забезпечення активного характеру діяльності учнів під час первинного сприймання;
опора на життєвий досвід (зокрема цілеспрямоване створення асоціацій з уже відомим);
достатнє унаочнення навчального процесу (використання предметної і знакової наочності, раціональне поєднання слова і наочності, залучення до сприймання комплексу органів чуття);
використання всіх доступних шляхів концентрації й утримання уваги на об’єкті вивчення;
забезпечення оптимального поєднання в поясненні вчителя теоретичного і практичного, узагальненого та ілюстративного матеріалів, виділення головного і другорядного;
опора на базові вміння, навички, знання;
цілеспрямована попередня актуалізація опорних знань, умінь і навичок;
опора на особистісні мотиви учбової діяльності;
використання резервів мимовільного і довільного запам’ятовування, мимовільної і довільної уваги.
На етапі первинного сприймання відбувається явище "імпринтінг" (від англ. - зберігати, закарбовувати), суть якого в довготривалому і детальному збереженні в пам’яті індивіда первинне сприйнятого образу. Термін впровадив австрійський біолог К. Лоренц на початку 40-х років XX ст. Отже, вчитель має пам’ятати, що перше сприймання повинно бути абсолютно точним, чітким і повним, у противному разі всі неточності міцно закарбовуються в пам’яті, а помилки дуже важко усуваються в подальшій роботі.
Усвідомлення - мислительна перебудова і первинне впорядкування одержаної інформації відповідно до досвіду і знань учня.
На цьому етапі пізнавального процесу поняття утворюються завдяки певній підпорядкованості між уявленнями, виділенню суттєвого і другорядного, абстрагуванню, встановленню суттєвих зв’язків із уже засвоєним.
Поняття - форма наукового знання, що відбиває суттєве в речах і явищах і закріплюється спеціальними термінами або позначками. Із усього розмаїття явищ поняттям виділяють найголовніше, те, що притаманне кожному конкретному випадку із урахуванням рівня розвитку науки. Таким чином, поняття з часом можуть переглядатися. У процесі мислення вони є основою суджень і висновків, а також їх наслідком.
Ефективному усвідомленню навчального матеріалу сприяє також виділення головного і другорядного в процесі пояснення; узагальнення, висновки на окремих етапах сприймання; використання схематичної наочності (як різновид - схеми-опори).
На етапі усвідомлення можна говорити про формування знань учнів. Знання - продукт пізнання (уявлення, поняття) людиною предметів і явищ дійсності, законів природи і суспільства. В учнів з високим рівнем підготовки на етапі усвідомлення починають формуватися первинні уміння.
Осмислення - етап, що забезпечує остаточне розуміння на основі розкриття об’єктивних зв’язків між окремими елементами цілого -предметами, явищами, процесами; у друкованому тексті - словами, думками, теоретичними положеннями. Це розуміння в стані розвитку суті явищ і процесів реальної дійсності (їх місце серед інших, причини, взаємозв’язки, наслідки).
Оскільки етап осмислення пов’язаний з важливим психологічним явищем - інсайтом (від англ. - проникнення, осяяння), що має індивідуальний характер, виняткового значення набуває індивідуальна робота школярів. У старших класах можлива колективно-групова або колективно-фронтальна діяльність. Сприяє осмисленню розв’язання проблемних завдань, поставлених перед поясненням нового матеріалу.
На етапі осмислення завершується формування системи уявлень і понять, тобто знань, відбувається остаточне абстрагування від конкретного, відокремлюється суттєве від несуттєвого, формується спосіб дії.
Етапи сприймання, усвідомлення і осмислення становлять основу розуміння, тобто розкриття і відображення зв’язків та відношень між предметами і явищами.
Закріплення - керована і спрямована вчителем діяльність учня, метою якої є засвоєння способу дії та формування умінь шляхом вправляння на різних рівнях пізнавальної активності.
Головним завданням цього процесу має бути поетапне формування розумових дій, теорію якого розробив П.Я. Гальперін.
Вправляння організують на основі репродуктивної діяльності (вправи за зразком і репродуктивні), що дає змогу сформувати спосіб дії в усіх категорій учнів. Доцільно використовувати коментоване управління діяльністю (досвід С.М. Лисенкової). Неприпустима ставка на механічне запам’ятовування. Мета цього етапу - забезпечити усвідомлене засвоєння нового і вільне володіння способом дії, підготовку до його переносу в інші умови.
Уміння - система прийомів, що забезпечує готовність і здатність людини свідомо і самостійно, якісно та у визначений час виконати роботу в нових умовах.
Ефективному закріпленню сприяє використання алгоритмів, інструктивних карт, пам’яток; ці засоби треба застосувати, враховуючи рівень підготовленості учнів, доти, поки вони не зможуть самостійно відтворювати спосіб дії.
