На відносно низькому рівні залишалось співробітництво в галузі науки та освіти. У цілому воно відповідало стану української гуманітарної сфери, яка в умовах суспільної трансформації фінансується за залишковим принципом. Це позбавило Україну можливості закріпити за собою місце в головних загальноєвропейських програмах науково-технічних досліджень, внаслідок чого відбувався переважно асиметричний обмін результатами наукових досліджень. Пріоритетне значення у процесі співпраці в освітній сфері відводилося розширенню в Україні кола носіїв німецької мови. У діалозі української та німецької культур провідна роль належала Гете-Інституту. Відсутність в Україні аналогічної установи негативно впливає на поширення в Німеччині знань про Україну. Внесок німецьких суб’єктів культурного співробітництва виявився у позитивному впливі на посилення уваги до завдань розвитку "людського капіталу" в Україні.
Виникнення певних проблем в українсько-німецькому співробітництві пояснюється перешкодами як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. Об’єктивно вони зумовлені тривалістю трансформаційного періоду розвитку України, в умовах якого кількість контактів далеко не завжди означала їхню якість, а суб’єктивно – пов’язані з непослідовністю української сторони у досягненні взаємовигідних результатів. Засобом для подолання згаданих перешкод може стати ефективніша координація спільних проектів, підвищення рівня мотивації до взаємозв’язків.
Формування в Німеччині українського іміджу відбувалось без цілеспрямовано впливу з боку України, через що він не повністю відповідає євроінтеграційним прагненням нашої держави. Успішне подолання такого стану може забезпечити удосконалення українсько-німецької взаємодії в інформаційній сфері та цілеспрямоване інформування в Німеччині широкого кола груп впливу на захист українських інтересів.
1. Спільна декларація про основи відносин між Україною і Федеративною Республікою Німеччина від 09.06.1993 року; (1)
2. Угода про культурне співробітництво від 15.02.1993 року; (2)
3. Угода про направленні німецьких викладачів у навчальні заклади України від 10.06.1993 року; (3)
4. Угода в сфері молодіжної політики від 27.08.1993 року; (4)
5. Виступ Федерального канцлера ФРН Г.Коля на офіційному прийомі у Києві від імені Глави Української держави // Урядовий кур’єр. – 1996. – 5 верес.; (5)
6. Гайкен Е. На головних напрямах співробітництва // Політика і час. – 1996. – № 12; (6)
7. Гількес П. "Україна – нація в Європі" // Німеччина. – 1997. – № 6. – С. 33. (7)
8. Йоханнес Еберт: "Усі програми Гете-Інституту ми створюємо з місцевими партнерами" // День - №123, четвер, 2 липня 1998 року. (8)
9. Костенко Ю. Курс на стабільне партнерство // Політика і час. – 1996. – № 12. (9)4
10. Кравчук Л. Нова Україна у Новій Європі // Політика і час. – 1992. – № 2. (10)
11. Кудряченко А. Про стан і поліпшення українсько-німецьких зв’язків // Нова політика. – 1996. – № 4. (11)
12. 2. Кудряченко А. Україна – Німеччина: можливості невичерпні, інтерес – обопільний // Віче. – 1994. – № 7. – С. 147–153.
13. 6. Макаревич М. Посланець німецької культури // Політика і час. – 1996. – № 12. – С. 50–52.
14. Під знаком енергополітики. Друга німецько-українська консультаційна зустріч у Києві // Deutschland. – 1999. – № 4. (12)
15. Поточний архів Міністерства закордонних справ України, фонд ДМД, спр. 441. (13)
16. Свідчення стратегічного партнерства // Урядовий кур’єр. – 1998. – 5 лют. (14)
17. Славісти-україністи з Грайсвальда поповнили бібліотеку // Німеччина. – 1998. – № 4. – С. 33. (15)
18. 7. Солошенко В. В. Науково-технічне та гуманітарне співробітництво України й Німеччини в 90-ті рр. XX ст. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія: Вип. 47. – К., 2000. – С. 50–53.
