Що стосується нагород і покарань в будинках дитини, то М.Монтессорі писала наступне: «Людина, дисциплінована свободою, починає усвідомлювати ту істинну і єдину свою нагороду, яку ніхто не може відняти у нього, - зростання його людських сил і внутрішню свободу душі».
Як покарання застосовувалася ізоляція дитини від решти дітей, але так, щоб вона могла бачити цих дітей. Ізольованій дитині давалися всі іграшки і предмети, які вона хотіла, його оточували турботою. Така ізоляція, за відомостями М.Монтессорі, майже завжди заспокійливо діяла на дитину: «Не знаю, що відбувалося в душі цих ізольованих дітей, але метаморфози з ними завжди відбувалися повні і міцні. А згодом вони гордилися тим, що навчилися працювати, поводитися як слід і більше інших проявляти ніжність і прихильність до мене і до вчительки».
Отже, встановивши, що при дотриманні режиму свободи діти можуть проявляти свої природні схильності, керівнику неохідно перейти від спостереження до експерименту. Чим краще, в цьому випадку, вчителька підготовлена по експериментальної психології, тим легше їй буде вести урок.
Першою і головною властивістю уроку повинна бути стислість. Друга характерна особливість уроків в школі М.Монтессорі – це простота, в уроці не повинне бути нічого, окрім абсолютної істини. Третя якість уроку – це об'єктивність, на уроці особа вчителя повинна відступати на другий план, даючи місце тільки предмету, до якого потрібно привернути увагу дитини. Основним керівництвом для ведення такого уроку повинен служити метод спостереження, що включає і свободу дитини. Керівник повинен дотримувати двох умов, по-перше, не можна сильно тиснути на дитину, повторюючи урок, і, по-друге, не можна давати відчути дитині, що вона помилилася або не зрозуміла, тому що цим порушиться її природний стан, який необхідний вчителю для психологічних спостережень.
Що стосується харчування дитини, то згідно Монтессорі. щоб успішно керувати розвитком дитини, було б корисно надати школі право піклуватися про дитяче харчування.
Харчування маленьких дітей повинно бути багате жирами і цукром: перші служать запасними речовинами, другий сприяє утворенню тканин, будучи допоміжним засобом при їх навчанні. Що стосується способу приготування їжі, то треба подавати продукти в подрібненому вигляді, оскільки дитина не має ще можливості цілком добре прожовувати їжу, а шлунок її ще не в змозі подрібнювати її сам. Після 3,5 років дозволяється давати м'ясо. Також за правило в будинках дитину було встановлено, що діти повинні їсти тільки у встановлений час 2 рази на день: близько дванадцяти – поживний обід і легка закуска – в 4 години. Вдома дитина повинна харчуватися 2 рази: вранці і ввечері, причому вечірня їжа або вечеря повинна бути дуже легка, щоб дитину можна було незабаром покласти спати.
Під гімнастикою і мускульним вихованням в будинках дитини М.Монтессорі малися на увазі вправи, мета яких полягала в тому, щоб приходити на допомогу нормальному розвитку фізіологічних рухів, таких як: ходьба, дихання, розмова, особливо при вихованні відсталих або тих, які мають які-небудь вади дітей. При цьому дітей привчали вільно виконувати рухи, необхідні для різних життєвих ситуацій: роздягання: одягання, застібання гудзиків, зав'язування шнурків, перенесення речей і т.п. Якщо коли-небудь, - писала М.Монтессорі, - спеціальна гімнастика є необхідним допоміжним засобом для дитини, то у віці від 3 до 6 років – найсприятливіший для її застосування період.
Пристосування, які існували в будинках дитини – це круглі сходи (з не прямими, а зігнутими по спіралі сходинками); сходинки і майданчик, мотузяна драбинка для стрибків в довжину, вгору і вниз і ін. Також існували ігри: маятник (розвиває кінцівки, хребет, а також окомір у дитини), нитка ( визначає правильність ходьби дитини) і ін.
Під вільною гімнастикою малася на увазі гімнастика без спеціальних інструментів. Вона підрозділялася на два типи: обов'язкову гімнастику (маршировка із співом) і вільні ігри (у які діти звичайно між собою грають).
Під виховною гімнастикою малися на увазі вправи, які складають частину інших шкільних занять: обробка землі, догляд за рослинами і тваринами. Іншу частину виховної гімнастики складають координовані рухи для розвитку спритності в пальцях.
Гімнастика дихання служила в будинках дитини для регулювання дихальних вправ, тобто була направлена на постановку правильного дихання у дітей.
Гімнастика губ, зубів і язика ставила собі за мету навчити правильним рухам губи і язик під час вимовляння деяких основних приголосних звукосполучень; вона сприяла зміцненню і гнучкості мускул, від яких ці рухи знаходяться в залежності. Іншими словами, ця гімнастика готувала органи до правильної мови.
Ручна праця, в будинках дитини М.Монтессорі, відрізняється від ручної гімнастики тим, що мета останньої вправляти руку, а першої – виконувати певну роботу, що являється суспільно корисним заняттям. Одна служить для вдосконалення індивіда, інша – для збагачення навколишнього життя, але обидві тісно зв'язані, оскільки той, хто удосконалив руку, може виконувати корисну роботу.
