з літератури, історії, географії не бажано добирати учнів з однаковим рівнем успішності;
групи мають включати учнів з приблизно однаковим темпом роботи;
для спільної роботи краще добирати учнів з різним рівнем навчальної поінформованості з даного предмета;
обов’язково брати до уваги взаємовідносини між учнями, попередньо дослідивши їх за допомогою соціометричних методик (в одну групу не включають учнів, які не сприймають один одного; учнів з низьким соціальним статусом треба направляти в групи, де їх статус нейтральний).
Важливим у роботі малих груп є розміщення її членів під час співпраці. Треба пам’ятати, що:
активним членом групи стає той, хто перебуває в центрі;
продуктивніші зв’язки встановлюються між членами групи, які сидять напроти, а не поруч;
відстань між членами групи не повинна бути великою, оскільки це ускладнює спілкування.
Групова робота на уроці сприяє розвитку самоврядування в колективі. Якщо в молодших класах вчитель призначає старосту малої групи, то в середніх і старших це спричиняє до неприємних ситуацій, конфліктів, негативно впливає на ефективність роботи, іноді заважає їй. У школі II і III ступеня старосту повинні вибирати самі учні. Ним, як правило, стає учень, який має високий соціометричний статус. Іноді в малих групах має місце рольова диференціація, в процесі якої виділяються "технічний" та "емоційний" лідери. Обидві функції одночасно одна особа виконує рідко. Старосту потрібно якнайчастіше переобирати. У кожній групі в процесі роботи створюється свій актив. Це зумовлено специфікою колективної роботи. Важливо докладно інструктувати старост з питань методики, техніки та особистої поведінки під час керівництва роботою групи.
Групова робота не є універсальним підходом до організації процесу навчання. Через те вона повинна обов’язково оптимально чергуватися з фронтальною та індивідуальною, її можна організувати на етапі вивчення нового матеріалу як колективно-фронтальну або групову, зокрема тоді, коли зміст матеріалу має проблемний характер, потребує обговорення, колективного осмислення. Ефективною є диференційована групова робота з елементами самостійного творчого пошуку. Група може підготувати доповідь, реферат, які стануть предметом колективного обговорення і будуть запропоновані всьому класу.
Колективну роботу можна організувати під час закріплення нового матеріалу, щоб доповнити товариша, повідомити новий позапрограмний матеріал з додаткових джерел, переглянути вже засвоєне з нових позицій; пов’язати його із змістом інших навчальних предметів.
Під час виконання вправ члени групи мають змогу допомагати один одному оперативно усувати прогалини в знаннях, прислухатися до порад учителя.
Колективні форми учбової діяльності найчастіше застосовують під час вивчення гуманітарних предметів, а також географії та біології; на уроках математики, фізики, хімії, іноземної мови доцільно більшу частину матеріалу викладати фронтально (на індивідуальній основі), а групову роботу організовувати для закріплення і повторення.
Колективна робота однаковою мірою ефективна в діяльності з молодшими школярами і старшокласниками (від дидактичних ігор до диспутів).
Засоби навчання, які використовують у процесі колективної учбової діяльності вчитель вибирає залежно від змісту і способу організації роботи групи. Це можуть бути:
зошити з друкованою основою (у дослідженні, проведеному Х.Й. Лійметсом), де визначено мету і зміст роботи, перелік матеріалів, якими можуть користуватися учні (сторінка підручника, додатковий матеріал, що згадати та ін.); завдання згідно з порядком їх виконання; вказівки, яку частину роботи виконати індивідуально, яку колективно. Рекомендації можуть бути подані в зошиті, або на окремих сторінках;
навчальні пакети - набори навчальних матеріалів для групової роботи, розраховані не на окремий урок, а на весь курс або на велику тему. Зміст пакету: мета навчання, опис завдань, пов’язаних з її досягненням, об’єкти, що вивчаються, та форми учбової діяльності. У пакетах знаходяться навчальні книжки для індивідуальних занять і роботи в групах. Вони, як правило, побудовані за принципом програмованого підручника. Іноді навчальні пакети розкладають на окремі частини - "модулі". Це матеріали, складені на різних (до п’яти) рівнях труднощів, доповнені додатковими засобами навчання - діафільмами, звукозаписами, діаграмами, таблицями і портативними ТЗН.
Для колективних форм учбової діяльності школярів використовують, зокрема за кордоном, великі приміщення, переносні легкі меблі, ширми, якими ділять приміщення на окремі невеличкі кімнатки залежно від роду заняття, групи тощо).