Застосування - цілеспрямована діяльність школярів, що передбачає вільне оперування знаннями, способом дії в стандартних та варіативних умовах. Завдяки застосуванню знання стають засобом розуміння дійсності, керівництвом до дії, тобто набувають дієвого характеру.
Розрізняють два види застосування: застосування раніше набутих знань і застосування набутих на даному уроці знань з метою оволодіння ними.
Система вправ, варіативних і творчих, які можна пропонувати на етапі застосування, має забезпечувати продуктивну діяльність.
На етапі застосування основну увагу приділяють формуванню умінь і навичок. Навичка - здатність учня в процесі цілеспрямованої діяльності виконувати її складові дії автоматично, без спеціально спрямованої на них уваги, але під контролем свідомості. Навичка - автоматизований компонент уміння, що забезпечує успішність і легкість виконання завдання.
Важливим спрямуванням цього етапу пізнавального процесу є також розширення кругозору учнів у процесі ознайомлення їх із нестандартними виявами, фактами, подіями.
Знання суті кожної ланки пізнання допомагає методично правильно організувати роботу вчителя на окремих етапах навчального процесу.
3. ЗНАННЯ, УМІННЯ І НАВИЧКИ ЯК КОМПОНЕНТИ ДИДАКТИЧНОГО ПРОЦЕСУ.
Знання - це продукт пізнання (уявлення, поняття) людиною предметів і навколишнього середовища, законів природи і суспільства. Це органічна єдність чуттєвого і раціонального. Фізіологічним механізмом формування знань є система тимчасових зв’язків, в утворенні яких провідну роль відіграє аналітико-синтетична діяльність головного мозку.
Знання передаються і засвоюються в процесі цілеспрямованого навчання. Вони мають бути:
науковими, тобто узгоджуватися із знаннями, здобутими наукою, відображенням якої є навчальний предмет;
систематичними (охоплювати все нове в галузі, що вивчається, а також усе суттєве для кожного поняття і водночас становити систему, бути взаємозв’язаними, мати певну логічну структуру і засвоюватися в певній послідовності);
насиченими конкретним змістом, чітко розкривати суть і закономірності явищ, виділяти взаємозв’язки і відношення об’єктів;
глибоко проникати в суть явищ і предметів, що не виключає потреби в точному і міцному засвоєнні фактичного наукового матеріалу;
широкими, тобто повно характеризувати предмети і явища певної галузі дійсності, її особливості, закономірності;
Знання в дії - це уміння, тобто система прийомів, що забезпечує готовність і здатність людини свідомо і самостійно, якісно та за певний час виконувати роботу в нових умовах.
Уміння передбачають використання раніше набутих знань і досвіду. Знання і вміння - два функціонально взаємозв’язані елементи будь-якої цілеспрямованої дії. Якість умінь визначається характером і змістом знань про дії, що виконуються. Уміння формуються як на основі вправляння, так і без спеціальних вправ, спираючись у цьому разі на набуті раніше знання і навички, на зразок тих, які мають бути сформовані.
Уміння вдосконалюються в процесі оволодіння навичкою. Високий рівень сформованості умінь дає змогу використовувати різні навички для досягнення однієї і тієї самої мети залежно від умов дії. Про високий рівень сформованості вміння говорять тоді, коли дію виконують у різних варіаціях, кожна з яких забезпечує успішне досягнення мети.
Для формування вміння потрібний більшою чи меншою мірою розгорнутий самоконтроль.
Уміння поділяються на практичні й інтелектуальні (зокрема, доводити свою правоту в розв’язанні завдання; співвідносити дані в умові задачі, її розв’язок із запитанням, перевіряти повноту доказів тощо);
специфічні для даного виду діяльності і загальні;
навчальні, серед яких виділяють загально-навчальні і спеціальні (або предметні).
Оскільки в дидактиці більше уваги приділяють загальнонавчальним умінням і навичкам, виділимо такі їх різновиди: організаційні, загально-мовленнєві, загально-пізнавальні і контрольно-оцінні.
В.О. Онищук виділяє такі види умінь: практичні (або трудові), пов’язані із застосуванням знарядь праці; навчальні, які в свою чергу поділяють на певні групи; мислительні прийоми і операції; перцептивні дії (пошук, виділення властивостей й ознак предметів і явищ).
Уміння включає в себе знання основ дій (понять, законів, теорій);
призначення певного обладнання (апаратури, приладів, інструментів); володіння способом виконання дії, її змістом, послідовністю правил, прийомів; навичками роботи з обладнанням;
практичний досвід виконання аналогічних дій; елементи творчого підходу.
Навичка - дія, з високим рівнем засвоєння; перетворюючись у навичку, вона стає автоматичною - свідомий контроль настільки згорнутий, що виникає ілюзія його повної відсутності; водночас дію виконують як єдине ціле настільки легко й швидко, що здається, ніби вона відбувається сама собою.