З М І С Т
Вступ
1. Загальна характеристика навчального процесу
2.Основні компоненти навчального процесу
3.Функції навчального процесу
Висновки
Література
Вступ
Тема контрольної роботи «Навчальний процес».
Усвідомлення навчального процесу як соціально-педагогічного явища сприяє якісній його організації та проведенню. На відміну від «процесу навчання» дидактична категорія «навчальний процес» охоплює всі його компоненти [1]. Процес навчання є складовою, і головне — центральною, частиною навчального процесу.
Навчальний процес являє собою струнку систему, яка складається з певних елементів, має структурні складові, відповідно до її функцій, і тенденцію до постійного саморозвитку й самовдосконалення. Її центральними постатями є особистості з усіма своїми проблемами, життєвим досвідом, смислоутворювальними настановами. Ця система створена для людей та існує завдяки їм.
Мета роботи – розглянути загальні характеристики та основні компоненти навчального процесу, ознайомитися з основними функціями навчального процесу та зробити висновки.
1. Загальна характеристика навчального процесу
Система навчального процесу складається з великої кількості взаємозв'язаних елементів: мети, навчальної інформації, засобів педагогічної взаємодії суб'єктів викладання й учіння, форм їх взаємодії тощо. Системоутворювальними поняттями навчального процесу є мета навчання, викладання, учіння і результат. Змінні складові цієї системи — це засоби управління: зміст навчального матеріалу, методи навчання, матеріально-технічні засоби, організаційні форми навчання.
Основні ознаки гуманістично спрямованого навчального процесу: системність, цілісність, комплексність, гуманність, демократичність, оптимальність, особистісна спрямованість, двосторонність, цілеспрямованість, динамічність, тривалість, планомірність, організованість, спадкоємність і перманентність тощо [2].
Системність і комплексність —закономірні властивості навчального процесу. Вони об'єктивно існують настільки, наскільки суспільство має потребу в формуванні всебічно й гармонійно розвинених особистостей. Звідси об'єктивно випливають єдність навчання, виховання, розвитку учня як особистості, єдність викладання й учіння, єдність змістової і процесуальної сторін, всебічний розвиток особистості учня.
Характер майбутньої професійної і повсякденної діяльності учнів також передбачає необхідність комплексних загальних і професійних знань, навичок, умінь і рис громадянина Української держави. Тому більшість занять мають комплексний характер, під час яких реалізуються навчальні завдання.
Комплексність практичних знань, навичок і вмінь безпосередньо пов'язана з кінцевим показником цього процесу — результативним компонентом: формуванням особистості українського громадянина в навчальному процесі. Дидактичні й професійні завдання є традиційними для будь-якої освітньо-виховної системи. Проте гуманістична парадигма освіти на перший план висуває духовні та психологічні завдання, які мають сприяти формуванню творчої особистості в навчальному процесі.
Все це передбачає гуманність, особистісну спрямованість, чітку організацію, планомірність і тривалість навчального процесу, що також зумовлюється гуманістичною парадигмою національної системи освіти, сучасними технологіями навчання. Відповідно, провідною метою навчального процесу стає всебічна (духовна, психологічна, професійна) підготовка учня як суб'єкта діяльності до повноцінного життя в суспільстві шляхом формування й розвитку його особистості в навчальному процесі та сприяння розвиткові його індивідуальності.
І.А. Зязюн основними критеріями навчального процесу вважає:
— природність і оформленість: «Процес існування особистості й інших суб'єктів, якщо він не протиприродний, передбачає постійне існування мети (для чого?), виходячи із потреб; затребуваного змісту (що?) для збільшення норм; обраного методу (як?), згідно зі здібностями, і оформляється як діяльність в її різновидах, зокрема й такому, як освіта (освітньо розвивати самого себе)»;
— цілісність і дискретність: «...Будь-яка форма педагогічного процесу буде цілісною, якщо здійснюватимуться і учіння, і виховання, і розвиток одночасно»;
— технологічність і творчість, які передбачають, з одного боку, можливість і необхідність копіювання педагогами педагогічного досвіду, а з іншого — обов'язкове творче його витворення в педагогічній діяльності [3].
В основі гуманістичної парадигми національної освіти мають лежати суб'єкт-суб'єктні відносини між учителями й учнями, відповідно, основними принципами побудови гуманістично орієнтованого дидактичного процесу мають бути:
-«формування особистісного стилю взаємин учня з однолітками по навчанню і вчителем. Спілкування і взаємодія є основними механізмами передавання соціального досвіду, а особистісний характер взаємин найбільше відповідає завданням гуманізації учіння і виховання;
- активна взаємодія з однолітками і взаємне збагачення..;
-включення учнів у творчу діяльність і розвиток творчих здібностей. Творча діяльність є засобом інтенсивного розвитку інтелектуальних здібностей і особистісних якостей учня» [3].
