Вивчивши розділ ,,словотвір”, учні повинні:
1) усвідомити, що словотвір є головним джерелом поповнення лексики новими словами;
2) вміти пояснити, як утворилося певне слово (тобто провести словотворчий аналіз слова);
3) засвоїти всі способи словотвору української мови без уживання термінів (суфіксальний, префіксальний…).
Оскільки при вивчені і словотворчої і морфемної будови слова вживаються подібні терміни ( основа, суфікс, префікс), то в учнів складається хибне уявлення, що ніби словотвір і морфемна будова – це одне й те саме. Внаслідок цього учні змішують морфемний аналіз слова з словотворчим.
Тому з першого і до останнього уроку слід зосередити увагу учнів на тому, що між словотвором і морфемною будовою слова існує принципова різниця, яку треба обов’язково усвідомити. Лише тоді, коли учні будуть чітко розмежовувати словотвір і морфемну будову слова, можна вважати, що обидва розділи засвоєно свідомо [ 14, с.64].
У програмі молодшої школи немає цих двох тем (,,Поняття про словотвір” і ,,Словотвір як джерело збагачення лексики”), але у вступній бесіді на першому уроці з словотвору вчитель обов’язково у доступній формі на зрозумілих учням прикладах повинен розкрити ці питання, щоб сформувати у дітей відповідні поняття [14, с.67].
Кожне слово являє собою єдність взаємопов’язаних і співвідносних морфем, що утворюють його як одиницю мови.
Розділ граматики, в якому вивчається найменші значимі частини слова,
називається морфемікою. Отже, морфеміка вивчає морфемну будову слова. Під морфемною будовою слова розуміється сукупність значущих частин, що виділяються в слові. З точки зору морфеміки слово являє собою структурно системну єдність взаємопов’язаних і співвідносних елементів значення і вираження, тобто морфем, які утворюють його.
Більшість слів української мови являють собою структурне ціле, що складається з певним чином пов’язаних між собою частин морфем. Оскільки слово як одиниця мови виступає перед ними в єдності плану вираження і плану змісту, то так само і кожне з його частин має бінарну структуру: зовнішню та внутрішню сторони, форму та зміст.
І. Бодуен де Куртене у 70-х роках ХІХ століття дав чітке і розгорнуте тлумачення терміну ,,морфема”. На сьогоднішній день воно стало найбільш поширеним та загальноприйнятим у сучасній лінгвістиці.
Морфема – це найменша неподільна значуща частина слова, тобто най
менша двостороння одиниця в будові слова, яка не розкладається на одиницітакого ж порядку.
Наприклад, в словах виділяють такі морфеми, як корінь, префікс, суфікс, закінчення.
У слові піаністка можна виділити такі морфеми: корінь (піан-), суфікс (-іст-), суфікс(-к-), закінчення(-а).
З точки зору морфемної будови всі слова української мови можна розділити на 2 типи. Перший тип складають слова, які мають у своєму складі як мінімум дві морфеми ( основу і закінчення (мор-е, промов-а), а якмаксимум 7-8. Таких слів переважна більшість в сучасній українській мові. Другий тип це слова, які мають непохідну основу і не мають форм словозміни (над, під, але, ой!, там, лише, меню, шосе і т.д.).
Особливий тип складають слова, структура яких утворена за допомогоюморфем, а інших слів, яким властиве самостійне функціонування в мові: ди-ван – ліжко, завод – автомат, виставка – продаж і т.д.
Значущість морфем виявляється у зіставленні граматичних форм одного й того самого слова або в ряді споріднених слів. Так, наприклад, слова дерев-о, дерев-а, дерев-у, дерев-ом, на дерев-і відрізняються своїми закінченнями,останнє зумовлює різницю граматичних значень: закінчення – о передає значення називного відмінка, середнього роду, однини; закінчення – а- значення родового відмінка, середнього роду, однини; закінчення –у- давального відмінка і т.д.
У словах брат, день, край та ін. ,.нульове” закінчення є носієм значення чоловічого роду, називного відмінка, однини.
Все це свідчить про те, що найважливішими ознаками морфеми є її значущість та мінімальність.
Морфема у співвідношенні з іншими одиницями мови
Морфема, будучи одиницею мови, певним чином співвідноситься з іншими мовними одиницями: словом і фонемою.
Морфема і слово – взаємопов’язані одиниці: слово поділяється на морфеми, морфеми функціонують лише у слові. Слово і морфема мають як спільні, так і відмінні риси.
