а) зовнішні - зміст навчального матеріалу (наскільки новий, цікавий, незвичний), методика викладання (спрямовує на запам’ятовування і відтворення чи спонукає до пошуку, напруженої мислительної діяльності); особистість учителя (зовнішність, стиль спілкування з учнями, інтелект, рівень професійної підготовки, енциклопедичність знань, риси особистості, комунікабельність тощо);
атмосфера в класі (стосунки, що склалися в колективі загалом, в окремих мікрогрупах); унаочнення навчального процесу;
емоційність викладу матеріалу;
б) внутрішні - здібності і задатки школяра, стан здоров’я; рівень сформованості базових знань, умінь і навичок; інтелектуального розвитку, розвитку основних психічних процесів.
Мотиви навчання не пов’язані безпосередньо з біологічними потребами учнів. Природною основою їх виникнення є орієнтувальний рефлекс (рефлекс "що таке"?).
І.П. Павлов писав: "Навряд чи належно оцінюється рефлекс, який можна було б назвати дослідницьким рефлексом або, як я його називаю, рефлекс "Що таке?", також один з фундаментальних рефлексів. І ми, і тварина в процесі найменшого коливання навколишнього середовища встановлюємо відповідний рецепторний апарат у напрямі до агента цього коливання. Біологічний сенс цього рефлексу величезний. Якби в тварини не було реакції, то життя її щохвилини, можна сказати, було б під загрозою. А у нас цей рефлекс іде досить далеко, виявляється, нарешті, у вигляді тієї допитливості, яка створює науку, що дає й обіцяє нам найвищу, безмежну орієнтацію в навколишньому світі".
Вчений виділив спільний момент для ситуацій, що спричиняють орієнтувальну реакцію, діяльність - новизну. Вона "... як своєрідний подразник породжує неузгодженість з нервовою моделлю минулого досвіду, неузгодженість вимикає механізми автоматичного реагування і вмикає механізми діяльності щодо орієнтування в ситуації на основі її психічного відбиття". Орієнтувальний рефлекс перетворюється в соціальних умовах життя дитини в пізнавальні, читацькі та інші інтереси. Мотиви навчальні (пізнавальні) з’являються у процесі учбової діяльності. Між мотивами учбової діяльності та учбовою діяльністю є двобічний зв’язок: характер учбової діяльності (її продуктивність) визначає зміст мотивів і, навпаки, мотиви учбової діяльності забезпечують ефективність навчального процесу загалом.
Мотиви учіння є причиною того, що особистість ставить ту або іншу мету щодо нього.
Виділяють позитивні, нейтральні і негативні мотиви в навчанні, а також особистісні і соціальні мотиви учіння; для дошкільників - ігрові мотиви, для школярів - мотиви учіння (слід пам’ятати, що початкова школа - перехідний етап у розвитку мотивів діяльності, для неї характерні ігрові і навчальні мотиви), для старшого шкільного та юнацького віку - трудові мотиви поряд з учбовими, що поступово втрачають свою провідну роль. У шкільному віці посилюється роль соціальних учбових мотивів в умовах традиційно-пояснювального навчання, у той час як в розвивальному навчанні акцент роблять на формуванні особистісних мотивів.
Активізація пізнавальної діяльності учня - шлях формування позитивних мотивів у навчанні.
3. ПРОБЛЕМА ПІЗНАВАЛЬНОГО ІНТЕРЕСУ Й АКТИВІЗАЦІЯ УЧІННЯ.
Пізнавальний інтерес - вибіркова спрямованість учня на процес пізнання, його предметний зміст та оволодіння знаннями. Прогресивна роль пізнавального інтересу в тому, що він стимулює індивіда до оволодіння сутністю, а не залишає на поверхні знань.
У дидактиці пізнавальний інтерес є:
засобом навчання: учитель використовує об’єктивно привабливі властивості предметів, явищ, подій, процесів (ігрові дії, наочність, цікаві справи);
мотивом навчання: пізнавальний інтерес - один з найвагоміших мотивів навчання, у загальній структурі мотивації навчання він усвідомлюється насамперед як "цікаво-нецікаво".
Джерелом пізнавального інтересу є процес зосередженої, заглибленої діяльності, спрямованої на розв’язання пізнавальних завдань. Пізнавальний інтерес розвивається поетапно. Виділяють такі його рівні: репродуктивно-фактологічний, описово-пошуковий, творчий.
Репродуктивно-фактологічний рівень - це елементарний відкритий, безпосередній інтерес до нових фактів, цікавих явищ, що є в інформації, яку одержує учень.
Описово-пошуковому рівню відповідає інтерес до пізнання суттєвих властивостей предметів або явищ, що становлять їх глибинну суть, не лежать на поверхні; це так звана "стадія опису", коли однаковою мірою фіксують зовнішні ознаки і суттєві властивості.
Для творчого рівня характерний інтерес до причинно-наслідкових зв’язків, до виявлення закономірностей, визначення загальних принципів різних явищ. Це не тільки засвоєння змісту, й глибоке опосередковане усвідомлення найважливіших, найсуттєвіших особливостей, діалектики явищ, їх закономірностей.
