в економіку України фактично відповідає її ролі індустріально-аграрного ар’єргарду в європейському розподілі праці. При цьому загальний обсяг німецьких інвестицій помітно поступається аналогічним показникам не лише для центральноєвропейських країн, які після вступу до ЄС розвивають інвестиційне співробітництво з Німеччиною на якісно відмінних від України підставах, а й для Російської Федерації.