На наш погляд, концепція лише б виграла від того, якби її було доповнено ще одним додатковим окремим підрозділом із назвою "Форми, методи і засоби професійно-технічного навчання". Адже не секрет, що сьогодні у дидактиці надзвичайно важливу роль відводять сучасним активним формам і методам навчання, зокрема тренінгам, рольовиміграм, роботі у групах і парах, інтелектуальному штурму, презентаціями, інсценізаціям тощо. Зрозуміло, що їх використання забезпечить розвиток мотивації до навчання учнів ПТУ і сприятиме підвищенню ефективності навчально-виховного процесу.
Нарешті проаналізуємо деякі аспекти навчально-виробничого процесу, який "спрямовується на адаптацію кваліфікованого робітника до вимог технологічного розвитку галузей економіки, формування шпорної, ініціативної особистості, високого рівня її професійної компетентності, здатності до самоорганізації і самореалізації у професійній діяльності, готовності до вирішення виробничих завдань і розв'язання соціально-економічних проблем. Процес професійного навчання і виховання здійснюється на основі особистісно-діяльнісної парадигми сучасної освіти і передбачає духовний розвиток, формування національної свідомості, почуття професійної чесності й гідності, вміння працювати у виробничому колективі, а також: соціально-психологічну підтримку суб'єктів навчання" [14]. Ми навели цей фрагмент повністю, оскільки вбачаємо в ньому поєднання декількох «кладених ідей, які, на наш погляд, доцільно розмежувати, оскільки вони стосуються різних теоретичних основ.
Сьогодні вже на рівні підручників із педагогіки [23] виділено ті основи нововведень, які визначають і будуть визначати розвиток освіти майбутнього. Серед них виділяють філософський фундамент нововведень, якому належить теорія наукового пізнання, загальна теорія систем, теорія філософії освіти тощо. До психологічного фундаменту нововведень належать такі теорії та концепції, як психоаналітичні теорії розвитку особистості, когнітивна теорія розвитку особистості, феноменологічна та гуманістична теорія розвитку особистості, теорія випереджувального навчання, концепція розвитку розумових здібностей, концепція суггестопедагогічного навчання та нейролінгвістичного програмування тощо. До кібернетичного фундаменту нововведень належать такі теорії та концепції, як теорія інформації, теорія інформаційної грамоти, концепція інформатизації освіти, концепція штучного Інтелекту, концепція комп'ютеризації навчання тощо. До педагогічного фундаменту нововведень належать такі теорії та концепції: теорія цілісного навчально-виховного процесу, теорія оптимізації навчально-виховного процесу, теорія поетапного формування розумових дій, теорія укрупнення дидактичних одиниць, теорія дидактичної інтеграції, концепція програмованого та проблемного навчання, концепції індивідуалізації та диференціації навчання, концепція перспективно-випереджаючого навчання, теорії неперервної освіти тощо.
Ми навели цей перелік з метою показати, що, оскільки основне призначення концепції - це "викласти теорію у конструктивній, прикладній формі" [10], то у ній доцільно висвітлити хоча б основні концептуальні ідеї сучасних науково-педагогічних теорій, на які спирається Концепція.
Отже, на сьогоднішній день питання розробки концепції професійно-технічної освіти є завданням дійсно державної ваги, оскільки від його розв'язання залежить і підготовка висококваліфікованих робітників, і розвиток економічного потенціалу України, і долі сотень тисяч українських дітей, які навчаються у системі професійно-технічної освіти. Для реалізації цього завдання необхідна консолідація зусиль і вчених-теоретиків, і викладачів-практиків, які в ході широкої дискусії, обміну досвідом, ідеями, напрацюваннями забезпечать аналітично-прогностичний підхід до осмислення надбань, труднощів і перспектив розвитку професійно-технічної освіти з тим, щоб вона вийшла на якісно новий світовий рівень свого розвитку.
Необхідність дослідження і використання складних систем у сучасній науці, техніці і виробництві привела в останні роки до значного посилення уваги до процесу неперервної освіти. Це знаходить відображення у навчально-виховному процесі різних закладів освіти, в тому числі загальноосвітньої школи і професійно-технічного навчального закладу (ПТНЗ). Перед освітою нині стоять завдання уникати стереотипів у навчанні та вихованні учнів.
Суперечності між вимогами сьогодення та застарілим змістом і формами навчання ускладнюють роботу вчителів і викладачів ПТНЗ, майстрів виробничого навчання, приводять до зниження рівня знань майбутніх фахівців.
Соціально-економічні перетворення в суспільстві загострили суперечності та виявили слабкі сторони існуючої системи професійно-технічної освіти. Найбільш вразливим місцем є спрямованість на підготовку кадрів в основному для великого планового виробництва в умовах ринкової економіки, що формується. Характерними рисами тут залишається надмірна спеціалізація, тенденція готувати фахівців з урахуванням визначеності майбутнього робочого місця. Зміст навчання не відповідає особливостям сучасних форм організації праці та його характеру, де головними якостями фахівця є здатність самостійно вирішувати нестандартні соціальні та виробничі проблеми, професійна універсальність. Сучасні заклади освіти за інерцією продовжують готувати кадри для виконання тих економічних функцій, які вже втратили своє значення або втратять його найближчим часом.
За таких обставин реорганізація є неминучою. Стратегічними напрямами реорганізації ПТО в сучасному суспільстві, на наш погляд, є такі: забезпечення нового рівня якості підготовки фахівців, формування гнучкої кадрової системи, що задовольняє сучасні потреби суспільства у фахівцях різноманітних напрямів зі швидкою адаптацією до змінних умов професійної діяльності, тобто здатністю молодих фахівців до розширення й поновлення знань.
Для подолання наявних суперечностей необхідний одночасний розвиток теоретичних положень педагогіки та узагальнення і поширення досвіду кращих учителів та інженерно-педагогічних працівників. Навчальні програми з предметів, що вивчаються, повинні утворювати єдине ціле, логічно доповнювати одна одну, забезпечувати наступність у навчанні, доцільність, актуальність та системність знань учнів. Наступність змісту, форм і методів навчання має стати одним з дійових засобів дидактики і педагогічної технології, однак її впровадження у процес навчання повинно бути науково обґрунтованим, продуманим.
Проблема забезпечення наступності навчання і професійної підготовки на загально педагогічному рівні в певній мірі досліджувалась на всіх етапах розвитку системи освіти в Україні і колишньому СРСР. В опублікованих працях розглянуті важливі проблеми встановлення наступності фізики, хімії, математики, трудового і професійного навчання на етапах школа — ПТНЗ, школа — ВИЗ, досліджувались деякі конкретні прийоми організації наступних зв'язків між методами і формами навчання і виховання.
Наші дослідження і багаторічний викладацький досвід свідчать про те, що проблема забезпечення наступності змісту навчання в школі і професійної підготовки в ПТНЗ в теорії і на практиці ще не вирішена. Недостатньо, на наш погляд, досліджені дидактичні умови наступності, що призводить до серйозних упущень у навчально-виховній практиці.
Необхідний глибокий науковий аналіз можливостей реалізації наступності, у ході якого слід знайти відповідь на запитання: «Як? Яким чином?» маємо здійснювати навчально-виховний процес для одержання відповідних результатів. Такий аналіз передбачає послідовний розгляд різних проблем, що перебувають у ієрархічній послідовності. Насамперед, треба вирішити питання про те, що є об'єктом здійснення наступності.
Обраний нами підхід полягає в тому, щоб подати зміст навчання в школі і зміст професійної підготовки в ПТНЗ у вигляді певної структури, нормативного набору складових частин, розробити прийоми організації наступних зв'язків між кожним з компонентів змісту трудового навчання, наприклад, і тотожним йому компонентом змісту професійної підготовки. Основою для такого дослідження в нашій роботі служать положення, критерії відбору і структурування змісту навчання, розроблені відомими дидактами І. Я. Лернером і М. М. Скаткіним.
Проведений нами в ряді шкіл і ПТНЗ Вінницької області констатуючий експеримент (спостереження, анкетування викладачів і майстрів виробничого навчання, аналіз документації) дав змогу дійти думки: під час організації наступності трудового навчання і професійної підготовки найбільш слабкими ланками виступають низький рівень сформованості загально трудових умінь і певні огріхи в програмово-методичній Документації.
Відомо, що зміст освіти на будь-якому рівні зафіксовано у навчальному плані, навчальній програмі, підручниках і посібниках. Удосконалення наступних зв'язків між змістом навчання в школі і змістом професійної підготовки в ПТУ на рівні навчально-методичної документації зводиться насамперед до забезпечення наступності між окремими видами змісту освіти.
Досить типове визначення наступності в педагогічній літературі таке: «Наступність у навчанні — послідовність і систематичність у розміщенні навчального матеріалу, зв'язок і узгодженість ступенів та етапів навчально-виховної роботи». Наступність характеризується осмисленням раніше пройденого матеріалу на новому, більш високому рівні, підкріпленням наявних знань новими, розкриттям нових зв'язків, завдяки чому якість засвоєння навчального матеріалу підвищується. При цьому передбачається дотримання послідовності руху від простого до складного у викладанні і організації самостійної роботи.