Теоретичні основи та актуальні проблеми сучасної дидактики (стр. 13 из 34)

Розрізняють поняття "індивідуальний підхід", "принцип урахування індивідуальних особливостей" та "індивідуалізація".

Індивідуальний підхід - один із шляхів підвищення ефективності навчального процесу. Принцип врахування індивідуальних особливостей школярів - одна з визначальних ідей в організації навчального процесу загалом. "Індивідуальний підхід" та "індивідуалізація" - шляхи реалізації цього принципу через певні форми і методи.

У практичній діяльності вчителя йдеться про відносну індивідуалізацію у зв’язку тим, що:

враховують індивідуальні особливості з приблизно однаковими ознаками не кожного окремого учня, а групи школярів;

враховують лише відомі особливості або їх комплекси, важливі з точки зору учіння (наприклад, загальні розумові здібності); є й особливості, які не потрібно враховувати в навчальному процесі;

іноді враховують лише особливості учня, важливі саме для нього;

індивідуалізацію реалізують не в усьому обсязі навчального процесу, а епізодично. Її інтегрують з не індивідуалізованими формами роботи.

Серед особливостей, які насамперед треба враховувати в процесі індивідуалізації навчальної роботи, виділяють:

здатність до навчання, тобто загальні розумові здібності (зокрема, креативність), а також спеціальні здібності;

навчальні вміння;

навченість, що складається з програмних і позапрограмних знань, умінь і навичок;

пізнавальні інтереси особистості на фоні загальної навчальної мотивації;

здоров’я учня.

Основні варіанти індивідуалізації: а) диференціювання навчання, тобто групування учнів на основі їх особливостей для навчання за кількома різними навчальними планами і (або) програмами. Так створюють відносно гомогенні класи, школи; б) внутрішньокласна (внутрішньогрупова) індивідуалізація навчальної роботи; в) проходження навчального курсу в індивідуальному темпі: прискорено (акселерація) або уповільнено (ретардація). У вітчизняній системі освіти є два типи порівняно гомогенних шкіл (класів): створених з урахуванням спеціальних здібностей (інтересів, професійних намірів) і рівня загального розумового розвитку, стану здоров’я. Спеціальні здібності учнів першого типу шкіл можуть бути сформовані вже в початкових і розвинені у випускних класах. Школи (класи) другого типу створюють для поглибленої трудової підготовки учні поглибленого вивчення окремих навчальних предметів.

У звичайних класах, коли немає умов для відбору учнів за тим чи іншим показником, вдаються до внутрішньокласної диференціації. Її, як правило здійснюють з урахуванням рівня розумового розвитку або (найчастіше) готовності дитини до навчання в школі. У такому разі учнів об’єднують у динамічні тимчасові групи. Один і той самий школяр може бути в різних групах залежно від найближчих перспектив навчання.

С.П. Логачевська виділяє такі умови високої ефективності індивідуалізації навчання:

індивідуальний підхід застосовують систематично, майже на кожному уроці;

індивідуалізують у процесі фронтальної роботи з класом, коли учні зайняті розв’язанням загальних навчальних завдань;

клас поділяють на неформальні, тимчасові групи. З однієї в іншу групу учні переходять, коли засвоюють навчальний матеріал на певному рівні.

Індивідуалізовані завдання С.П. Логачевська розрізняє за складністю (завдання на різну глибину узагальнення і висновків, на різний рівень теоретичного обґрунтування роботи, репродуктивні і творчі); за самостійністю виконання з різним обсягом підказування, допомоги.

1. Унт для внутрішньокласної індивідуалізованої навчальної роботи пропонує використовувати завдання на виявлення рівня знань, умінь і навичок, спеціальних і загальних здібностей, рівня сформованості навчальних умінь, пізнавальних інтересів учнів.

2. АЛГОРИТМІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ. ПРОГРАМОВАНЕ НАВЧАННЯ.

Будь-який мислительний процес складається з певної кількості мислительних операцій. Найчастіше більшість з них ми не усвідомлюємо, іноді про них й гадки не маємо. Психологи стверджують, що для ефективного навчання мислительні операції треба виявляти і спеціально формувати.

Алгоритм у педагогічний психології і дидактиці - точний, загальноприйнятий опис певної послідовності інтелектуальних операцій, котрі є необхідними і достатніми для розв’язання будь-якої задачі, що належить до того чи іншого класу.

Найбільш вивченими є алгоритми розпізнавання, тобто такі, котрі дають рекомендації, що і як треба робити, аби розпізнати, до якого класу належить об’єкт.

Виділяють два способи навчання алгоритмів, засвоєння алгоритму в готовому вигляді й самостійне відкриття і побудова алгоритмів.

За допомогою алгоритмізації спрощується процес формування навичок, які є складовим компонентом творчості. Небезпеки пригнічення самостійності учнів, стандартизації мислення, про що говорять окремі психологи і педагоги, немає.

