Смекни!
smekni.com

Науково-технічний прогрес – основа розвитку виробництва (стр. 1 из 8)

Курсова робота з предмету розміщення продуктивних сил

Підготувала студентка 1-го курсу факультету “Облік та аудит” групи БД-101 залікова книжка №16

Міжгалузевий інститут управління

Кафедра менеджменту і інформаційних технологій

Київ - 2001

Вступ

Науково-технічний прогрес – еволюційний і поступовий розвиток науки і техніки. Довгий час наука і техніка розвивались відокремлено. Їх зближення почалося при мануфактурному виробництві, а завершилося під час першої промислової революції кінцяXVIII – початку XIX ст.ст. До цього матеріальне виробництво розвивалось здебільшого завдяки нагромадженню емпіричного досвіду. Паралельно йшов поступовий прогрес наукових знань про природу. Крупне машинне виробництво стало визначатись перш за все прогресом науки і відкрило великі можливості для її технологічного застосування. Тим самим наука і техніка стали органічно пов’язаними, взаємостимулюючи розвиток.

Революційний етап НТП починається з середини 50-х років ХХ ст. і отримав назву НТР (науково-технічна революція). Наука при цьому перетворюється у безпосередню продуктивну силу, постійно революціонізуючи розвиток техніки. Характерною рисою сучасного науково-технічного прогресу є те, що він охопив всі сторони життєдіяльності суспільства.

1. Сутність виробництва.

1.1.Загальні форми економічного життя.

Осмислення сучасних економічних проблем через призму світового досвіду становлення, розвитку товарного виробництва і ринкових відносин має суттєве значення для теорії і практики ринкової трансформації економіки України.

Суспільство знає два основних типи організації економіки: натуральне го сподарство і товарне господарство. Їм відповідають дві основні форми господарювання: натуральна і товарна. Історично першим типом економічної організації суспільного виробництва, який панував протягом тривалого часу, було натуральне господарство, за якого продукти праці як результат виробництва використовувались для задоволення особистих потреб безпосередніх виробників і членів їх родин, тобто для використання в межах господарської одиниці – роду, племені, патріархальної сім’ї, общини тощо як різновидів. В основному натуральну форму господарювання мали й великі маєтки традиційного типу.

Натуральне господарство характерізувалося суспільним поділом праці в зародковому стані, замкнутістю організаційно-економічних зв’язків, роз’єднаністю, відірваністю господарюючих суб’єктів один від одного, примітивною технікою та технологією виробництва, малопродуктивною ручною працею. Тому прогрес у розвитку продуктивних сил і суспільства був дуже повільним. Усі зв’язки натурального господарства обумовлені лише особливостями процесу праці та виконання тих чи інших операцій у тісних межах окремих господарських одиниць. При цьому робоча сила позбавлена мобільності, вона виробничо та теріторіально закріплена. В натуральному господарстві виробничі відносини виявляються в нематеріалізованому вигляді як прямі відносини між учасниками створення благ. Продукти праці розподіляються безпосередньо. Вони без участі ринку надходять в особисте й виробниче споживання.

З розвитком продуктивних сил натуральне господарство стає перешкодою соціально-економічному прогресу. Властиві йому господарська замкнутість, примітивність, відособленість, патріархальність, слабкість внутрішніх стимулів розвитку не відповідають потребам обміну продукцією між виробниками, який все більше поширюється у зв’язку з зростанням продуктивності праці. Всезростаючий вплив на суспільне виробництво товарних зв’язків в епоху пізнього Середньовіччя вже можна назвати революційним. Натуральне господарство перестало бути пануючим типом суспільного виробництва, відбувся перехід до загального товарного господарства.

Однак це ще не означало повного зникнення натурального господарства. Воно ще й сьогодні розповсюджене в країнах, що розвиваються. В середині ХХ ст. в їх натуральному і напівнатуральному виробництві було зайнято 50 – 60 відсотків населення. Деякі його прояви мають місце і в умовах розвинутої економіки (наприклад, натуральне підсобне господарство). В несприятливих для суспільства умовах (наприклад, війна, політика автаркії тощо) може з’явитися тенденція до натуралізації виробництва.

1.2.Умови виникнення та еволюція товарного виробництва.

Першою необхідною умовою для виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці, в результаті якого проявляється необхідність обмінювати продукти, виготовлені у різних видах виробництва. Історично першим великим суспільним поділом праці був поділ між тваринництвом і землеробством. Але одного суспільного поділу праці для того, щоб виробництво стало товаром, ще недостатньо. Необхідно щоб суспільний поділ праці був доповнений правом індивідуального привласнення результатів праці та розпорядження ними. Тобто повинна мати місце економічна відособленість товаровиробників.