19. Старостенко Г. Перспективи розширення Європейського Союзу на Схід // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. Наук.пр. - Вип. 6, частина ІІ. – К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 1998. (16)
20. Старостенко Г., Німецьке бачення нового європейського порядку та Україна у ньому // Науковий вісник дипломатичної академії України. – 2002. (17)
21. Cтаростенко Г. Співробітництво України та ФРН у контексті європейської інтеграції // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. Наук.пр. - Вип. 34, частина ІІ. – К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2002. (18)
22. Старостенко Г. Розвиток українсько-німецьких відносин: політичний аспект співробітництва // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. Наук.пр. - Вип. 42, частина ІІ. – К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2003. (19)
23. Химинець В.В. Історична динаміка геополітичних змін в Європі на початку ХХІ століття і відносини між Україною та ФРН // Науковий вісник Дипломатичної академії України. – К., 2004. – Вип.10 (1). (20)
24. Химинець В.В. Українсько-німецькі політичні відносини на початку ХХІ століття // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. – К., 2005. – Вип. 14. (21)
25. Химинець В. Друга урядова "велика коаліція" та українсько-німецькі відносини на сучасному етапі // Вісник Київського славістичного університету. – Серія: Історія. – 2006. – Вип. № 27. (22)
26. Химинець В.В. Німецько-російські відносини: історичні уроки для України (1998-2005 рр.) // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. – К., 2006. – № 15.(23)
27. 5. Хоружий Г. На регіональному рівні // Політика і час. – 1996. – № 12. – С. 28–31.
28. Чекаленко Л. Зовнішня політика України. – К., 2006. – 712 с. (24)
Спільна декларація про основи відносин між Україною і Федеративною Республікою Німеччина
Дата набуття чинності: 09.06.1993 Україна і Федеративна Республіка Німеччина, усвідомлюючи багатовікові культурні, економічні, наукові та людські зв'язки, тривалі періоди плідного співробітництва і різнобічного обміну між їхніми народами, пам'ятаючи про зловісні сторінки недавньої європейської історії, погоджуються про те, що вони якнайтісніше співпрацюватимуть заради добра їхніх народів і тим самим сприятимуть мирові в Європі та в усьому світі. Це відповідає інтересам і найглибшим прагненням українського й німецького народів.
Подолання протиріччя між Сходом і Заходом дало німецькому народові змогу у вільному самовизначенні знову досягти своєї єдності. У вільному самовизначенні став незалежним український народ. Тим самим з'явилися нові перспективи для традиційної дружби між українським і німецьким народами.
Україна і Німеччина керуються бажанням всебічно розвивати відносини дружби, добросусідства і співробітництва.
Вони підтверджуються свою відданість цілям і принципам Статуту Організації Об'єднаних (995_010) Націй, принципам і положенням Хельсінського Заключного акта (994_055) від 1 серпня 1975 р., Паризької хартії для нової Європи (995_058), а також інших документів Наради з безпеки та співробітництва в Європі.
Вони впевнені у необхідності побудови нової, об'єднаної спільними цінностями Європи та перетворення її у континент миру, безпеки і співробітництва.
Україна і Німеччина підтверджують, що повага прав людини і її основних свобод, а також принципів гуманності, демократії та правової держави є фундаментом для побудови нової Європи.
Вони керуються бажанням надати своїм стосункам нової якості.
II
Україна і Німеччина будуватимуть свої відносини відповідно до норм міжнародного права, додержуючись принципів суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, заборони застосування сили або загрози силою і поваги прав людини, включаючи права національних меншин.
Обидві Сторони підтверджують право всіх народів вільно і без втручання ззовні визначати свою долю і здійснювати за власним бажанням свій політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток.
III
Обидві Сторони заявляють, що вони поважають територіальну цілісність одна одної.
IV
Україна і Німеччина підтверджують спільну відповідальність за зміцнення миру, стабільності і безпеки в Європі і виступають за перетворення Європи в єдиний простір прав людини, демократії і правової державності.
Вони вирішуватимуть всі спірні питання, які могли б виникати, виключно мирними засобами. Вони виступають за те, щоб цей принцип знайшов застосування у відносинах всіх держав-учасниць НБСЄ одна з одною без будь-яких обмежень.
З цією метою вони підтримуватимуть в НБСЄ, а також у Північноатлантичній Раді співробітництва всі зусилля і заходи, які сприятимуть зміцненню безпеки і побудові загальноєвропейських структур безпеки. Для цього вони робитимуть внесок у зміцнення взаєморозуміння і взаємної довіри також на двосторонній основі. З цією метою вони досягатимуть домовленостей через різнобічні контакти між їхніми міністерствами оборони і збройними силами.