Алгоритмізація навчального процесу лежить в основі роботи учнів на комп’ютерах, в основі програмованого навчання. Ідея алгоритмізації є базовою в розробці технологічного підходу до створення нових систем навчання.

Зародки програмованого навчання з’явилися ще в 20-х роках XX ст. (вчений С.Л. Прессі створив машину, що навчала і давала відповіді на запитання). На початку б0-х років американський учений-психолог Б.Ф. Скіннер розробив і впровадив у життя принцип "подання інформації кадрами". Своє дослідження він розпочав з навчання тварин (голубів), а потім ідею програмованого навчання переніс у вузівську практику. Ефективність навчальних машин автор вбачав у довжині кадру, рівні підкріплення та запобігання хитрощам з боку учнів. Американський дослідник Н.А. Краудер запропонував розгалужений спосіб подання навчальної інформації, до речі також вербальний. Р.Ф. Маджер зробив спробу запровадити гнучкішу систему програмування і відійти від вербального способу подання інформації. Він радив використовувати під час програмованого навчання систему спеціальних карток, що мають допоміжну ("кваліфікаційна картка") і контролюючу ("робочий листок", "порівняльний листок") функції. Це дало змогу індивідуалізувати процес навчання. У 60 - 70-і рр. в нашій країні проблеми програмованого навчання розробляли П.Я. Гальперін, А.М. Матюшкін, Н.Ф. Тализіна, В.П. Беспалько.

Програмоване навчання розглядають як спосіб, підхід або як метод навчання. Ми поділяємо останню точку зору.

Програмоване навчання - метод засвоєння нового матеріалу, закріплення сприйнятого виконанням учнем системи логічно пов’язаних між собою навчальних операцій, завдань або "кадрів" ("кроків").

Головною ідеєю, сутністю програмованого навчання є управління пізнавальним процесом і підвищення рівня самостійності учнів в навчанні шляхом його алгоритмізації.

Недоліки програмованого навчання:

обмежує можливість спілкування між учнями в навчальному процесі;

знижує виховну роль навчання і зводиться тільки до засвоєння інформації;

обмежує можливості емоційного сприймання учнями явищ, що вивчаються, і живого слова вчителя;

не можна запрограмувати будь-який навчальний матеріал.

Переваги програмованого навчання:

дає змогу залучити одночасно велику кількість учнів;

контролює не тільки засвоєння знань, а й їх дієвість.

У методиці програмування навчального матеріалу передбачено певну етапність діяльності вчителя, а саме:

визначення обсягу знань, умінь і навичок, якими треба оволодіти;

розподіл обсягу матеріалу для засвоєння на кроки, кадри;

вибір системи програмування;

встановлення логічного зв’язку між кроками (кадрами) і вибір найефективніших форм контролю;

створення цілісної програми.

Системи програмування навчального матеріалу:

лінійна - всі учні йдуть одним шляхом у засвоєнні, самостійно знаходять і формулюють відповіді на запитання, розв’язують завдання, опрацьовують кроки (кадри) в певній послідовності. Умовно це можна подати схемою:

розгалужена - учні вибирають відповіді з пропонованих готових варіантів, серед яких тільки один правильний, і залежно від обраного варіанта продовжують (якщо відповідь правильна) працювати в заданому напрямку, приходячи до правильного висновку, або йдучи хибним шляхом. Графічно цей спосіб програмування подано в схемі:

Використовують також змішаний спосіб, для якого характерні ознаки лінійного і розгалуженого. Залежно від технічного оснащення навчального процесу виділяють машинне і безмашинне програмування.

Засоби безмашинного програмування навчання і контролю, які використовують у школі, - це алгоритми, програмовані підручники й посібники, програмовані картки (виконують функції навчання й контролю); сигнальні картки, перфокартки різних типів (виконують функції контролю).

Програмоване навчання не є універсальним методом. У сучасній дидактиці його розглядають як один із шляхів підвищення ефективності навчального процесу. Використовують переважно на етапі вивчення нового матеріалу або з метою контролю за засвоєнням знань, умінь і навичок.

3. ПРОБЛЕМНЕ НАВЧАННЯ.

Проблемне навчання в дидактиці розглядають як тип навчання, спосіб або метод організації навчального процесу. Елементи проблемного навчання є в евристичних бесідах Сократа, творах Ж. - Ж. Руссо. До ідеї проблемного навчання близько підійшов К.Д. Ушинський. Значення дослідницької діяльності, як основи проблемного навчання, розкрили в своїх психологічних працях Дж. Дьюі, С.Л. Рубінштейн, Д.М. Богоявленський, Н.А. Менчинська. Фундаментальні дидактичні дослідження проблемного навчання, які започаткував ще в 30-х роках відомий польський учений-дидакт В. Оконь, застосували на практиці вчені-методисти, зокрема Б.В. Всесвятський, продовжили в умовах сучасної школи М.І. Махмутов, І.Я. Лернер, А.М. Матюшкін, І.А. Ільницька та ін.