Економічна відособленість товаровиробників – це таке становище, за якого вони самостійно вирішують питання господарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурси використовувати тощо. Вона передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, володіння нею, її відчуження і використання відповідно до власних інтересів. Тому економічне відособлення не віддільне від власності на засоби виробництва і вироблювану продукцію.

Товарне виробництво рабовласницького суспільства. Товарне виробництво ще в первісній общині досягає розвитку рабовласницького суспільства. Об’єктивні умови розвитку суспільства поступово розкривали кордони натурального виробництва, втягуючи його в нові економічні зв’язки, які набували товарної форми.

З розширенням товарних відносин збільшувалася праця та витрати зі збутом товарів. Все це в кінці кінців привело до того, що в середовище товаровиробників почали виділятися особи, які взяли на себе посередництво в збуті. Так в рабовласницькому виробництві виникає купецький капітал. З появою класу купців, які займалися лише торгівлею, відбувся третій великий суспільний поділ праці.

Товарне виробництво в феодальному суспільстві. Розпад рабовласницького ладу й перехід суспільства до феодалізму на перших порах дещо загальмував розвиток товарно-грошових відносин і цим самим затримав процес витіснення натурального господарства. Проте економічний процес товарних відносин вже зупинити було неможливо, особливо ці процеси поширювались в результаті переходу у взаємовідносини між феодалами та кріпосними селянами. Торгівельні зв’язки між селом і містом, між різними країнами поступово стають більш широкими та більш регульованими. Спільний поштовх в розвитку торгівлі був даний великими географічними відкриттями (Америка, Індія). Феодальна організація ремісничого виробництва в формі цехового ладу, його суворою регламентацією обсягу та технологї виробництва і послідовного прогресу техніки виробництва збільшення обсягів товарної продукції - все це обмежувало можливості значного і послідовного прогресу.

Виникає потреба в ліквідації феодальних виробничих відносин і заміни їх новими, які б відповідали рівню і характеру зростаючих продуктивних сил.

Висновки:

товарне виробництво, ринок існували не завжди, вони виникають лише на певному етапі розвитку людського суспільства;

товарне виробництво, ринок не є породженням капіталістичного ладу. Вони виникли задовго до нього, зародились та існували в первісному, рабовласницькому та феодальному суспільствах;

товарне виробництво, ринок самі по собі не породжують капіталістичних відносин. Для цього необхідні певні додаткові умов

2. Характеристика товарного виробництва.

2.1. Загальні ознаки та типи товарного господарства.

Основні загальні ознаки товарного виробництва не залежать від специфіки економічної системи. До них належать:

суспільний поділ праці;

економічна відособленість виробників;

еквівалентність відносин;

ринковий зв’язок між виробниками та споживачами;

визнання суспільного характеру праці через ринок;

здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу;

виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду;

конкуренція.

Серед них також відкритість систем відносин, існування таких категорій як товар, вартість, мінова вартість тощо, і законів товарного виробництва та обігу. Ці ознаки мають такий самий об’єктивний характер, як і товарне виробництво та обіг.

Специфіка товарного виробництва насамперед пов’язана з існуванням різних його типів. По-перше, товарне виробництво поділяється на просте і підприємницьке (тобто розвинене, розширене). Просте товарне виробництво грунтується на особистій праці власників засобів виробництва і є вихідною формою товарного виробництва. Воно невелике за своїм обсягом, характерізується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з засобами виробництва, відсутністю купівлі-продажу робочої сили як товару. В товарній формі виступають лише речові фактори виробництва та готова продукція.

Просте й підприємницьке товарне виробництво має як спільні риси, так і суттєві відмінності. Спільним є те, що вони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва, ринкової форми зв’язку між виробниками і споживачами, конкуренції між товаровиробниками тощо. Відмінності полягають у тому, що при простому товарному виробництві виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці – це одна особа, тоді як при підприємницькому виробництві виробник відокремлений від засобів виробництва і продуктів праці. В умовах простого товарного виробництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб виробника та членів його сім'ї. Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю найманих робітників заради прибутку власника господарства. Просте товарне виробництво засноване, як правило, на нескладній техниці, а підприємницьке – на великій машинній індустрії, автоматизованих системах тощо.