До кінця 70-х років особливо гостро стояла проблема екології. Промисловий розвиток прикордонних районів привів до різкого погіршення стану атмосферного середовища і морських вод в районі р. Тіхуана (Мексика) і прилягавшої до нього р. Сан-Дієго (США). Відсутність взаєморозуміння і постійне перекладання провини один на одного робили малоефективними меморандуми про співпрацю, що неодноразово підписувалися екологічними службами двох країн. Підписання в 1983 р. двосторонньої угоди про вирішення проблем навколишнього середовища в стокилометровой прикордонній зоні кожної з двох держав частково сприяло продуктивнішій взаємодії. Проте у середині десятиліття виникли нові проблеми, пов'язані із стічними водами в р. Тіхуана-Сан-Дієго, забруднення затоки Сан-Дієго викидами мідеплавильних комбінатів в штатах Арізона (США) і Сонора (Мексика) і цілий ряд інших [86]..
Захищаючи свої природні ресурси і відстоюючи національний суверенітет, Мексика виступила проти порушення 200-мильної економічної зони американськими риболовецькими судами. Літом 1980 р. сім судів були затримані мексиканськими властями. Це у свою чергу, послужило приводом до „тунцової війни”, на подробицях якої не зупинятимемося, і загострення двосторонніх відносин.
Як відзначалося вище, прийнята Програма розвитку прикордонної зони була направлена на ослаблення гостроти проблеми зайнятості шляхом встановлення економічних зв'язків зі всіма районами Мексики. Іншим же напрямком Програми у вирішенні проблеми зайнятості було залучення в прикордонну зону американських туристів і туристів з внутрішніх районів Мексики. Були побудовані туристичні центри. Іноземний туризм став одним з чинників у вирішенні проблеми зайнятості, адже значне число американських громадян із США приїжджає в прикордонну зону Мексики. Значну роль грають відрядження американців. Розвиток туризму в Мексиці супроводжується проникненням іноземного, перш за все американського капіталу в готельне хозяйство країни.
Найбільш крупні готелі належать американським компаніям „Вагатерен интернэшнл хоутелз”, „Шератон”, „Трансуолд эйрлайнз”, „Пан Амерікен уорлд эйруэйз”. Американські туристичні компанії певною мірою контролюють готельне господарство Мексики завдяки прямій участі в капіталі і в зв'язку з тим, що у ряді випадків виступають як менеджери мексиканських готелів. Наприклад, управління готелем „Малібу” в Акапулько перейшло до „Вестерн интернэшнл хоутелз” без зміни структури власності підприємства. Американські компанії беруть на себе рекламу в США для залучення американських туристів і бізнесменів. Багато туристів використовують службу прокату автомобілів. Відомо, що прокатні пункти в основному розташовані при крупних готелях, приналежних американським фірмам або управляються ними. Прокат автомобілів контролюють іноземні компанії „Хертц” (філіал „Радіо корпорейшн оф Америка”), „Эйруэйз рент а кар”, „Форд рент а кар систем”, „Бюджет рент а кар”, „Фольксваген рент”, „Авіс”. Необхідно врахувати, що будівництво готелів ведеться в Мексиці в основному за американськими стандартами. Мексиканські компанії роблять крупні закупівлі готельного обладнання у американських фірм, набувають у них ліцензій на виготовлення аналогічної продукції або на користування фірмовими знаками і марками, звичними для американців [87].
Мексика чутливо реагує на політичні події на міжнародній арені. Наприклад, коли в 1975 р. Мексика підтримала в ООН резолюцію, що осуджує сіонізм і расизм, у відповідь сіонистські організації в США організували компанію дискредитації і бойкоту, добивалися скорочення поїздок американців до Мексики. В результаті країна позбулася близько 20 млн. дол., адже, як відомо, для Мексики США – основний постачальник і покупець, головний зарубіжний інвестор і кредитор. В той же час для Мексики США – основний постачальник туристів [88].
Сфера туристичних послуг, як галузь економіки, безпосередньо не схильна до циклічних коливань. Але у зв'язку з тим, що переважна частина туристів прибуває із США, то циклічний розвиток американської экономіки позначається на туризмі в Мексиці.
З приходом до влади в США Р. Рейгана суперечності в мексикано-американських відносинах виявилися з новою силою. У червні 1981 р. на зустрічі на вищому рівні в Кемп Девіді сторони створили „велику комісію” на чолі з держсекретарем США і міністром закордонних справ Мексики, яка повинна не рідше за раз на рік відстежувати весь комплекс двосторонніх відношень. Там же була створена і Сумісна комісія з питань торгівлі і платежів. Але комісія не змогла подолати взаємні претензії і до осені 1983 р. припинила існування [89].
Фінансово-економічна криза, що почалася в 1982 р. породив нову хвилю нелегальної міграції в США. На початку розділу йшла мова про міграції, пов'язані з безробіттям. Протягом даного питання необхідне відзначити, що були природними складнощі з отриманням віз особливо для осіб без освіти, тривала процедура їх оформлення примусила багатьох шукати обхідні шляхи. В результаті виникла категорія іммігрантів, що не мають письмового дозволу на в'їзд в країну, так званих індокументадос, або „безпаспортних”. У середині 80-х років число мігрантів-нелегалів досягло 1,5 млн на рік [90]. Прийняті США ще в кінці 70-х років міри по посилюванню міграційного режиму (зведення дротяних загород, ряд заходів по „пораженні в правах” мігрантів-нелегалів і їх дітей) не змогли поставити ефективний заслін на шляху нелегальної міграції, а лише викликали загострення відносин на міжурядовому рівні.
У 1986 р. в США прийнятий закон Симпсон-Родіно про імміграцію, який повинен був упорядкувати відносини між урядом і „старими” іммігрантами і скоротити притоку нових. Оцінити загальні масштаби мігрантів досить складно із-за недосконалої інформації. Важко підрахувати число нелегальних іммігрантів, оскільки вони побоюються зустрічей з посадовцями, часто міняють місце проживання. За 1986-1992 рр. американською службою імміграції і натуралізації було затримано 6,7 млн. чоловік. У 1986 і 1987 рр. спостерігалося деяке зниження їх числа – до 1 166 тис. і 854 тис. відповідно. Потім знову почалося зростання: 1990 р. – 1 050 тис., 1991 р. – 1 077 тис. [91].
У середині 80-х років обстановка на американо-мексиканському кордоні вийшла з-під контролю владних структур обох держав. Багато в чому це було зв'язано і з тим, що до проблеми нелегальної міграції додалася і контрабанда наркотиків, зброї і зростання злочинності в прикордонних з Мексикою штатах США. Проблема наркотрафіку різко підвищила конфліктність міждержавних відносин. За спостереженнями Ю.О. Шведкова, „вражає зростання злочинності в містах США і Мексики. У обох країнах злочинність тісно пов'язана з наркобізнесом. У Сент-Луісі це явище відчувається навіть з більшою гостротою, чим в Мехіко. Значна частина наркотиків проникає в США через мексиканський кордон. Це позначається на положенні мексиканських мігрантів, які наводняють південні штати США, пропонуючи себе як дешеву робочу силу. Уряд Мексики час від часу виражає протест з приводу того, що американці до мексиканських робочих відносяться упереджено, нерідко дивляться на них, як на злочинців” [92].
Багато в чому під впливом конфліктів з Мексикою Конгрес США прийняв закон по боротьбі з наркотиками, що вводить що діє і понині практику сертифікації країн в плані боротьби з наркобізнесом і наркотрафіком, у відповідності з яким президент повинен був щорічно „виставляти оцінки” іншим державам по тому, як вони борються з контрабандою наркотиків [93]..
Таким чином, розкласти на складові комплекс відносин між США і Мексикою вельми непросто через високий рівень взаємозв'язаних проблем – сумісні кордони, економічні взаємозалежності, міграції, наркотрафік, екологія і цілий ряд інших. Потрібні були чималі зусилля, щоб знаходити компромісні рішення. До середини 80-х років мало місце різке ускладнення всього комплексу американо-мексиканських відносин. Твердження про те, що адміністрація Р. Рейгана навмисно йшла на посилювання політики по відношенню до Мексики, далеко не повною мірою відповідає дійсності. Якраз навпаки, Білий дім неодноразово висловлював зацікавленість в нормализації відносин з Мексикою. І, дійсно, на вищому рівні діалог вівся інтенсивно. У 80-і роки президенти США і Мексики, за рідкісним виключенням, зустрічалися двічі в рік. Переломним можна вважати 1986 р. На зустрічі президентів у Вашингтоні в серпні 1986 р. Р. Рейган оголосив про нові позики Мексиці. У цьому ж місяці Мексика заявила про своє приєднання до Генеральної угоди з торгівлі й тарифів. Був підписаний пакет угод по активізації двосторонньої співпраці, інтенсифікації співпраці в боротьбі з контрабандою наркотиків. Сполучені Штати оголосили про зняття обмежень на імпорт мексиканського тунця і цілий ряд інших заходів.
Розділ 3. Створення Північноамериканської зони вільної торгівлі
Серед всіх країн світу Канада є першим торговим партнером США, а Мексика – третім. В той же час торговельно-економічні зв'язки між Канадою і Мексикою украй незначні. Частка Мексики в зовнішньоторговельному балансі Канади складає 0,4%, а частка Канади в зовнішній торгівлі Мексики- 1,2% [94].Украй незначна і присутність канадського капіталу в Мексиці. Навіть серед країн Латинської Америки Мексика не була для канадських інвесторів привілейованою сферою інтересів.
З кінця 60-х років принципова відмінність в політиці лібералів і консерваторів по відношенню до США полягала в їх протилежному підході до процесу канадсько-американської економічної інтеграції. Ліберальний уряд П. Трюдо відкинув сценарії невтручання в цей процес і тим більше сприяння йому, вважаючи, що він веде до подальшого посилення залежності Канади від США і зрештою – до політичного союзу з ними. Такі акції уряду П. Трюдо, як ухвалення національної енергетичної політики (НЕП), реалізація Закону про перевірку іноземних інвестицій, викликали неприховане незадоволення в США.