Реферат на тему:
Педагогічна робота з шестирічними дітьми
План
І. Шестирічні діти - особливий народ у країні дитинства
ІІ. Мета залучення шестирічних дітей до шкільного життя
ІІІ. Реформування освіти в Україні
IV.1-й клас для шестирічних дітей початкового ступеню школи
V. То яким вимогам повинен відповідати педагогічний процес
VІ. Граматичний аспект формування мовленнєвих умінь
Література
І. Шестирічні діти - особливий народ у країні дитинства. Тому нам, їхнім учителям і вихователям, необхідно, по-перше, знати, які через це можуть виникнути проблеми, по-друге, працювати з ними потрібно інакше, до кінця усвідомлюючи, що це за партами сидять інші діти, а не такі самі або майже такі, як семирічні, по-третє, визначити свою педагогічну позицію й обумовлює нею форми та методи навчання, виховання і, що найголовніше, спілкування з шестирічними.
Які ж індивідуальні якості повинні мати ми, вчителі шестирічних дітей?
По-перше, ми повинні бути людьми доброї душі й любити дітей такими, якими вони є. Потрібно однаково любити і пустуна, і слухняного, і кмітливого, і тугодума, і лінивого, і старанного. І ще потрібно, щоб нашу доброту душі ми ділили порівну між своїми вихованцями, проте в тих формах, які будуть необхідні в кожному конкретному випадку. Доброта і любов до дітей повинна бути не тільки станом, що внутрішньо переживається а й провідними мотивом, стимулом нашої педагогічної діяльності, спілкування з дитиною або з усім класом.
Доброта і любов до дітей не дозволять нам грубо поводитися з ними, ображати їхнє самолюбство й гідність, кричати на них і залякувати, не помічати прикростей і не радіти успіхам кожного з них, не приходити їм на допомогу негайно, виявляти недовіру. Педагог доброї душі, який усім серцем любить дитину, частіше посміхається, рідко хмуриться, він живе справжнім педагогічним життям і тим самим знаходить своє професійне щастя.
По-друге, ми повинні вміти розуміти дітей. Дитина маленька, але діла і турботи в неї великі. Не будемо ж вважати, що ми робимо більш важливу справу, навчаючи дітей різних наук, аніж діти, які граються до самозабуття. Діти живуть щохвилинно, щогодинно, щоденно, живуть без перепочинку, і педагогічна формула, що ми нотуємо їх до життя, для них немає ніякого значення. І якщо ми дійсно хочемо виростити наших дітей справжніми людьми, то зовсім не обов’язково уповільнювати їхнє сьогоднішнє дитяче життя й примушувати з усією серйозністю думати про своє майбутнє. Розуміти дітей - означає стати на їхню позицію, шанувати їхні почуття, ставитися до їхніх турбот і справ як до серйозних й рахуватися з ними. До цих турбот і справ слід виявляти не поблажливість, а повагу, зацікавленість, ділове ставлення. Розуміти дітей - означає не підкорити їх нашій владі, а, спираючись на їхнє сьогоднішнє життя, плекати паростки їхнього завтрашнього життя. Розуміючи порухи душі й сердечні переживання дитини, й почуття, прагнення і входячи в життя дітей як своя, близька людина педагог зуміє зайнятися глибинним вихованням, коли сама дитина стає його соратником у своєму ж вихованні. Розуміти дітей - означає оволодіти щонайвищою майстерністю виховання маленької людини.
По-третє, ми повинні уособлювати людину майбутнього, людину нового складу. Такою людиною на зробить відданість загальній справі, глибоке усвідомлення нашого виняткового обов’язку перед народом, державою, перед дітьми, перед майбутнім людства. Кожний з нас - творець долі кількох сотень дітей, у наших класах, немов у кузні, виковується щастя наших вихованців. Ми маємо полонити всім6 і посмішкою, вимогливістю, і стриманістю, і скромністю, і одягом, і одягом, і знаннями, і чуйністю, і відвертістю, і інтелігентністю, і товариськістю, і любов’ю до життя. Нам має бути притаманне все найкраще, що людям подобається в людині.
Навчаючи й виховуючи, вчитель прилучає дітей до матеріальних і духовних цінностей минулих і сучасних поколінь. Але як це прилучення відбувається? Учитель - посередник між дитиною і названими цінностями, тільки через нього діти пізнають дійсність, пізнають людей. І це “через” означає, різні цінності, знання, морально-етичні норми не доходять до дітей у стерилізованому вигляді, а несуть у собі індивідуальні риси вчителя, його оцінки, його ставлення, його світогляд. Гуманний педагог, прилучаючи дітей до знань, одночасно передає їм свій характер, стає перед ними як взірець людяності. Для дитини знання не існують без вчителя. І якщо малюк полюбить свого вчителя, то, без сумніву, приохотиться до знань. Якщо ж він недолюблює вчителя, боїться його, не бачить в ньому свого друга, то навчання втрачає для нього будь-яку цінність. Завоювати любов дітей - найнагальніша турбота першого і кожного наступного вчителя, бо тільки через любов до свого вчителя дитина входить у світ знань і опановує моральні цінності суспільства. Методи, прийоми, способи, форми навчання і виховання, пройшовши через душу педагога, зігріту любов’ю до дітей, сповнену почуттям гуманності, стають витонченими, гнучкими, цілеспрямованими і тому ефективними. Не можна говорити про ефективні методи виховання і навчання, якщо невідомо головне: що за людина педагог, який буде використовувати ці методи, яка в нього душа і яке серце.