Учитель, готуючись до організації навчального процесу з використаним колективним форм учбової діяльності, має:
продумати, які елементи навчального процесу і який навчальний матеріал треба опрацювати фронтально, який - в індивідуальній формі, який - у груповій;
підготувати завдання для кожної групи, враховуючи характер навчального матеріалу і можливості групи;
передбачити для диференційованої роботи індивідуальні завдання кожному учневі з урахуванням його можливості;
вирішити, чи варто змінювати склад груп та їх керівництво;
підготуватися до інструктування старост.
Колективна учбова діяльність сприяє засвоєнню знань і формуванню особистості школяра. Вона активізує роботу кожного учасника навчального процесу, підвищує якість знань, умінь і навичок, розвиває інтерес до навчання, забезпечує потребу учня в емоційному контакті під час навчального процесу. Спілкування в класі стає одним з головних чинників обміну інформацією на уроці. Так учні набувають навичок ділового спілкування, соціальної перцепції, уміння розуміти й оцінювати особистість та її дії, навчаються правильно оцінювати власні вчинки та їх наслідки, регулювати свою поведінку відповідно до вимог партнерів і умов, що змінюються.
Під час колективної учбової діяльності формуються також уміння вибирати форми і засоби передачі іншим людям своїх думок, почуттів, намірів, підпорядковувати свою поведінку інтересам групи;
навички долати суперечності, що виникають у процесі роботи.
Дидактичні переваги групової роботи порівняно з індивідуальною в тому, що вона забезпечує:
двосторонній процес комунікації, тобто інформація надходить від учителя і однокласників (переважно від учнів); у зв’язку із цим зміст і способи передачі адаптуються індивідуально щодо кожного учня;
постійний контроль за засвоєнням знань, формуванням умінь і навичок;
можливість кожному учневі висловити свою думку, точку зору;
правильна відповідь може бути запропонована в кількох варіантах;
участь учнів у підготовці звітів за роботу групи;
умови для перетворення знань у надбання особистості, їх "інтеріоризації";
зв’язок учителя й учня, що виявляється не тільки в передачі інформації, а й у контролі за її засвоєнням, набуває регулюючого характеру, стає природним і необхідним;
організацію навчального процесу з урахуванням того, що досяг кожний учень індивідуально.
Актуальною є проблема оптимального поєднання індивідуальних і колективних форм учбової діяльності учнів. Технологічні рекомендації щодо їх добору подано в розділі "Проблеми дидактичної технології"’.
5. МЕТОДИКА ІНТЕНСИВНОГО НАВЧАННЯ.
Методику інтенсивного навчання на основі сугестії або навіювання розробив болгарський учений Г.К. Лозанов у середині 60-х років. Використовуючи окремі принципи психотерапії, він та його учні сформували систему прийомів, що сприяють створенню позитивного емоційно-психологічного клімату на уроках іноземної мови. Ідея навіювання в навчанні не нова. Ще в 30-х роках відомий російський психіатр і психотерапевт А.М. Свядощ розробив методику введення інформації під час сну. В основі методики Г.К. Лозанова лежать три ідеї, які він спробував об’єднати в єдине ціле: ідея єдності свідомого і підсвідомого в навчанні; радість і напруженість у навчальному процесі; сугестивний взаємозв’язок між учасниками навчання.
Учений підкреслював, що головне в його системі - максимальне розкриття невикористаних резервів особистості учня як фізіологічних, так і психологічних.
Важливе значення для методики інтенсивного навчання мають поведінка педагога, атмосфера занять, зміст підручників, підхід до учнів.
Для системи інтенсивного навчання характерні такі дидактичні особливості:
по-іншому організовують навчальний матеріал: велику увагу приділяють зв’язку навчання з формуванням естетичної і загальної культури учнів;
ставлять підвищені вимоги до вчителя, його професійної підготовки, техніки спілкування з учнями;
для успіху в навчанні важливо не тільки те, як учитель говорить з учнем, а й як він ставиться до нього: треба діяти так, щоб кожна особистість знайшла "свою специфічну форму вияву в спільній праці, здійснила свій максимальний розвиток";
у навчанні учень не повинен докладати максимальних зусиль, має панувати атмосфера легкості, безпосередності, невимушеності;
процес навчання має бути спрямований на комплексний розвиток учня, його творчості.
Г.К. Лозанов докладно розробив і обґрунтував навіювання як педагогічний прийом. На його думку, навіть свідоме засвоєння інформації обов’язково супроводжується неусвідомленою психічною активністю, найкращим способом управління якою є сугестопедія, або навіювання. Саме тому важливого значення він надавав "неспецифічним подразникам", які не усвідомлюються й не фіксуються мозком і завжди супроводжують мовлення вчителя: жестам, міміці, інтонації, "контакту очей", обстановці тощо.
Г.К. Лозанов поділяв засоби навіювання на прості і складні. Складними вважав авторитет та інфантилізацію.
Роль авторитету як чинника навіювання в тому, що інформація людини, яка користується повагою, засвоюється швидше й ефективніше.