За принципом гуманізації, як про це свідчать дослідження Г.О.Балла, цілі, зміст, форми і методи освіти, в тому числі і професійної, мають орієнтуватись на особистість учня, на олюднення її розвитку [10].
Найважливішими складниками гуманізації освіти ним визнаються:
а) гуманістичне осмислення основних функцій освіти;
б) гуманізація сьогоденного життя кожного учня;
в) втілення гуманістичних засад у загальній організації системи освіти та її подальшої розбудови;
г) любов і повага до учнів з боку педагогів;
д) стимулювання розвитку суб'єктних якостей учнів;
е) запровадження в освіті діалогічних засад;
є) виховання учнів у дусі гуманістичних цінностей;
ж) розвиток і діяльність особистості педагога як суб'єкта гуманістично орієнтованої освіти.
Слід зазначити, що втілення принципу гуманізації у сучасну освіту стає все більш актуальним, зважаючи на реальні суперечності, що характеризують українське суспільство при переході до ринку і виявляються у зростанні негативних тенденцій - агресивності, правопорушень, жорстокості тощо. Прикладом втілення принципу гуманізації в освіту є розробки К.Роджерса, А.Маслову, Р.Мея, В.С.Біблера.
Зміст особистісно зорієнтованої освіти насамперед спрямований на задоволення внутрішніх потреб людини, тобто, потреб її буття, особистісного існування: свободи і вільного вибору свого світогляду, дій, вчинків, позицій, самостійності і самореалізації, самовизначення, творчості тощо. Зміст особистісно зорієнтованої освіти повинен включати все, що потрібно людині для формування своєї особистості, тобто те, що допомагає їй продукувати власне життя.
Щоб знайти себе, індивіду потрібно вибрати і вибудувати власний світ цінностей, увійти у світ знань, оволодіти творчими способами розв'язання наукових і життєвих проблем, відкрити світ власного "Я" і навчитися керувати ним.
Для досягнення цих цілей у змісті особистісно орієнтованої освіти С.І.Подмазін виділяє світоглядну і праксеологічну складові. Складова змісту особистісно орієнтованої освіти - це таке системне інтегрування знань, цінностей, переконань, яке забезпечить формування цілісного світогляду особистості. Такий світогляд у наукових роботах визначається як ноосферний світогляд. Центром такого світогляду є визнання особистості планетарним, космічним явищем, сутність якого полягає у формуванні «ноосфери» — сфери розуму, а отже, сфери людини співчутливої, діяльної, відповідальної — людини як сформованої особистості. Становлення ноосферного світогляду особистості стає необхідною умовою нашого майбутнього, оскільки, як писав В.І.Вернадський: "Перед його (людства) думкою і трудом постає питання про перебудову біосфери в інтересах вільно мислячого людства як єдиного цілого".
Праксеологічна складова особистісно-орієнтованої освіти трактується Подмазіним як введення особистості студента у культуру життєдіяльності в основних сферах буття людини: в природі, культурі, соціумі, державі, матеріальному і духовному виробництві, сім'ї, на дозвіллі (згадаймо, яку роль відводили дозвіллю в контексті розвитку особистості). Праксеологічна спрямованість освіти повинна забезпечити необхідний рівень компетентності особистості для життєвого самовизначення і життєтворчості. Це дуже важливий момент, йдеться не про навченість студентів з певних предметів, а про їхню підготовленість (завдяки механізму безпосередньої і опосередкованої інтеграції навчальних предметів) за сферами знань, які, у свою чергу, відповідають сферам людського буття.
Набути світоглядної і праксеологічної освіченості особистості допомагає реалізація цілеорієнтованих компонентів змісту особистісно зорієнтованої освіти: аксіологічного, телеологічного, когнітивного, діяльнісного і рефлексивного.
Аксіологічний компонент має за мету введення студентів до світу цінностей і надання їм допомоги у виборі особистісно значимої системи ціннісних орієнтацій. Йдетья про презентацію через зміст матеріалу гуманістичних цінностей і ціннісних систем з наступним культивуванням цінностей у навчальному і виховному процесах. Під цінністю розуміється все те вагоме і необхідне, до чого прагне особистість у своїх мріях і діяльності.
Ціннісна система особистості є своєрідним регулятором діяльності людини. Ця система виступає інтегратором «образу-себе-в-бутті», тому вона відображає як зовнішню дійсність, так і саму людину. Іншими словами, пізнання цінностей особистості є найбільш точним пізнанням самої особистості. Система особистісних цінностей виступає найбільш адекватним індикатором рівня розвитку особистості. Більше того, особистість володіє цими цінностями як власними якостями, при цьому важливо, щоб рівень володіння ними був таким, щоб можливим стало їхнє розгортання в реальній життєдіяльності, а це допускає певну міру узгодженості особистісних і соціальних компонентів, у граничному виді — загальнолюдських цінностей. Саме міра такої узгодженості визначає духовність особистості.
