Податок як фінансову і економічну категорію характеризують такі ознаки: примусовий характер, безеквівалентність, відсутність цільового використання, законодавча регламентація, однаковий підхід до всіх платників, зміна форми власності. Плата на відміну від податків передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою. Відрахування передбачають цільове призначення платежів. Власні доходи держави виникають у держави як власника засобів виробництва. До неподаткових доходів держави відносять різноманітні платежі, введення яких не має на меті фіскальні інтереси держави, наприклад, фінансові санкції і штрафи, доходи від конфіскованого майна тощо.
Сутність податків як економічної категорії проявляється в їх функціях. Функції податків випливають із функцій фінансів. Податки безпосередньо пов'язані з розподільною функцією фінансів в частині перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту від юридичних і фізичних осіб на користь держави, тобто виступають методом централізації ВВП у бюджеті, виконуючи тим самим фіскальну функцію. Крім фіскальної податки виконують регулюючу функцію, суть якої полягає у впливі податків на різи сторони діяльності їх платників.
Таким чином, через фіскальну функцію системи оподаткування задовольняються загальнонаціональні необхідні потреби, а за допомогою регулюючої функції формуються протидії надлишковому фіскальному тиску, тобто створюються спеціальні механізми, які забезпечують баланс економічних інтересів держави, юридичних та фізичних осіб.
Обидві функції податків дозволяють трансформувати внутрішній потенціал оподаткування із абстрактно сприйманої їх спроможності впливати на якісні і кількісні параметри базису в реальні результати такої дії. Аналітична оцінка, досягнутих результатів, співставлення їх з прогнозними і очікуваними в кожний конкретний період часу дозволяють судити про роль всієї системи оподаткування, окремих груп податків (прямі і непрямі податки, ресурсні або податки на майно, місцеві податки тощо), а також кожного податку окремо, залежно від функцій податків, що розглядаються.
Вивчаючи функції податків, необхідно звернути увагу на те, що серед економістів не існує єдиної точки зору щодо функцій, які виконують податки, і крім вищеназваних називаються ще розподільна, контрольна, стимулююча, економічна та соціальні функції податків.
В основі побудови механізму стягнення податків лежать елементи системи оподаткування, такі як: суб'єкт, об'єкт, ставка, одиниця оподаткування, джерело сплати і квота.
Суб'єкт або платник податку — це та фізична або юридична особа, яка безпосередньо його сплачує.
Об'єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується.
Одиниця оподаткування — це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об'єкта оподаткування.
Ставка — це розмір податку на одиницю оподаткування. В залежності від обсягу оподаткованих операцій ставки можуть бути універсальні або диференційовані.
Джерело сплати — це дохід платника, з якого він сплачує податок.
Квота — це частка податку в доходах платника.
Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків, показати їх роль у податковій політиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічну сферу. Податки класифікують за кількома ознаками.
За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на податки на доходи, податки на споживання, податки на майно.
Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні і місцеві, які відповідно встановлюються вищими або місцевими органами влади.
За способом стягнення розрізняють два види податків — розкладні і окладні. Розкладні податки встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб в доходах, а потім цю суму розкладають (розподіляють) по окремих територіальних одиницях або платниках. Окладні податки передбачають установлення спочатку ставок, а відтак розміру податку для кожного платника окремо.
За формою оподаткування розрізняють прямі і непрямі податки. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір прямо залежить від масштабів об'єкта оподаткування. В свою чергу, прямі податки поділяються на дві групи:
1) особисті;
2) реальні.
Особисті податки встановлюються персонально для конкретного платника. Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину та дарування, подушний. Реальні податки передбачають оподаткування майна за зовнішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, промисловий, на грошовий капітал.
Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.
У світовій практиці існують три види непрямих податків: акцизи, фіскальна монополія і мито. Нині в Україні стягуються акцизи, які в свою чергу складаються з універсального та специфічних акцизів і мита. Непрямі податки на відміну від прямих мають свої переваги і недоліки. Вони ефективніші в фіскальному аспекті, оскільки оподатковують споживання, яке в свою чергу є більш стабільною і негнучкою величиною, ніж прибутки. Від них важко ухилитись і досить легко контролювати їх сплату. Непрямі податки не впливають на процеси нагромадження, але вони регресивні в соціальному аспекті і здійснюють досить значний вплив на загальні процеси ціноутворення.
Специфічні акцизи виникли набагато раніше, ніж універсальні. Характерними їх рисами є обмежений перелік товарів, по яких вони стягуються, та диференційовані ставки по окремих групах товарів. Універсальні акцизи відрізняються від специфічних універсальними ставками на всі групи товарів та ширшою базою оподаткування.
Поширення універсальних акцизів зумовлене низкою чинників. Широка база оподаткування забезпечує стійкі надходження до бюджету, які не залежать від змін в уподобаннях споживачів та асортименті реалізованих товарів. Універсальні ставки полегшують контроль податкових органів за правильністю сплати податку. Універсальні акцизи доволі нейтральні до процесів ціноутворення, оскільки податковий тягар рівномірно розподіляється між усіма групами товарів. Такі недоліки непрямих податків, як значний вплив на інфляційні процеси і регресивність в соціальному аспекті, виражені в універсальних акцизах яскравіше, ніж в інших непрямих податках.
У податковій практиці існують три форми універсальних акцизів: податок з продажів (купівель) у сфері оптової або роздрібної торгівлі, податок з обороту і податок на додану вартість. Об’єктом оподаткування податку з продажу (купівель) у ланках оптової чи роздрібної торгівлі є валовий дохід на кінцевому етапі реалізації чи виробництва товарів, тобто оподаткування проводиться лише один раз, на одній ступені руху товарів.
Податок з обороту також стягується з валового обороту, але вже на всіх ступенях руху товарів. Із цим пов'язаний значний недолік податків цієї групи — кумулятивний ефект, який полягає в тому, що в об'єкт оподаткування включаються податки, які були сплачені раніше, на попередніх етапах руху товарів. Податок на додану вартість сплачується на всіх етапах руху товарів, але об’єктом оподаткування виступає вже не валовий оборот, а додана вартість, що зберігає переваги податку з обороту, але водночас ліквідує його головний недолік — кумулятивний ефект.