Слід виділити три аспекти цього питання.
1. Можливо здаватися парадоксальним, якщо сказати, що шестирічна дитина більш готова до початку шкільного життя, ніж семирічна. Проте тут немає нічого парадоксального. Річ у тім, що за останні десятиріччя незрівнянно зріс культурний рівень сім’ї, суспільства загалом. Усі батьки сьогоднішніх дітей, як правило, мають середню і професійну освіту. А багато хто з них і вищу. Це якісно змінило соціальне середовище, в якому росте дитина. Значною мірою на її розвиток впливають засоби масової інформації - телебачення, радіо, дитячі журнали, книжки, кінофільми. Нового змісту набули ігри, з’явились іграшки, які все більше сприяють фізичному й розумовому розвитку дітей. Допомагають їм різнобічно знайомитися з навколишньою дійсністю, життя і працею людей.
2. Шестирічний вік - найсприятливіший (сенситивний) період розвитку й соціальної підготовки дитини. Необхідно скористатися цією схильністю, реалізувати її. Інакше без необхідного, відповідного цьому віку розумового й морального поживку і без мудрої турботи дорослого в дитині можуть не розкритися повною мірою її задатки. Організоване, систематичне навчання - провідна форма й умова цілеспрямованого розвитку дитини. В цьому віці слід успішно вдосконалювати її мовлення, на основі природної допитливості пробудити пізнавальний інтерес, жадобу до знань, навчити елементарних способів навчальної діяльності.
Шестирічні діти, які навчаються й виховуються в умовах школи за особливою програмою і методикою, значно випереджають у своєму розвитку однолітків, котрі починають учитися з семи років без такої спеціальної підготовки. Це виявляється в більш високому рівні спостережливості, кмітливості, мислення, володіння мовою. Загально інтелектуальні вміння, ясна річ, цілеспрямовано вдосконалювались у процесі опанування читання, письма, образотворчої, музичної, трудової діяльності. Подальше навчання в початкових класах не викликає в цих дітей таких ускладнень, подолання яких за допомогою вчителя було б для них не під силу.
3. Впровадження класів для шестирічних у цілісну систему початкової школи дасть можливість більш раціонально скласти навчальні плани й програми, скоротити навчальне навантаження молодших школярів, збільшити час на навчання рідної мови, математики, праці, музики, малювання.
Коли дитині виповнюється шість років? Питання це не зайве. Іноді батьки приводять до школи дитину, якій шість років виповниться в жовтні-грудні, і, коли її не зараховують в 1-й клас, дивуються: ”Чому: хіба 4-3 місяці мають значення? ” так, безумовно, мають: чим менший вік, тим більшого значення у його визначенні надається місяцям і навіть тижням. У перший рік життя немовляти слід говорити не тільки про те, скільки йому місяців, а й тижнів, бо кожний день, кожний тиждень змінюють його і фізично, і психічно. За кількістю місяців необхідно визначати вік дитини до 7-8 років, надалі вже можна не уточнювати, скільки їй цілих років і місяців, оскільки розвиток набуває порівняно рівномірного характеру. Можна дати загальну психологічну характеристику дітям 10 і 11, 13 і 14 років, 15-16-річним підліткам. Проте цього не можна зробити стосовно 6-7-річних дітей, оскільки вони за своїми психофізіологічними властивостями належать до якісно відмінних вікових груп. Тут особливої ваги набуває кожний місяць, тим паче, якщо до шести років не вистачає трьох, чотирьох місяців. Це не шестирічні, а п’ятирічні діти, які мають свої, відмінні від шестирічних риси характеру. Батьки, котрі приводять таких малюків до школи, звичайно не усвідомлюють того, що дітям буде важко призвичаюватись до шкільних умов, сидіти на заняттях і бути зосередженими, вникати в суть пояснень учителя, розуміти й виконувати його завдання. Виходячи з досвіду нашого експериментального навчання можна сказати: вчителям надзвичайно важко працювати в класі, де є хоча б двоє-троє п’ятирічних дітей, адже вони вимагають не тільки особливої турботи, особливого підходу, а й іншої, відмінної від шкільної методики навчання. У педагога виникає безліч складностей через маленький зріст п’ятирічної дитини, через її незграбність і вразливість. Шкільне життя ставить такого “учня" в надзвичайно складне становище: його спонукують зовсім не ті інтереси й потреби, на які орієнтує школа. Йому стає нудно, він не встигає за іншими і врешті-решт втрачає бажання вчитися.
Певна річ, трапляються випадки, коли п’ятирічна дитина встигає в навчанні, звикає до шкільних умов, зберігає активність, життєрадісність. Однак винятки не складають правил. Віддаючи п’ятирічного малюка до школи, батьки іноді посилають на те, що дитина “дуже хоче” вчитися, знає багато віршиків, уміє рахувати до десяти, ставить розумні запитання, знає деякі літери. Слід сказати з усією певністю: знання віршиків, вміння лічити, нехай навіть до ста, обізнаність з літерами не означають готовності дитини до школи. Необхідно, щоб був цілісний комплекс передумов, які формуючись саме до шестирічного віку, забезпечують швидку адаптацію дитини до школи й успішність її подальшого розвитку.