Навчання відрізняється від научування тим, що воно є організованим процесом, яким планомірно і свідомо керують, у той час як научування може відбуватися стихійно. Научування може бути результатом будь-якої діяльності, а не тільки навчання та учіння. Навчання й учіння, як правило, пов’язані із спеціальною навчальною діяльністю.
Научування - набування людиною в навчальній діяльності нових психологічних якостей, включаючи все, чого могла навчитися особистість у результаті навчання і учіння. Таким чином, научування не пов’язане з процесами і наслідками чисто біологічних змін, які можуть відбуватися під час навчання, оскільки вони підпорядковані біологічним та генетичним законам і закономірностям.
Водночас научування і дозрівання взаємопов’язані: перше практично завжди спирається на певний рівень біологічної зрілості організму і без нього неможливе. Научування прискорюється або загальмовується залежно від швидкості протікання біологічних процесів. Крім того, навчання та учіння певною мірою впливають на дозрівання організму. Проте цей зв’язок не такий сильний, як перший.
Розрізняють види научування:
научування за механізмом імпрінтінгу, тобто швидкого, автоматичного, майже миттєвого порівняно з тривалим процесом пристосування організму до конкретних умов його життя з використанням готових від народження форм поведінки (безумовні рефлекси);
умовнорефлекторне, в процесі якого виникають нові форми поведінки як умовних реакції на певний первинний стимул, котрий раніше не спричинював такої реакції, тобто вони не є безумовними. Внаслідок систематичного асоціювання цих стимулів із задоволенням певних потреб вони починають виконувати сигнальну або орієнтувальну роль. Під впливом умовно-рефлекторного научування в дитини (іншого організму) виникають певні асоціації;
оперантне научування, коли знання набувають шляхом спроб і помилок.
Усі ці види научування характерні як для людини, так і для тварин. Водночас окремі з них стосуються тільки людини, зокрема, научування шляхом прямого спостереження за поведінкою інших людей (вікарний вид). За способами функціонування та результатами воно нагадує імпрінтінг, але тільки у сфері набування людиною соціальних умінь і навичок. Виділяють також вербальне научування, тобто набування людиною нового досвіду через слово і мовлення. У широкому розумінні - це научування в символічній формі через різноманітні знакові системи, зокрема й мову.
Вікарний спосіб научування ефективніший на тих стадіях розвитку людини, коли вона ще не володіє символічною функцією, набуває досвіду через засвоєння наочних прикладів шляхом спостереження і наслідування.
Символічне або вербальне научування стає основним шляхом набування досвіду, починаючи з моменту опанування мови і зокрема в процесі навчання в школі. Засвоєння вербальної символіки допомагає людині звільнитися від безпосереднього чуттєвого контакту з об’єктами, створює умови для навчання, учіння та організації учбової діяльності в абстрактній формі. Передумовою для ефективного научування є вищі психічні функції людини: свідомість, мислення і мовлення.
Якщо основним мотивом діяльності виступає пізнавальний інтерес або психологічний розвиток особистості, то йдеться про учбову діяльність. Якщо він пов’язаний із задоволенням певних потреб особистості, то вживають поняття "научування". Так, засвоєння певної інформації без спеціальної наперед визначеної навчальної мети, може бути прикладом научування мимохідь. У навчальному процесі вчитель повинен вміло використовувати таку здатність людини.
Навчання і учіння завжди ґрунтуються на свідомому засвоєнні, научування може відбуватися і на підсвідомому рівні.
Готовність дитини до навчання, учіння і научування виявляється в різні періоди розвитку. До елементарних видів научування дитина практично готова з перших днів свого життя, научуваність як здатність до усвідомленого цілеспрямованого набування знань виявляється у віці 4-5 років, повноцінна здатність до систематичного навчання - в 6-7 років. Це треба враховувати, визначаючи, коли доцільно починати цілеспрямоване навчання.
Виділяють такі учбово-інтелектуальні механізми процесу научування як діяльності:
формування асоціацій (є основою встановлення тимчасових зв’язків між окремими знаннями або частинами досвіду);
наслідування (основа для формування переважно умінь і навичок);
розрізнення й узагальнення (пов’язані переважно з формуванням понять);
інсайт (як безпосереднє "бачення" чогось нового у відомому, що є когнітивною базою для розвитку інтелекту дитини);
творчість (основа для створення нових знань, предметів, умінь і навичок, не поданих у вигляді готового зразка для засвоєння). Завдання вчителя полягає в тому, щоб задіяти всі механізми научування. Для цього потрібно враховувати такі психологічні чинники, як мотивація учбової діяльності, довільність пізнавальних процесів сприймання, пам’яті, уяви, уваги, мислення і мовлення, розвиток вольової й емоційної сфери школяра, уміння взаємодіяти з іншими людьми, інтелектуальну розвиненість і сформованість навичок діяльності. Важливою у процесі навчання є настанова на научування, тобто постановка вчителем і прийняття учнем навчального завдання, яке для першого полягає в тому, щоб навчити, для другого - навчитися.
