3. Написання букви.
– Поглянемо, як пишеться друкована літера, писана. Яка в них різниця?
– Зараз ми писатимемо букву «о». Маленька буква «о» - це овал. Починаємо писати трохи нижче верхньої рядкової лінії, ведемо вгору до лінії, заокруглюючи ліворуч, потім униз, теж заокруглюємо ліворуч і ведемо вгору, до зустрічі з початком букви.
– Письмо вчителя на дошці.
– Письмо в повітрі.
– Писання в зошиті тильною стороною ручки. Обведення 4 букв «о».
– Письмо в прописах.
Фізкультхвилинка.
У країні казочок
Жив веселий Колобок.
Разом з ним усі звірятка
Вишикувались на зарядку.
Похитали головою,
Раз – притупнули ногою, два – руки вгору підвели,
Трішки ними потрясли.
Нахилились вліво, вправо,
Та цього іще замало:
Руки вгору, руки вниз,
Раз – присіли, два – встали…
Й працювати знов почали.
4. Робота за малюнком.
- Чи знаєте ви, для того, щоб зробити мультфільм, художник створює малюнок, а актор його озвучує – і отримують кадр мультфільму. Так частинка до частинки створюється малюнок. У нас художник намалював Лисичку і Колобка, а якщо хтось з вас озвучить його – матимемо кадр мультика.
- Розкажемо, що було в цій частині казки.
- Кого ми бачимо?
- Що робить Колобок, Лисичка?
- Що вона хоче зробити?
IV. Закріплення вивченого.
1. З’єднування букви «о» з іншими буквами.
- Пишемо букву «о», зупиняємося там, де почали писати, пишемо з’єднувальну лінію, доводимо її до верхньої рядкової лінії, звідки починаємо писати «а»
2. Скоромовка.
- Потренуємо язичок у вимові звуків.
Оленя одне блукало,
Оленя когось шукало.
- Який звук найчастіше зустрічається у скоромовці?
- Повторимо хором перший, другий рядок.
- Може, хтось хоче розповісти?
3. Запис нової літери в зошитах.
1.Запишемо рядок літери «о».
V. Підсумок уроку.
Додаток Б. З історії каліграфії (дидактичні матеріали для бесід з учнями)
Чи знаєте ви, що об'єднує слова графік, графа, розграфити, параграф, стенографія, орфографія, біографія, графоман? У них є спільна частина "граф". У давньогрецькій мові grapho означало "пишу, креслю, зображую". Отже, ці терміни пов'язані з відтворенням якихось зображень.
А чи знайоме вам слово каліграфія? Якщо перекласти буквально, каліграфія — це красиве письмо, або краснопис. Коли ж зазирнемо в історію слова письмо, побачимо чимало цікавого. У давнину писати означало "прикрашати що-небудь, робити його строкатим". Та й зараз ми кажемо: писати картину, розписувати стелю, писати писанку, писана врода (тобто гарна, як намальована). Отже, спочатку люди навчилися малювати, а потім зображення стали виконувати роль письма. А, як відомо, малюнок призначений для того, щоб милувати наше око. Тому зрозуміло, що і письмо повинно бути красивим.
Каліграфією називають мистецтво писати гарно і чітко. Ваші бабусі й дідусі вам, напевно, розповідали, як вони вчилися у школі. Тоді була навчальна дисципліна — чистописання, тобто каліграфія. І це чистописання давалося школярам нелегко! Учні носили з собою наповнені чорнилом чорнильниці та дерев'яні ручки, у які вставлялися металеві пера. З таким письмовим приладдям зошити не досить старанних учнів рясніли ляпками.
А якої точності вимагало перо! Нахилиш його так — пише товсто, а нахилиш інакше — виходить тоненька лінія. Сучасним ручкам цей вищий пілотаж недоступний! Та й ми самі все менше уваги приділяємо нашому почерку. Мабуть, тому, що в людському житті панує друковане слово. Навіть спілкуємося на відстані все частіше не листами, написаними від руки, а надсилаючи факси, повідомлення електронною поштою чи есемески на мобільний телефон...
Історична довідка
Металеве перо винайшли в XIX столітті. На його основі пізніше розробили пера різноманітної конструкції — для письма, для креслення, для оформлення плакатів...
Також з XIX століття почали користуватися розлінованими зошитами. Графічна сітка №1 мала лінії для обмеження малих і заголовних літер, а також густі похилі лінії для написання кожної букви. Це заважало учням розвивати окомір і гальмувало перехід до письма у звичайному зошиті. Графічна сітка №2 мала робочі рядки однакової ширини, але з такими ж густими похилими лініями — здавалося, що зошит розграфлений на косі клітинки. Графічна сітка №3 — розліновка, знайома і зараз учням молодших класів, її запровадили наприкінці 70-х років XX століття. Графічна сітка №4 простіша – вона має робочий рядок завширшки 3 мм, а допоміжні і контрольні лінії відсутні. Графічна сітка №5 — звичайний зошит в одну лінію.
Красне письмо в усі часи й у всіх народів вважалося необхідною складовою культури. Відтоді, як винайшли письмо, люди прагнули оволодіти ним досконало. У древніх державах — Шумері, Єгипті — навіть влаштовувалися конкурси каліграфів. Найшановніша професія давніх єгиптян — професія писаря. А ось що читаємо в документі тих далеких часів: "Щодо письма, то для знавців корисніше воно за будь-яку посаду. Солодше воно, ніж хліб і пиття, ніж одяг".
Каліграфія — не лише майстерність; це — справжнє мистецтво! Так вважають східні народи — араби, японці, китайці. Видатні арабські каліграфи минулого роками виробляли довершений почерк і цінували майстрів письма нарівні з письменниками та художниками. Древні мудреці стверджували: красиво писати вміють лише люди з високими моральними якостями.
Мусульманська традиція забороняла малювати живих істот, і тому всю фантазію митці втілювали у вибагливих орнаментах. Саме арабське письмо нагадує прекрасний візерунок. Каліграфи створили більше ста видів почерку. А які незвичайні назви цих почерків: весна, кучері нареченої, повномісячний, колосистий. Літери набували то круглої, то квадратної, то шестикутної форми, навіть були схожими на квіти, плоди, на птахів. Уміло вималювані цитати і афоризми служили оздобою палаців, мусульманських храмів. Мудрі вислови ткали на килимах, хустинах і поясах.
Китайці мали більше ста орнаментальних стилів письма. Назви їхні теж були поетичними: коштовні камені, письмо зірок, письмо хмаринок, письмо драконів, письмо птахів, письмо дзвіночків і ваз... Ієрогліфи мали вигляд листочків, маленьких дракончиків і навіть складалися з намальованих дрібнесеньких черепах,
Колекція повчальних історій
У сучасному арабському алфавіті кожна буква має варіанти. Слід зображати по-різному літери, що пишуться окремо або в поєднанні з іншими, та ще зважати на те, де ця літера у слові — на його початку, у середині чи в кінці.
Найлегше вправлятися в каліграфії було, напевне, давньому населенню Британських островів — кельтам. Їхній алфавіт (зараз уже забутий) досить одноманітний: голосні звуки позначалися крапками, приголосні — прямими або похилими рисками.
Напівлегендарний пророк Мані, який жив у ІІІ столітті, створив свій власний алфавіт. Мані був справжнім художником і писав напрочуд гарно. Для письма він використовував кольорове чорнило, а також золоті і срібні фарби. Мані брав лише найкращий папір, а палітурки робив зі шкіри, шовку, парчі або вставляв сувої у футляри зі слонової кістки. Та противники релігії, яку заснував Мані, спалили майже всі витвори каліграфічного мистецтва, що вийшли з-під руки пророка.
Італійський поет Петрарка залишив свій слід і в каліграфії. Сучасний шрифт, що називається "латинський курсив", вважається наслідуванням його почерку.
Японці, китайці і корейці здавна прагнули творити мистецтво, у якому зливаються воєдино живопис, поезія і каліграфія. Уявіть типовий японський малюнок: порослий осокою берег, водне плесо, по якому пливуть качки. Малюнок буде неповний без рівних стовпчиків ієрогліфів, нанесених прямо на пейзаж:
Подує вітер — і хвиля встає.
Стихає вітер — і спадає хвиля.
Вони, напевне, давні друзі,
Коли так легко один одного розуміють.
Художник Далекого Сходу навіть природу сприймає через каліграфію. Ось як він радить малювати дику сливу: "Суцвіття схоже на графічний малюнок ієрогліфа пінь, гілки, що перехрещуються, нагадують ієрогліф по, перехрещені дерева подібні до ієрогліфа я, а верхівки із зав'яззю пишуться як ієрогліф аго. Ієрогліф може нагадувати струмування цівочок або язиків полум'я, рух хмаринок або туману, нарешті гру сонячного проміння або місячних леліток".
Перш ніж сісти за роботу, художник-каліграф має внутрішньо підготуватися. Успішному письму сприяють п'ять умов: внутрішня гармонія, прислухування до власної душі, свіже повітря, добре підібрані папір і туш, несподіване бажання писати.
Отже, каліграфія — це творчість. А скільки замилування, скільки поезії в словах майстра каліграфії!
Як відомо, книгодрукування в Європі веде свій початок із XV століття. А до того, і ще якийсь час по тому, книжки писалися від руки. Стародавня книга була витвором мистецтва, а тому й оздоблювалася коштовним каменем, золотом і сріблом. У майстернях-скрипторіях при монастирях працювали переписувачі, старанно вимальовували тексти, прикрашаючи їх мініатюрами. Та й самі літери мали декоративні елементи. Іспанець Педро Діас Моранто — а жив він у XVII столітті — любив вплітати у букви зображення птахів і морських чудовиськ, а іноді й цілі сценки з міфології.
І рукописні, і друковані книги подавали зразки І каліграфії. Зокрема, наш першодрукар Іван Федоров створив у 1574 році буквар. Це був перший друкований підручник східних слов'ян, який допомагав дітям учитися читати і писати. Та способи навчання грамоти, зокрема і каліграфії, у давнину дуже відрізнялися від сучасних. Учні механічно — хто як міг — копіювали написані вчителем літери. У XVIII столітті заняття з каліграфії відбувалися так: наставник писав олівцем у зошиті учнів букви, а діти їх наводили чорнилом. Таке навчання забирало багато часу і в учителя, і в учнів, до того ж діти не засвоювали правил написання літер, а коли опинялися біля дошки, ледве могли впоратися із самостійним письмом.