Навчання учнів письма за генетичним методом ми проводили таким чином:
— написанню букв передувало попереднє вивчення назви і форми елементів;
— написання букв проходило не за алфавітним порядком, а за порядком наростання труднощів у написанні;
— навчання будувалося на основі утворення кожної наступної букви шляхом попереднього засвоєння основного елемента і додавання нового.
При цьому навчання учнів каліграфічного письма здійснювалося у такій послідовності:
1) учитель писав на класній дошці букву, пояснював, як вимовляється звук, позначений цією буквою, як слід її читати (давав її повну назву і вимовляв звук), з яких елементів вона складається, ознайомлював дітей з назвою кожного елемента та сполученням їх. Після цього діти повторювали її вимову при читанні;
2) учитель писав на дошці кожний елемент букви і ще докладніше пояснював особливості написання і розміщення її в рядку. Для глибшого засвоєння форми та елементів букви учні “писали” їх спочатку у повітрі за вчителем, а потім виводили ручкою у зошитах з друкованою основою;
3) учитель ще раз писав на дошці букву, а потім діти писали у зошитах;
4) після того, як учні написали 1—2 рядки нової літери, а вчитель перевірив правильність її написання, він писав на дошці склади і буквосполучення, пояснював, як букви з'єднуються між собою, а потім давав завдання учням написати ці склади у зошитах;
5) після аналізу слів вони записувалися у зошит;
6) перевіривши написані дітьми слова, вчитель писав на дошці речення із словами з вивченою буквою. Після цього виконувалися вправи в зошитах.
Під час навчання першокласників каліграфічного письма ми використовували значну кількість наочних посібників відповідного змісту. Розглянемо використання наочності на уроці за темою «Письмо великої літери П та слів з нею» (букварний період):
1) після оголошення учням теми уроку ми вивішували на класній дошці таблицю з друкованою буквою П, запитували учнів, як ця буква читається;
2) одержавши відповідь, закріпивши знання, набуті раніше, вивішували демонстраційну таблицю, на якій написано малу та велику букви П;
3) давали учням змогу прочитати цю букву. Потім говорили:
— Сьогодні ми навчимося правильно і красиво писати великy букву П.
— Які звуки вона може позначати і коли?
Діти розглядали рукописну й друковану букви П, порівнювали їх, вказували на різницю та подібність елементів цих букв;
4) ми звертали увагу дітей на елементи букви П і запитували, із скількох елементів вона складається. Один з учнів виходив до дошки і показував елементи букви на таблиці. Потім ми пояснювали, як пишеться буква;
5) після усного засвоєння учнями форми елементів та їх назв ми знову пояснювали написання букви повністю і переходили до письма крейдою на класній дошці. Демонстраційна картка залишалася на дошці до закінчення уроку.
У другому семестрі наочність використовувалася дещо в іншій формі. Тут повністю відпадала потреба в ілюструванні друкованої букви паралельно з рукописною, бо учні вже добре їх пам'ятали. Після оголошення теми уроку увага дітей зверталася на рукописну букву, на її загальну форму, а далі пояснювалася методика написання цілої букви за таблицею. Після цього діти виконували завдання у зошиті.
У процесі проведення експерименту ми натрапили на велику кількість похибок, яких припускалися учні у своєму письмі. Наприклад, малу букву ж учні писали у вигляді трьох прямих паличок, перекреслених горизонтальною лінією, малу букву т — у вигляді латинської літери, малу букву х — у вигляді перевернутих по діагоналі двох рисок тощо.
Ми виходили з того, що правильне каліграфічне письмо повинно відповідати таким нормам:
1) письмо має бути похилим (під кутом 65°);
2) усі букви алфавіту мають усталену форму; деякі елементи їх пишуться з певними, властивими для них каліграфічними особливостями;
3) сполучні риски між буквами та елементами пишуться на однаковій відстані від основних;
4) букви в словах і слова в рядку мають бути рівномірно розміщені, відстані між буквами в словах слід робити однаковими — трохи більшими за ширину літери;
5) малі букви мають бути однієї величини, великі — в півтора рази більшими за малі;
6) необхідно робити однаковий рівномірний натиск, рахуючи його згори вниз і навпаки;
7) слід писати безвідривно з поєднанням букв між собою там, де можливо;
8) потрібно дотримуватися правил гігієни письма, що дає можливість при меншій затраті фізичних сил написати більшу кількість літер.
Значне місце у процесі формування навичок письма ми відводили оцінюванню, яке ґрунтувалося на доброзичливому ставленні до дитини і неприпустимості заниження оцінки з метою покарання учня за порушення дисципліни. Ми порівнювали роботу першокласника з тією, яку виконував раніше, і запроваджували різні прийоми оцінювання: схвалення, погодження, підбадьорювання, розгорнуте словесне оцінювання, перспективна оцінка.