Неабияку роль у навчанні відіграє зміст матеріалу, який пропонують для засвоєння. Він повинен бути доступний і достатньо складний. Перше гарантує засвоєння його учнями, друге - сприятиме їх розвитку в процесі навчання. Саме на такому рівні учні одержують інтелектуальне задоволення від учбової діяльності і краще розвиваються інтелектуально.
Важливим чинником, який забезпечує високий рівень научування, є інтерес до навчального матеріалу, пропонованого для засвоєння, та його зв’язок з потребами, досвідом, вже сформованими вміннями і навичками школяра.
Важливу роль у забезпеченні високого рівня научування відіграє система заохочення в навчальному процесі. Оцінка діяльності школяра має відповідати його реальним успіхам і відбивати не стільки здібності, скільки зусилля, які він докладає.
Отже, щоб створювати умови для научування з мінімальними затратами зусиль з боку вчителя та учня, навчання та учбова діяльність повинні відповідати таким основним вимогам:
бути як для вчителя, так і для учня всебічно вмотивованими процесами, тобто стимулювати вчителя до того, щоб навчати якомога краще, а учня - якомога старанніше вчитися;
мати розвинену і гнучку структуру;
реалізовуватися в різноманітних формах з тим, щоб і вчитель, і учень могли б себе повністю реалізувати;
здійснюватися за допомогою найсучасніших засобів навчання, які 6 звільняли вчителя і учня від усіх можливих рутинних операцій.
Як відомо, основною одиницею учбової діяльності є учбова задача, мета якої - "... зміна самого діючого суб’єкта, тобто оволодіння певними способами діяльності" (за Д.Б. Ельконіним). Процес і результат формування самої учбової діяльності (й научування, зокрема) залежать від методики навчання та форм організації учбової діяльності школярів.
Німецький учений Г. Клаус виділив систему параметрів, на основі яких можна оцінити сформованість учбової діяльності в школярів відповідно до научуваності.
Сучасними концепціями научування є теорія поетапного (планомірного) формування знань, умінь і розумових дій (П.Я. Гальперін), теорія формування наукових понять у молодших школярів (В.В. Давидов), теорія проблемного навчання (Л.В. Занков, А.М. Матюшкін). Вони зачіпають такі основні проблеми научування, як: джерела знань, умінь і навичок людини, її здібностей; динаміку процесу научування; умови і чинники інтелектуального розвитку людини в процесі научування; рушійні сили й етапи пізнавального розвитку дитини.
2. УЧБОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ПСИХОЛОГО-ДИДАКТИЧНА ПРОБЛЕМА.
Методологічна основа учіння - гносеологія або теорія пізнання. Учіння - вид пізнання на основі відображально-перетворюючої діяльності суб’єкта, тобто нова інформація переробляється мисленням, співвідноситься з критеріями, виробленими в попередній творчій діяльності.
Наукове і навчальне пізнання так співвідносяться між собою:
З фізіологічної точки зору учіння - це вироблення умовних рефлексів, процес самокерованої пізнавальної діяльності людини, в основі самоуправління якою - зіставлення одержаного результату з метою.
В основі учіння лежить кільцева структура рефлекторного акту;
система передбачення наслідків діяльності на основі випереджувального навчання; спеціальний апарат зіставлення нової інформації з тією, що є в пам’яті.
Сучасна педагогічна і психологічна наука зробили значний внесок у вивчення проблеми учіння. П.І. Зінченко, М. Леонтьєв, А.О. Смірнов, Й. Лінгарт досліджують структуру діяльності і вплив свідомості на учіння. А.О. Смірнов та П.І. Зінченко показали залежність запам’ятовування і відтворення від умов, в яких відбувається діяльність школярів, від методів навчання та інших чинників. О.М. Леонтьєв і П.Я. Гальперін вивчали залежність результатів учіння від характеру засвоєння. П.Я. Гальперін, Н.Ф. Тализіна та Д.Б. Ельконін розробили теорію поетапного формування розумових дій.
Учіння в психології розглядають як функцію пам’яті і чинник внутрішньої активності. Його (з дидактичної точки зору) організовує вчитель або сам учень. Це цілеспрямована, самокерована відображувально-перетворююча діяльність в оволодінні знаннями, способами їх здобування, переробки і застосування.
Особливості учіння як діяльності (за Г.І. Щукіною) зводяться до такого:
це - обов’язкова, систематична діяльність підростаючих поколінь, призначення якої визначає державна політика (цілеспрямованість, програмний контроль) або сама особистість;