нероздільність навчання і виховання, що в органічному поєднанні навчання підпорядкуванні організації та змісту освіти завданням формування цілісної та всебічно розвиненої особистості, перетворенні системи моральних та духовних цінностей на важливий чинник виховання молодого покоління, відродження духовності українського народу, його менталітету;
багатоукладність та варіативність освіти, що полягає у створенні можливостей вибору форм освіти, навчальних закладів, засобів навчання, які відповідали б освітнім запитам особистості, запровадженні варіантного компоненту змісту освіти, диференціації та індивідуалізації навчального процесу, створенні мережі недержавних закладів освіти.
Передбачаються зміни і в структурі системи освіти. А саме; створення оптимальної мережі закладів освіти; наближення підготовки фахівців до освітніх запитів регіонів; орієнтацію освітніх установ на запити, потреби й інтереси особистості та різних професійних груп населення; подолання одноманітності та уніфікації в системі навчально-виховних закладів; розвиток нових типів освітніх закладів, заснованих на різних формах власності; докорінне реформування існуючих закладів освіти.
Цілий розділ програми присвячено дошкільному вихованню. А ми детальніше спинимося на розділі: «Загальна середня освіта».
Головна мета загальноосвітніх навчальних закладів,— йдеться тут,— розвиток і формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості громадянина України, здатного до свідомого суспільного вибору та збагачення на цій основі інтелектуального, культурного і економічного потенціалу народу.
Основні стратегічні завдання розвитку загальної середньої освіти:
національне відродження загальноосвітньої школи з урахуванням регіональних особливостей;
поєднання участі дитини в навчально-виховному процесі як суб'єкта і об'єкта діяльності, забезпечення її розумового, морального, трудового та фізичного виховання, зміцнення здоров'я, здобуття бажаного рівня освіти — не нижче державного стандарту;
створення організаційно-педагогічних, науково-методичних, матеріально-технічних умов функціонування загальноосвітніх закладів на рівні передових країн світу;
удосконалення та розвиток мережі загальноосвітніх закладів різних спрямувань, типів, форм
власності,
Пріоритетні напрями розвитку і реформування місту освіти, раціональний; розподіл навчальною навантаження між її та природничо-математичними складовими, відповідне науково-педагогічне га навчальна» інформаційне
інтеграція загальної середньої освіти і науки, широке впроваджений нових технологій навчання;
запровадження системи варіантного навчання відповідно до потреб і здібностей учнів;
створений служби соціального га психологічного забезпечення навчально-виховного процесу та соціальної реабілітації;
розбудова сільської школи як одної о з основних джерел національного і духовного відродження та збереження культурно-історичних традицій українського народу;
підвищення професіоналізм) педагогічних кадрів, вивільнення педагогів віл виконання невластивих їм обов'язків;
перехід на нові організаційні принципи шкільного будівництва (розукрупнення, створення здорових і безпечних умов навчання й виховання, можливість виділення як самостійних закладів початкової, основної та старшої шкіл) з урахуванням регіональних умов:
удосконалення механізм) управління середньою освітою на всіх рівнях.
Початкова школа (І ступінь), дотримуючись пріоритетності виховних завдань, продовжує дошкільний розвиток дитини через взаємозв'язок навчальної й позанавчальної діяльності, широке використання гри для цілеспрямованого розвитку сенсорних умінь, вправності й координованості рухів, гостроти зору, уяви, саморегуляції поведінки і загальномовленнєвого розвитку. На цьому етапі навчання необхідно враховувати не тільки стартові, а й потенційні можливості першокласники відповідно їхніх природних нахилів та здібностей, що забезпечить функціонування початкової школи різної тривалості (Л—5 років навчання), з урахуванням особливостей регіонів мовного спілкування.
Серед загальноосвітніх закладів належне місце мають посісти школи нового типу: гімназії, ліцеї, спеціальні заклади для обдарованих дітей, навчально-виховні комплекси, недільні, приватні школи тощо. Вони мають органічно доповнювати загальноосвітні школи. Провідним напрямом у діяльності різних типів загальноосвітніх закладів мають стати пошук, навчання і виховання обдарованої особистості, здатної самостійно ліній і приймати рішення у динамічних, нестандартних ситуаціях.