Ці принципи можна назвати стратегічними. І.А. Зязюн також пропонує тактичні принципи як невід'ємні складові гуманізації навчального процесу, спрямовані на створення оптимальних умов для розвитку й учіння учнів:
- створення позитивного естетичного фону учіння й атмосфери емоційно-почуттєвого піднесення й успіху;
- опора на гру як засіб позитивних почуттів;
- урахування вікових можливостей.
2. Основні компоненти навчального процесу
Навчальний процес як організаційна форма існування суспільних явищ має власну структуру і складається з певних елементів.
Система навчального процесу, яка створює сучасну модель навчання, —це цілісна множина сукупності її основних складових. Слово «модель» (франц. modele, від лат. modulus — міра) означає зразок, примірник чого-небудь, схема для пояснення якогось явища або процесу[4].
«Дидактичне моделювання — це система дій, яка забезпечує адекватне засвоєння (розуміння) модельованих властивостей, зв'язків і відношень пізнаваного і перетворюваного об'єкта (природного чи соціокультурного)»6. Об'єктами дидактичного моделювання виступають природні та штучні системи, а суб'єктом — сама людська свідомість.
І.А. Зязюн і Г.М. Сагач на основі гуманістичної парадигми освіти визначають такі вимоги для розробки дидактичної моделі:
-вона має бути об'єктивною (відображати суще);
- суб'єктивною (відображати об'єкт з урахуванням тезаурусу реципієнта);
-нормативною (відображати бажане);
- інтерактивною (передбачати діалог зі студентом);
-адаптивною (пристосовуватись до індивідуальних особливостей людини, передусім до рівня різновидів її досвіду);
-відкритою (передбачати проективно-технологічну нормотворчість діяльності реципієнта) [6].
Модель навчального процесу— це еталонне уявлення про навчання учнів, його конструювання в умовах конкретних освітньо-виховних закладів. Вона визначає цілі, основи організації та проведення навчального процесу.
Основними її складовими мають бути цільовий, стимулювально-мотиваційний, змістовий, процесуальний, контрольно-регулювальний, оцінково-результативний, суб'єкт-суб'єктний компоненти.
Особистісну спрямованість цій моделі надають гуманізація, гуманітаризація і демократизація названих складових, а щодо процесуального компонента — формування суб'єкт-суб'єктних взаємин між педагогом і учнем. Учень може і повинен бути суб'єктом учіння. Альтернативи тут немає.
М.С. Каган виокремлює три характеристики суб'єкта: перша (вихідна і головна) — його активність на противагу пасивності або реактивності об'єкта; друга — свідомий і самосвідомий характер цієї активності, що сприяє цілеспрямованій і вільній діяльності; третя — його унікальність. Учень спроможний стати суб'єктом власного учіння (тією мірою, якою він володіє особистісними якостями). Перетворення учня на суб'єкта і є процесом виховання, становленням особистісних якостей, прилученням учня до інших людей і його відособленням від інших, його соціалізацією та самоствердженням. «Людина є нічим іншим, як тим, що вона сама із себе робить», — сказав про це Ж.-П. Сартр[7].
На жаль, тільки в основі окремих сучасних концепцій навчання чи дидактичних систем лежить визнання ролі учня як головної постаті навчального процесу. До цих систем, першою чергою, належать педагогіка співробітництва, гуманістична педагогіка, особистісно орієнтоване навчання. «Потреба бути особистістю, яка водночас є потребою бути ідеально репрезентованим у діяльності інших людей» [8], значною мірою реалізується в сучасних дидактичних концепціях. Німецький соціолог К. Манхейм влучно зауважив, що людина може стати особистістю для самої себе тільки тією мірою, якою вона стала особистістю для інших, а інші є особистостями для неї[9].
Знання і осмислення основних компонентів дидактичного процесу дають змогу педагогові передбачити конкретний варіант дидактичної системи, глибше зрозуміти суттєву характеристику навчання як педагогічного явища, науково обґрунтувати підходи до його практичного здійснення, прогнозувати результати реалізації.
Структура навчального процесу, по-перше, вказує на те, що навчання має двосторонній характер і зумовлює необхідність тісної взаємодії суб'єкта викладання і суб'єкта учіння на всіх етапах навчальної роботи, починаючи з постановки її мети та завдань і завершуючи перевіркою та оцінкою її результатів. «Вилучення» учнів на будь-якому етапі навчання призводить до припинення процесу їх навчально-пізнавальної діяльності.
По-друге, дає педагогам чітке уявлення про його основні ланки.
Наприклад, завдання педагога: