Iнвентаризацiя використовується для контролю достовiрностi даних бухгалтерського обліку i звiтностi підприємства.
В процесі інвентаризації використовуються контрольні процедури, які дають можливість перевіряти матерiальнi цiнностi i кошти в натурі з переліченням, зважуванням, обмірюванням, а кошти у розрахунках — взаємним зваренням сум з іншими підприємствами i окремими особами, які є платниками підприємства або одержувачами коштів від нього.
Аудиторська практика передбачає участь аудиторів під час iнвентаризацiї активів у разі, коли: активи значні відносно ресурсів підприємства в цілому; аудитор не покладається на дані iнвентаризацiї, проведеної адмiнiстрацiєю, для одержання iнформацiї про наявність активів. Особливо бажана перевірка незавершеного виробництва, така перевірка може допомогти в плануванні інших процедур аудиту. Аудитором можуть проводитись також додаткові чи повторні iнвентаризацiї.
Фактичний контроль — це об’єктивний метод, який дає змогу перевірити як кiлькiснi характеристики активу, так i правильність його опису. У деяких випадках це також корисний метод оцінки стану активу чи його якісних характеристик. Але фактичний контроль недостатній для підтвердження того, що iснуючi активи дiйно належать клієнту. Крім того, в багатьох випадках аудитор не має достатньої квалiфiкацiї, щоб робити висновки щодо такої якісної характеристики, як моральний знос. За допомогою фактичного контролю, як правило, не можна визначити чи правильно були зроблені оцінки для фінансової звiтностi.
Документальна перевірка — це перевірка документів i записів клієнта з метою визначення достовiрностi й законності операцій, зафіксованих у них. Бiлъшiсть документальної iнформацiї є внутрішньою i зовнішньою одночасно. Найбільш переконливими є документи, що пiдготовленi й направлені клієнту третіми особами. Достовiрнiшими (з точки зору зменшення ймовірної підробки), ніж звичайні зовнiшнiх документи, є офiцiйнi документи, які мають підписи посадових осіб, печатки, спецiальнi розпiзнавальнi знаки, тиснення та інше. Це— погашені чеки, векселі (заповнені iндiвiдуально), сертифікати цінних паперів, письмові угоди, контракти, документи про право власності, страхові поліси та інше.
До звичайних зовнiшнiх документів належать рахунки-фактури постачальників, замовлення покупців на поставку, заявки на кредит, векселі стандартної банківської форми, заявки на страхові поліси, звичайні контракти, кореспонденція.
Крім того, існує внутрішня документація, яка підготовлена i оброблена всередині підприємства. Деякі з цих документів можуть бути неофiцiйними i на них не можна повністю покладатись. Рівень довіри до цих документів залежить від якості внутрішнього контролю за їх підготовкою i обробкою.
У практиці аудитори використовують такі методи документальної перевірки: огляд документів за формою, арифметична перевірка, внутрішнє підтвердження документів, перевірка документів по суті.
При перевiрцi первинних документів за формою додержуються вимоги нормативно-правових актів при відображенні господарських операцій у первинних документах, облікових регістрах. При цьому аудитори керуються нормативними актами про документи i документообіг у бухгалтерському обліку. Для встановлення юридичної сили первинного документу перевіряють наявність таких реквiзитiв: назви документа та його коду; дати складання, змісту господарської операції (у кiлькiсному i вартісному виразі). Перевіряють справжнiстъ пiдписiв посадових осiб, звірених зі зразком, що знаходиться в бухгалтерії, наявність штампів i печаток, розписок про одержання цінностей. Контролюють наявнiстъ усіх додатків до первинних документів, підстав на відпуск цінностей, доручень тощо.
Арифметична перевірка — це перевірка правильності арифметичних пiдрахункiв у документах, облікових регістрах i звітних формах.
Важливим моментом при внутрішньому пiдтвердженнi документів є напрямок пошуку доказів. Для підтвердження вибирається окрема фінансова стаття з якого-небудь рахунка. Потім аудитор досліджує у зворотному напрямку систему обліку i контролю, щоб знайти первинний документ, дані якого підтверджують вибрану статтю.
Це допомагає аудитору з’ясувати, чи вся облікова iнформацiя адекватно підтверджується (передумова — реальність, напрям контролю — обгрунтованiсть), але документальне оформлення не є доказом подальшого обліку всіх операцій без винятку (ця проблема вирішується простежуванням).
Трасування здійснюється в протилежному напрямі. Аудитор відбирає первинний документ i простежує систему обліку i контролю, щоб знайти заключний бухгалтерський запис операції.