Щоб оцінка була об'єктивною, ми намагалися точно виявляти співвідношення між досягнутими результатами учня і тим, що передбачено програмою. Водночас застосовувався індивідуальний підхід до учнів:
а) врахування емоційного стану кожної дитини та її можливостей;
б) доброзичливе ставленні до неї;
в) гарантування успіху виконання завдань;
г) акцентування уваги колективу класу на успіхах товаришів.
Шестилітнім першокласникам оцінки в балах не виставляються, тому ми використовували різні способи оцінювання:
1. Малюнки, що розмовляють:
а) – роботу виконано правильно;
б) – роботу виконано, але зверни увагу на елемент тієї чи іншої літери;
в) – роботу виконано неправильно.
2. Оцінювання незначних успіхів: один вдалий елемент, одна буква у рядку, одне слово.
Ми намагалися при оцінюванні не протиставляти кращого учня невстигаючому: "Оленка написала краще за інших". Замість цього зауважували: "Діти, зверніть увагу, як уважно сьогодні пишуть Євгенко, Оленка. Молодці", – і потім кожну роботу розглядали докладніше, відзначали позитивне в ній. За гарно виведену букву ми писали: "Молодець!", "Спасибі за роботу!", "Задоволена тобою!"
Кожну оцінку ми намагалися мотивувати, привчаючи шестиліток до самоаналізу. Використовувалися різноманітні способи мотивування оцінних суджень. Один із них — показ кращих зразків виконання завдань. Позитивне ставлення шестилітньої дитини до навчальної діяльності стимулювала і диференційована оцінка. Вона давала змогу врахувати різні елементи виконаного навчального завдання — старанність, охайність, правильність.
3. Самооцінка. Ми пропонували дитині самій оцінити виконане завдання:
— все виконано правильно;
— завдання виконано, проте неохайно чи не все правильно;
— завдання виконано неправильно або зовсім неохайно.
Якщо ми погоджувалися з оцінкою учня, то обводили червоною пастою той рівень, який визначив учень.
— все виконано правильно, вчитель згоден з оцінкою учня;
— завдання виконано, але не зовсім охайно; вчитель згоден з оцінкою учня;
— завдання виконано неправильно, вчитель згоден з оцінкою учня.
У випадку незгоди з оцінкою учня ми ставили таке позначення:
4. Почесні обкладинки – улюблені персонажі казок, мультфільмів, яскраві квіти, пелюстки, які діти старанно зафарбовували самі.
5. Нова оцінка – щоб відзначити зростання дитини в оволодінні навичками письма. Її отримував той, хто особливо старався, охайно виконував роботу. Це могла бути золота рибка, чарівна квіточка, пташка щастя і т. ін.
6. Перспективна й відстрочена оцінка.
Ми роз'яснювали, за яких умов учень може в перспективі одержати найвище схвалення.
Під час оцінювання ми враховували своєрідність впливу оцінки відповідно до особистих якостей дитини. Здебільшого заохочували дітей сором'язливих, пасивних, із хворобливим самолюбством, рідше і стриманіше — самовпевнених.
Для підготовки руки першокласника до написання букв та їх елементів ми використовували такі вправи:
1. Стисніть руки долонями всередину і витягніть їх уперед. Розведіть кисті рук у сторони, не розгинаючи зап'ястка.
2. Стисніть пальці по одному в кулак.
3. Витягніть руки перед грудьми. Пальці правої руки стисніть у кулак. Розтуліть пальці правої руки і одночасно стисніть у кулак пальці лівої руки. Змінюйте положення рук.
4. Долоні разом, пальці переплетіть. Поперемінно згинайте і розгинайте пальці.
5. Руки з розведеними пальцями покладіть на парту. Почергово постукуйте по кришці то однією, то другою рукою.
Ефективними виявилися й інші прийоми:
1. Коливання ручки між пальцями поперемінно — великим і вказівним; великим і середнім;
2. Пересування пальців по ручці шляхом хапання її трьома пальцями — великим, вказівним, середнім;
3. Качання ручки між долонями обох рук, в одній руці;
4. Повертання ручки в різні її положення трьома пальцями однієї руки під лічбу.
Ці та інші вправи виконувалися не тільки в процесі письма, а й перед ним, що допомагало підготувати руку першокласника до роботи.
Навчаючи дітей письма, ми прагнули до виконання різних видів завдань:
1) знаходити основний рядок, верхню та нижню, похилу, міжрядкову лінії;