Різниця між словами та морфемами має більш структурний характер:
- слово поділяється на морфеми – значущі частини; морфеми ж не поділяються на ще менші значущі одиниці: о-щас-лив-и-ти, над-зор-ян-ий;
- слово може функціонувати як самостійна синтаксична одиниця (Ніч. Ву-лиця. Ура!); морфема такої властивості не має; вона не може існувати поза словом: щир-ість, вис-окий, кобз-ар;
- слово являє собою лексико-граматичну єдність, що зумовлює його належність до того чи іншого лексико-граматичного класу (частини мови);
морфема може виражати граматичне значення та особливим чином впливати на формування лексичного значення слова; наприклад: в слові ліс- овий саме суфікс –ов- зумовив не лише зміну лексичного значення твірного слова ліс, а й віднесеність до іншої частини мови – прикметника;
- слово має здатність виражати поняття, морфема позбавлена цього, порівняйте: сутінь і префікс су-; прозорість і суфікс –ість;
- слів в мові практично необмежена кількість, в той час як кількість морфем чітко обмежена. Оскільки морфеми, виступаючи будівельним матеріалом для слів, становлять однакові сегменти, які є складовими елементами різних лексичних одиниць (наприклад: надбудова,надприбуток, надпліччя; бігун, двигун, цвіркун),то однотипні значущі частини слова у різних комбінаціях творять чимало лексем;
- поєднання морфем у словах і слів у реченнях здійснюється на різній основі;
- морфеми здатні виражати більш узагальнюючі категорії, ніж слова, для них характерне ширше узагальнення порівняно зі словами. Наприклад, слово радіоприймач означає групу певного типу приладів, які служать для прийому звуків, сигналів по радіо, проте суфікс –ач- має не більш узагальнюючий характер, поєднуючись з різними коренями і вказуючи на багато значень: знарядь праці (сікач), предметів (звукозаписувач), назв осіб (глядач) та ін.
- для слів характерна наголошуваність; морфеми цієї ознаки не мають. Ці відмінності між словами і морфемами потрібно враховувати в тих випадках, коли слово за формою вираження збігається із морфемою (наприклад: корінь час- і слово час). У мовознавстві фонема і морфема визначаються як елементарні, мінімальні та неподільні одиниці мови. Однак фонема є неподільною з формального боку, в той час як морфема є неподільною з боку і змісту, і форми.
Фонема – це одиниця мови, що має лише план вираження. Можна говорити про її односторонній характер. Сама по собі фонема змісту не має, лише виступаючи звуковою оболонкою значущих одиниць мови, вона опосередковано бере участь у передачі змісту.
Морфема – це двостороння одиниця, тобто вона має і планвираження і планзмісту.Формальна сторона морфеми створюється за рахунок самефонем, які формують звукову оболонку морфеми, її звуковий вигляд.Фонема функціонує в складі морфем і слів, і поза ними вона не мислиться.
Виходячи зі сказаного, можна виділити такі риси морфеми як одиниці словотвірного рівня:
1) її мінімальність у плані значущих одиниць мови;
2) 2-сторонній характер;
3) відтворюваність як готової і цілісної одиниці;
4) її повторюваність в інших словах.
Таким чином, морфему можна визначити як мінімальну значущу частину слова, що має властивість відтворюватися і повторюватися [5, с.9-16].
Типи морфем за характером значення
Оскільки морфема – це найменша значуща одиниця мови, то класифікація морфем спирається на характер їх значень.
Морфеми залежно від їх значення поділяються на дві основні групи: кореневі та афіксальні. Цей поділ ґрунтується на тому, що корінь є обов’язковою структурною частиною слова ( не існує слів без кореня). Афікси – це факультативні морфеми ( виступають не у всіх словах). Корені можуть самостійно утворювати слова. Тобто матеріально дорівнювати слову, збігаючись своїм звуковим складом з відповідними словами, наприклад: день, стіл, син, дуб, там, де, ліс. Афікси не можуть утворювати слів без кореня, вони завжди прикріплені до нього. Приєднуючи до себе інші структурні сегменти, корінь як центральна морфема у слові породжує нові лексичні одиниці.
Корінь виражає загальне лексичне значення. Конкретизують, уточнюютьце значення закінчення. Наприклад, корінь жовт – виражає лише загальне поняття кольру. Виступаючи у різних формах та у поєднанні з різними закінченнями, коренева морфема отримує більш конкретне чи нове і видозмінне поняття: жовтий, жовтого, жовток, жовтень, жовтизна, жовтіти, пожовтіти, пожовклий, жовтуватий та ін.
Корінь є ядром, довкола котрого можуть групуватися інші слова. Слова зі спільним коренем називаються спорідненими. Будучи носієм матеріального значення, корінь зберігається у споріднених словах: зоря, зірка, зіронька, зоряний, зоряність, зоріти, зоряно. В такий спосіб утворюються гнізда спільнокореневих слів.
Термін ,,корінь” запроваджено в українське мовознавство Я. Головацьким, цю частину слова називали ,,пень”. Корінь вважається найрізноманітнішою і найчисельнішою морфемою української мови. Їх нараховується декілька тисяч. Корінь слова займає центральну позицію порівняно з іншими морфемами у слові, він є найбільш незалежною в структурному та семантичному відношенні морфемою.
Носіями дериваційного значення у слові є префікси і суфікси. Вони вказують на додаткові ознаки, які утворюють предметне значення кореня у словах. Наприклад, у словах безпорядок, безхліб’я префікс без- не може функціонувати самостійно, проте, поєднуючись з певним коренем, він утворює слова, утворюючи значення кореня і вказуючи на ,.відсутність чого-небудь”.