За допомогою трасування аудитор може визначити, чи всі операції були облiкованi, i доповнити iнформацiю, отриману в ході підтвердження. Але необхідно враховувати можливість того, що деякі події не були вiдображенi й у первинній документації, i в системі обліку.
Перевірка документів по суті — це перевірка законності здійснених господарських операцій, правильності віднесення операцій на рахунки i включення їх у статті балансу.
Сканування. За допомогою сканування вивчають нетипові статті i події, вiдображенi в документації клієнта. Типові напрямки сканування в аудиторській програмі формулюються так: сканувати кредитові записи рахунків витрат i підтвердити їх даними первинних документів.
Мета сканування — знайти щось нетипове. Як правило, в ході процедури сканування пряма доказова iнформацiя не проявляється, але можуть виникнути питання, щодо яких необхідно отримати додаткову iнформацiю. У результаті сканування можна виявити кредитові залишки на рахунках дебіторської заборгованості, нетипові значні чекові виплати, нетипово малий обсяг реалiзацiї за місяць, наступний після закінчення фінансового року, i великі депозити, утворені шляхом внесення наявних коштів незадовго до кінця року.
Сканування корисно застосовувати при використанні вибірки для прийняття аудиторських рішень. Якщо вибірка слугує основою відбору статей для перевірки, завжди існує ймовiрнiсть того, що аудитори не виявлять помилки клієнта, вибравши приклад, який не відображає всю сукупність статей. Це може призвести до прийняття аудитором помилкового рiшення. Аудитори зменшують ризик прийняття помилкового рiшення, скануючи статті, що не ввійшли до вибірки.
Аналiтичнi процедури використовуються для одержання аудиторських доказів. Термін «аналiтичнi процедури» в міжнародних аудиторських стандартах використовується для опису економічного аналiзу показників i тенденцій. Вони включають порівняння фінансової інформації:
— з нефiнансовою iнформацiєю;
— із зiставною iнформацiєю за попередні періоди;
— з очікуваними результатами (планом, бюджетом та інше);
— аналогічною iнформацiєю в галузі (порівняння показників з показниками аналогічних підприємств у галузі).
Аналiтичнi процедури використовуються при плануванні аудиту, оцiнцi достовiрностi балансу, порiвняннi підприємств, оцiнцi фінансового стану i платоспроможності підприємств, визначенні можливості підприємства залишатись діючим.
На стадії планування аудиту аналiтичнi процедури допомагають аудитору визначити особливості дiяльностi клієнта i окреслити проблеми у формуванні фінансової iнформацiї, а також рівень ризику. Вони виявляють об’єкти, що потребують особливої уваги аудитора.
Аналітичні дослідження необхiднi для визначення аудиторського ризику та суттєвості економічної інформації.
За допомогою взаємозв’язку i взаємозалежності показників аналiтичнi процедури дають можливість підтвердити чи не підтвердити достовiрнiсть фінансової iнформацiї.
Економічний аналiз у фінансовому аудиті застосовується при перевiрцi виробництва реалiзацiї продукції, використанні трудових ресурсів, основних фондів i матерiалiв У виробництві, виявленні перевитрат собiвартостi окремих видів продукції, визначенні їх рентабельності.
Економічний аналiз також дає можливість виявити фактори, які негативно вплинули на результати фінансово-господарської дiяльностi, а також встановити подальший напрям контрольного процесу з метою виявлення втрат i перевитрат, а також конкретних осiб, вiдповiдальних за незадовiльнi результати господарювання.
Перерахунок. Це перевірка арифметичної правильності, точності пiдрахункiв i передачі iнформацiї. Перевірка передачі iнформацiї полягає в рознесенні за рахунками. Аудитор має переконатись, що одна й та сама сума врахована в декількох документах. Так, аудитор проводить невеликі тести, щоб переконатись в правильності синтетичного й аналітичного обліку обсягів реалізації, зіставляючи їх з даними в обліку дебіторської заборгованості, звіряється з Головною книгою.
2. Послідовність проведення аудиту
Аудиторський процес починається з того моменту, коли потенційний клієнт звертається з проханням провести аудит. Для позитивного чи негативного рiшення щодо прийняття такої пропозиції керівництву аудиторської фірми необхідно вiдповiсти на такі запитання:
Чи має фірма або чи буде мати в майбутньому необхідний персонал, який володіє потрібними знаннями та павичками для виконання такого завдання?
Чи потрiбнi будуть додаткові працівники для виконання даного о6сягу робіт?
Чи є незалежними аудиторська фірма та її окремі працівники стосовно потенційного клієнта?
Чи не збігається час передбачуваної перевірки з іншими невідкладними завданнями та обставинами фірми?
Послідовність проведення аудиту зображена на рисунку 1.