У області експериментальної педагогіки одне з найголовніших місць належить вихованню відчуттів. Вправи по вихованню відчуттів, для того, щоб досягти своєї мети повинні не стомлювати, а займати дитину; у цьому і є головна трудність у виборі дидактичного матеріалу, оскільки відомо, що психометричні інструменти сильно виснажують енергію, викликаючи тим самим у дитини нудьгу і стомлюваність. Тому необхідно бути дуже уважним при підборі матеріалу для виховання відчуттів у дитини. М.Монтессорі пропонувала різні дидактичні матеріали, які не дратували і не викликали напруги у дітей.
Мета виховання відчуттів – загострити сприйняття предметів шляхом повторення вправ.
Але як не бажано в основу понять покласти виховання відчуттів, все ж таки спочатку слід вчити дитину асоціювати мову із сприйняттям. Для цього Марія Монтессорі проходила з дітьми три періоди:
1. Асоціація сенсорного сприйняття з назвою. Наприклад, ми показуємо дитині два кольори: червоний і синій. Показуючи червоний колір, говорили тільки: це червоний, а показуючи синій, - це синій. Потім кольорові круги клали на стіл так, щоб дитина весь час їх бачила.
2. Розпізнавання предмету по назві. Дитині говорять : дай мені синє, дай червоне.
3. Запам'ятовування назви предмету. Показуючи предмет, питали дитину, якого він кольори, і дитина повинна відповісти: червоний, синій.
М.Монтессорі писала: «Відмінність в реакціях відсталих і нормальних дітей на дидактичний матеріал визначається тим, що один і той же дидактичний матеріал в застосуванні до відсталих дітей робить можливим виховання, нормальним же дітям дає поштовх до самовиховання».
Особливості техніки виховання Марії Монтессорі полягають в розподілі стимулів: починати треба з небагатьох, сильно контрастуючих стимулів і переходити до декількох стимулів одночасно в поступовій градації їх до все більш тонких і непомітних.
По міру розповсюдження методу М.Монтессорі в різних країнах, у тому числі і в Україні, виникають різні педагогічні оцінки суті її методики роботи з дітьми, використання дидактичного матеріалу, можливості застосування її методу в практиці організації дитячих садів і шкіл початку ХХ сторіччя. Багато педагогів ( Н.Д.Лубенец, С.Ф.Русова і ін.) вивчали її праці, давали їм оцінки, показували, що її методи можливо застосовувати в практиці українських дитячих садів.
Н.Д.Лубенец проаналізувала систему Монтессорі в зіставленні з методикою Ф.Фребеля, чий педагогічний досвід і методика виховання маленьких дітей привертають увагу педагогів і в даний час.
С.Ф.Русова аналізує практику будинків дитини в книзі «Дошкільне виховання”.
Багато педагогів дають оцінку педагогічного методу Монтессорі, але оцінка ця неоднозначна. Наприклад, Н.Д.Лубенец приймала систему Монтессорі без критичного відношення, як досконалу, прийнятну для всіх. С.Ф.Русова разом з високою оцінкою загального методу Монтессорі виказувала і ряд критичних міркувань, піддаючи сумніву можливість перенесення її системи на грунт дитячих садів для дітей інших національностей.
Кожний з педагогів вніс свій внесок в розробку методики і практики суспільного дошкільного виховання, тому кожний з них, як ми вважаємо, мав право на свою позицію.
Н.Д.Лубенец була ініціатором і керівником створеного на Україні Київського товариства народних дитячих будинків, редактором журналу «Дошкільне виховання”, який видавався з 1913 по 1918 рік. Одночасно вона вела викладацьку роботу в Київському Фребелівськом жіночому педагогічному інституті.
С.Ф.Русова (1856-1940) ще в другій половині ХІХ століття прагнула створити український національний дитячий садок, потім вона вела викладацьку роботу у Фребелівськом жіночому педагогічному інституті, написала ряд книг по дошкільному вихованню, а в період 18-20 років минулого століття була в українському уряді представником по освіті.
Таким чином, педагогічний досвід цих педагогів, їх власний погляд на питання виховання дітей роблять корисною на сучасному етапі їх оцінку системи Монтессорі.
В заключенні хочеться сказати про те, що у наш час, коли формуються нові державні і суспільні структури, направлені на демократизацію і гуманізацію виховання і освіти, йде пошук нових шляхів організації педагогічного процесу в дитячому садку і школі, оновлення методів роботи з дітьми.
Цим значною мірою пояснюється збільшений інтерес до педагогічної системи Монтессорі і методів її роботи. Зрозуміло, що сучасний етап розвитку педагогіки і психології, зміни в житті суспільства початку ХХІ століття вимагають переосмислення деяких положень методу Монтессорі, адаптації їх до нових умов роботи дошкільних установ і шкіл.
Використана література:
1. «Метод научной педагогики Марии Монтессори» під редакцією Борісова З.Н., Семернікова Р.А., Київ «Ділова Україна”, 1993 рік.
2. “История педагогики” Н.А.Константинов, Є.Н.Мединський М.Ф.Шабаєва, Москва “Просвєщеніє”, 1982р.
3. “Історія педагогіки” Гриценко, Київ, 1974р.