Показниками сформованості пізнавального інтересу є спрямованість на об’єкт пізнання (основний показник), її стабільність, локалізованість, усвідомленість.
Значення пізнавального інтересу для ефективності навчального процесу полягає в тому, що він являє єдність об’єктивного і суб’єктивного в пізнавальній діяльності; відбиває закономірності переходу зовнішнього у внутрішнє, що становить суть розвивального навчання; активізує мислення, емоції, волю, що впливає на ефективність навчального процесу, всю пізнавальну діяльність загалом і психічні процеси, які лежать в основі творчої, пошукової, дослідницької діяльності (сприймання, увага, уява, пам’ять, емоції).
Сформованість пізнавального інтересу, інтелектуальної активності виявляється в запитаннях учнів, прагненні з власної ініціативи брати участь у діяльності, активно оперувати набутими знаннями і уміннями, у бажанні поділитися з іншими інформацією.
Важливими показниками сформованості пізнавального інтересу учнів є також їх емоційні вияви (динаміка емоцій - піки і спади), інтелектуальна радість, міміка і пантоміміка, вигуки, обмін враженнями із сусідом, побоювання порушити тишу; вольові вияви (зосередженість уваги і незначне відвертання її від об’єкта, прагнення до завершення навчальних дій, негативна реакція на дзвоник про закінчення уроку); спрямованість на вільний вибір діяльності.
Умовами формування інтересу до знань є опора на активну мислительну діяльність; орієнтація навчального процесу на оптимальний рівень розвитку учнів; позитивний емоційний тонус навчального процесу; сприятливе спілкування.
Навчально-пізнавальна діяльність - це діяльність з метою оволодіти узагальненим досвідом людства, і водночас так засвоїти знання, щоб це сприяло розвитку духовних сил людини, піднімало її в пізнанні на вищий рівень, наближало до глибшого і повнішого оволодіння істиною. Тобто, навчально-пізнавальна діяльність спричиняє цілеспрямоване формування і розвиток пізнавального інтересу.
У навчально-пізнавальній діяльності, як і в інших її видах, (ігровій, трудовій, громадській, художній тощо), виділяють певні складові, зокрема:
мету - забезпечення максимального розвитку учнів;
мотиви, безпосередньо значимі для особистості;
зміст, як джерело інтересу до пізнання, що постійно оновлюється, поглиблюється, розкривається в новому ракурсі, ускладнюється, спонукає до творчості, ознайомлення з різними видами діяльності людини;
предметні дії, які сприяють утворенню нових понять і формують потяг до нового пошуку;
способи, операції, уміння (відпрацьовані і мобільні), що мають забезпечувати перенос на нову ситуацію, сприяти виробленню складніших способів діяльності;
результат - стійкий пізнавальний інтерес.
Навчально-пізнавальна, як і будь-яка інша діяльність пов’язана з активністю. Розрізняють внутрішню (мислительну) і зовнішню (моторну), репродуктивну і творчу активність. У процесі навчання виявляються обидва види активності, але активізація пізнавальної діяльності безпосередньо пов’язана насамперед з мислительною активністю.
Активність пізнання - це вияв перетворюючого ставлення суб’єкта до навколишніх явищ і предметів (за Л.П. Аристовою). Основними психологічними чинниками, що зумовлюють активність учня в навчальному процесі (за Ї.І. Родаком) є напруження уваги, опора на уяву, аналіз і синтез, догадки і припущення, сумніви та їх перевірка, інтерес, наполегливість, ентузіазм.
Пізнавальну активність розглядають як мету діяльності, засіб її досягнення і результат. Пізнавальна активність - якість особистості учня, що виявляється в його ставленні до змісту і процесу діяльності, прагненні до ефективного оволодіння знаннями і способами діяльності за оптимальний час, у мобілізації морально-вольових зусиль для досягнення навчально-пізнавальної мети.
Фізіологічною основою пізнавальної активності є суперечності між ситуацією, що виникла в навчанні, і наявним досвідом. Рівень активності в навчальному процесі залежить від ступеня неузгодженості між наявною ситуацією та її прогнозованим розвитком на основі випереджувального відображений, тобто від того, наскільки вона далека від стереотипної. Таким чином, основа активізації навчання - це загострення ступеня неузгодженості й акцентування на ньому уваги учнів.
Критеріями рівнів пізнавальної активності є ставлення учня до навчання, прагнення зрозуміти суть явищ та їх взаємозв’язок, оволодіти способами діяльності (послідовність і наполегливість). Виділяють такі рівні пізнавальної активності (за Т.І. Шамовою):
відтворювальна активність (прагнення учня зрозуміти, запам’ятати і відтворити знання, оволодіти способом його застосування за зразком. Критерії: прагнення зрозуміти явище, що вивчається, з’ясувати у вчителя запитання типу "що це?", репродуктивна практична діяльносте під час виконання завдань учителя, систематичне виконання домашньої роботи;