Усвідомлення ціннісної розбалансованості суспільства, нещирості, неавтентичності його керівних інститутів призводить до відчуження особистості від суспільства. Причина цього криється в самій суті особистості, в її прагненні до свободи. «Особистість, — пише І.Д. Бех, — це така сутність, яка протистоїть будь-якому насильству. Свобода особистості пов'язана з почуттям її гідності, яке має сильну вираженість. Приниження гідності надзвичайно ранить особистість».
Отже, повага гідності особистості є першим висхідним правилом виховання в будь-якій соціальній діяльності взагалі, оскільки реальна повага гідності особистості — це зведення її до статусу вищої цінності буття.
Виховувати — означає залучати до гуманістичних за своєю суттю цінностей діяльності переживання і взаємозв'язків. Єдиний спосіб такого прилучення — введення цих цінностей у культуру сім'ї, навчального закладу суспільства. Єдиний спосіб введення цих цінностей в культуру — реалізація їх в діяльності, взаємовідносинах і переживаннях усіх суб'єктів освітнього процесу, іншими словами студенти починають цінувати те, що цінують дорослі, які їх оточують. Надзвичайно важливу роль у цьому аспекті відіграє персоналізація людського Знання. Мова про те, що знання-як-цінність невід'ємне від генія, праці і мужності конкретної людини, яка це знання створила.
На жаль, поняття особистості дедалі більше зникає із підручників, заповнених спресованими науковими відомостями, а зі стін кабінетів усе рідше дивляться на учнів уважним поглядом Учителі людства. Наукові відомості, інформація відчужується від своїх творців, а відтак і від студентів. Таким чином, трансцедентна сутність особистості проявляється в тому, що та не лише реалізує себе в інших, але й знаходить себе через іншу особистість. Тому вираз «особистісне ставлення до іншого» є синонімічним до виразу «моральне ставлення до іншого». При цьому важливо, щоб студент навчився бачити велич творчості і самого людського життя —творчість у любові і турботі про своїх близьких, про «інших» (друзів!), адже навіть одна добра справа надає смислу і життю, і вічності.
Телеологічний компонент має за мету ввести учнів до світу значимих цілей освіти. Причому, ці цілі мають бути не лише утилітарними, прагматичними, але й духовними.
Корені всіх проблем криються у самій людині, у самому людстві. Суспільство та освіта як його інститут не змогли сформувати у підростаючого покоління ноосферного світогляду, який дозволяв би діяти і чинити за внутрішнім обов'язком. Причиною цього, насправді, є те, що особистість не вважається вищою цінністю і метою буття. Вона є засобом Системи експлуатації більшості меншістю, опредмеченої в Державі, у її владі над особистістю. У результаті особистість відчужується від самої себе, а отже, і від усього. Відчужена особистість не може відповідати за буття, співчувати. Але головний парадокс полягає в тому, що відчужена особистість не може бути відповідальною і за саму Систему, яка її нищить. Падіння імперій і вражаюча живучість «малих» народів є підтвердженням цієї тези. Саме усвідомлення необхідності двобічності відповідальності та обов'язку особистості, суспільства і держави один перед одним слугує об'єктивним грунтом гуманізації буття людства, яка хоча й повільними темпами, але все ж таки відбуваєтсья. Саме це усвідомлення є основною причиною і найважливішою рушійною силою розробки парадигми особистісно орієнтованої освіти.
Когнітивний компонент змісту освіти не повинен розпадатися на сукупність «основ наук», він має за мету формування знань, які складатимуть основу світоглядної і праксеологічної освіченості особистості. Такій особистості будуть притаманні ноосферний світогляд і розвинена суб'єктність — здібність усвідомлено, компетентне і відповідально діяти і чинити за внутрішнім обов'язком (як з позиції соціальних цінностей, так і з позиції «єдиного в бутті місця» свого Я).
Діяльнісний компонент сприяє формуванню і розвитку студентів як суб'єктів діяльності і соціальних відносин.
По-перше, найважливішим моментом у цьому є утвердження індивіда як суб'єкта, здатного діяти самостійно та відповідати за свої вчинки... Саме суб'єктність, яка є субстанціональною основою особистості, слугує опертям її активності — постійної потреби в діяльності, змінах, перетворенні себе і світу.
По-друге, в процесі діяльності суб'єкт освоює її структуру й етапи, різноманітні способи реалізації, розкриває творчі здібності, необхідні для самореалізації в різноманітних сферах життєдіяльності.
По-третє, лише в діяльності, а відтак у взаємовідносинах індивід набуває почуття відповідальності за одержані результати. Індивід формується як «суб'єкт вчинків» — як особистість. Саме почуття відповідальності сприяє формуванню основної «внутрішньої» особистісної цінності — цінності власної гідності. Перехід від існуючої культури споживання (мати) до культури гідності (бути) може допомогти людству позбутися безвиході (немає майбутнього!), утилітаризму, технократизму і економізму.