Смекни!
smekni.com

Проблема розширення Європейського Союзу на сучасному етапі розвитку міжнародних відносин (стр. 1 из 7)

Зміст

Вступ

Розділ 1. Європейський Союз: передумови створення, основні цілі та завдання

1.1 Передумови створення, головне призначення та етапи розширення ЄС кінця ХХ – початку ХХІ ст.

1.2 Європейська політика сусідства, «Східне партнерство» - як основні стратегії розширення ЄС на Схід

Розділ 2. Взаємовідносини ЄС з Росією та Україною в контексті нового розширення

2.1 Головні положення стратегії «сусідства» роль Росії у ній

2.2 Проблеми і перспективи членства України у ЄС

Висновки

Список використаної літератури


Вступ

Актуальність теми дослідження. Глобальні процеси, що відбуваються в світі, посилена взаємозалежність інтересів суб’єктів міжнародних відносин в період останнього десятиріччя ХХ та початку ХХІ століття обумовлюють розширення європейського інтеграційного простору та надають реальних рис розбудові європейської архітектурної моделі, спрямованої на формування суцільної зони добробуту, стабільності і безпеки. Розширення Європейського Союзу в сучасній геополітиці сприймається як нагальна потреба у поширенні зони європейського контролю над визначальним геополітичним простором з поступовим набуттям суттєвих перспективних геоекономічних переваг.

Останнє розширення Європейського Союзу стало однією з визначальних віх його розвитку, а також потужним чинником формування нового безпекового середовища в Європі. Прийняття до складу ЄС 12 нових членів значною мірою вплинуло як на динаміку розвитку євроінтеграційного процесу загалом, так і еволюцію його окремих вимірів, в тому числі безпекового.

Значення центрально-східного європейського регіонального простору в світовій політиці та економіці визначається низкою географічних, соціально-економічних та військово-політичних факторів. Це важливий розгалужений комунікаційний вузол. Динаміка відносин по вісі Схід-Захід, глобальні резонансні кризові явища, світові війни тощо, фокусуючись в межах цього регіону, окреслювали визначальні риси та спрямовували перспективні тенденції у міжнародних відносинах на етапах їх формування і подальшої еволюції.

Процес розширення на Схід для європейської спільноти не є простим. Інтеграція нових членів, з одного боку, створює бажані перспективи для ЄС в можливості об’єднання всієї Європи в єдиних політичних та економічних межах. З іншого боку, цей процес супроводжується чисельними перешкодами та проблемами для самого ЄС, обумовленими такими грандіозними європейськими проектами як: введення єдиної валюти, формування спільної зовнішньої політики та політики у галузі безпеки, пошук моделі відносин з Росією тощо.

Одночасно розширення географічних кордонів ЄС перетворює його із об’єднання західноєвропейських держав на союз континентального масштабу, могутній політичний полюс, який стоїть перед якісно новими викликами як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Регулярне розширення надає ЄС кількісної ваги, але одночасно робить його більш неоднорідним і ставить зростання політичної ваги у залежність від здатності ЄС уникнути послаблення його внутрішньої згуртованості та єдності і готовності протистояти новим викликам та ризикам, що постали в постбіполярний період.

Таким чином, усе вищезазначене підтверджує актуальність обраної теми дослідження «Проблема розширення ЄС на сучасному етапі розвитку міжнародних відносин».

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є комплексний аналіз феномену розширення ЄС, його витоків, особливостей, суперечностей та геостратегічних наслідків.

Для досягнення визначеної мети необхідно реалізувати наступні завдання:

· окреслити історію створення та призначення ЄС;

· проаналізувати еволюцію стратегічних напрямків європейської інтеграції в контексті взаємозалежності процесів поглиблення та розширення;

· окреслити етапи розширення, виявити їхні рушійні сили, закономірності;

· виявити основні передумови, історико-політичне значення та геостратегічні наслідки розширення ЄС на схід;

· дослідити значення розширення та його вплив на формування і перспективи розвитку нової стратегії відносин ЄС з Україною та Росією.

Об'єктом дослідження є сєвропейські інтеграційні процеси та чинники, що впливають на еволюцію політики Європейського Союзу.

Предметом дослідження є політика розширення Європейського Союзу на Схід.

Методи дослідження. Методологічною основою комплексного дослідження є системний підхід та геополітичний аналіз, за допомогою яких здійснено дослідження європейського регіонального середовища, що інтегрується.

Практичне значення результатів дослідження полягає в можливості їх використання в науковій діяльності студентів, при вивченні курсів «Міжнародні відносини», «Політологія», «Всесвітня історія» та ін. Також матеріали дослідження можуть стати в нагоді студентам при написанні курсових, наукових, дипломних робіт дотичних до даної проблематики.

Структурно робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (49 найменувань), додатків.


Розділ 1. Європейський Союз: передумовистворенная, основні цілі та завдання

1.1 Передумови створення, головне призначення та етапи розширення ЄС кінця ХХ – початку ХХІ ст.

європейський союз міжнародний партнерство

Європейський Союз (ЄС) — співтовариство демократичних країн Європи, що добровільно пожертвували частиною свого суверенітету для більш тісної інтеграції. Особливо підкреслюється, що Євросоюз — не федеративне або конфедеративне утворення, що у майбутньому розраховує замінити існуючі нині держави у вигляді чогось, схожого на «Сполучені Штати Європи», але це більше, ніж звичайне інтеграційне угруповання з порівняно вузькими цілями. Держави — члени ЄС створили за колективною домовленістю загальні європейські установи, які рік у рік стають усе більше впливовими й на які покладають всі більші повноваження.

Маастрихтські угоди 1992 р. декларують принцип додатковості інститутів Євросоюзу. Це означає, що європейські установи починають працювати тільки в тих випадках, коли їхня дія є більш ефективною на рівні ЄС, ніж на національному або місцевому рівнях. Цей принцип гарантує, що ЄС не буде зайво втручатися в повсякденне життя громадян вхідних у нього держав [44].

Якщо розглядати ЄС як державне утворення (а у такого підходу досить багато прихильників), то воно потрапить у число самих великих і потужних держав сучасного світу. За чисельністю населення (453млн чол. до кінця 2004 року) Євросоюз посідав третє місце у світі після Китаю й Індії. За розмірами території — майже 4 млн км2 (після входження в організацію 10 нових членів) — уступає лише Росії, Канаді, Китаю, США, Австралії й Бразилії. По економічній моці ЄС цілком може суперничати з лідером світової економіки США — 10350 млрддол. проти 10400млрддол. в американців [44].

Європейський Союз зразка 2004 р. має практично всі атрибути суверенної держави: єдині органи влади (законодавчої, виконавчої і судової), єдиний митний простір — Шенгенська зона, єдиний фінансовий простір (зона євро), символіка (прапор, гімн), громадянство (прийняте Амстердамським договором 1997 р., воно доповнює, але не скасовує національне громадянство), представництва в третіх країнах, збройні сили (так звані Сили швидкого реагування створені на саміті ЄС у Гельсінкі в грудні 1999р. і включають до 60 тис. військовослужбовців). На базі ЄС діє ціла група регіональних європейських галузевих організацій, таких як Євратом, Європол, Європейське космічне агентство й ін.

Ідея створення союзу європейських країн у тій формі, у якій нині існує ЄС, виникла після найтяжких років Другої світової війни. Європа лежала в руїнах і була розділена на два ворогуючі табори, але в ідею єдності європейських народів тоді вірили не тільки розпачливі оптимісти. Іншого виходу в той непростий період просто не було, вся логіка історичного розвитку країн континенту підводила до необхідності формування тісних інтеграційних угруповань. Застерегти Європу від погрози нової війни могло тільки об'єднання колишніх супротивників заради загальної великої мети.

Першою людиною з високих державних структур, що озвучив думку про європейську інтеграцію, був міністр закордонних справ Франції Робер Шуман. День 9 травня 1950 р., коли пролунала його заява про готовність піти на більше тісні контакти з іншими європейськими країнами й особливо з недавнім смертельним супротивником Німеччиною, став відправною крапкою в багаторічному процесі досягнення європейської єдності, нині він святкується як День Європи. Симптоматично, що сам Робер Шуман був причетний до євроінтеграції: народившись у місті Мец у Лотарингії, на землі, що у ХХ ст. поперемінно входила то у Францію, то в Німеччину, він мав французьке ім'я й німецьке прізвище [42].

За планом, запропонованим Шуманом, в 1951 р. у Парижі було створено Європейське об'єднання вугілля й сталі (ЕОУС), що зв'язало вугільні й металургійні галузі шести європейських країн: Франції, Німеччини, Нідерландів, Бельгії, Люксембургу й Італії. В1957 р. у Римі на базі ЕОУС було створено Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), куди ввійшли ті ж шість країн. Римський договір став основним документом для подальшого будівництва єдиної Європи.

Перше розширення ЄЕС відбулося в 1973 р., коли до шести первісних країн приєдналися три держави пробританської орієнтації— Великобританія, Ірландія й Данія. Раніше ця трійка бачила в ЄЕС погрозу своєї економічної безпеки й брала участь тільки в роботі більше «розмитого» інтеграційного утворення — Європейської асоціації вільної торгівлі (ЕАСТ).

В 1981 р. до складу ЄЕС влилася Греція, яка серйозно відстала від своїх партнерів із Західної Європи за економічними і соціальними показниками через багаторічне перебування у влади військової диктатури. Через тривалі періоди диктаторських режимів із запізненням увійшли в загальноєвропейський інтеграційний простір країни Піренейського півострова: Іспанія й Португалія приєдналися до ЄЕС тільки в 1986 р.