Принципово нових підходів потребує становлення і розвиток загальноосвітніх закладів, в яких навчаються діти національних меншин України. їх мережа має відповідати національному складу населення регіонів і забезпечувати можливість навчання рідною мовою.
Особливе місце в гуманітарній підготовці мають посісти іноземні мови; програмою передбачається можливість оволодіння двома-трьома іноземними мовами.
Широке вивчення народознавства, яке в поєднанні з краєзнавчою роботою має дати глибокі й системні знання з етнічної історії України та етногенезу українців, сформувати уявлення про особливості традиційної культури українського народу та національних меншин, характер сучасних етнічних процесів в Україні і світі, а також ознайомити підростаюче покоління з надбаннями і цінностями культури народу України та підвести до розуміння місця національної культури у глобальному контексті.
Естетичне виховання спрямовується на розвиток естетичного досвіду особистості, який включає оволодіння певними цінностями й знаннями в галузях мистецтв. Формування естетичних цінностей у загальноосвітніх закладах здійснюється як під час вивчення окремих предметів (музика, образотворче мистецтво), інтегрованих курсів, так і в процесі позаурочної роботи.
Зміст природничо-математичної підготовки має формуватися з урахуванням класичних основ відповідних дисциплін, тенденцій розвитку науки, економіки, сучасного розуміння закономірностей і будови світу.
Трудова підготовка здійснюється насамперед через трудове навчання і креслення протягом усього періоду навчання в усіх типах загальноосвітніх навчальних закладів і за бажанням учнів може завершуватися професійним навчанням.
Пріоритетного значення в трудовому навчанні набуває використання досвіду народної педагогіки, залучення школярів до вивчення народних художніх промислів.
У змісті природничо-математичної підготовки необхідно посилити значущість її гуманістичного аспекту.
Принципово важливу роль в оновленні змісту освіти має відіграти орієнтація на інтегровані курси на основі пошуку нових підходів до структурування знань.
Наука, як відомо,— органічна частина освіти. Отже, програмою передбачається створити реальні умови для найефективнішого використання наукового потенціалу освітньої галузі. Наукова діяльність має проводитися в усіх вузах.
Все це потребує докорінної зміни системи організації, фінансування, управління та стимулювання наукової діяльності тощо.
Побудова нової системи управління має грунтуватися на наукових розробках. Зокрема, передбачається створення в Академії педагогічних наук України структурного підрозділу з проблем управління і перспектив розвитку освітніх систем з метою вироблення прогнозу та стратегії реформування освіти в Україні, визначення функцій органів управління, про що і йдеться у розділі «Управління освітою».
І завершує Програму розділ «Фінансове та матеріально-технічне забезпечення освіти».
Воно має грунтуватися на пріоритетності витрат на розвиток освіти з державного, регіонального та місцевого бюджетів, використанні коштів державних, приватних підприємств, окремих громадян, громадських організацій та батьків, міжнародних освітянських фондів, програм і благодійних організацій, коштів, одержаних за надання додаткових освітніх послуг, виконання науково-дослідних робіт, доходів від комерційної діяльності, різних видів дотацій, кредитів і банківських позичок тощо.
Підручник присвячений найскладнішому в новітній історії України періоду, який позначився і на сучасних процесах буття нашої держави. Виклад подій починається з героїчної доби Української революції, яка розгорнулася після розпаду під час Першої світової війни двох імперій — Російської та Австро-Угорської. Революція поклала початок Українській і Західноукраїнській народним республікам, які висловили намір возз'єднатися в єдину соборну демократичну Україну. Тоді здавалося, що мрії та сподівання кількох поколінь борців за волю і незалежність українського народу можуть здійснитися. Народ, саме існування якого заперечувалося, а мова переслідувалася, дістав шанс здобути національну державність і жити власним життям на своїй батьківщині.
Однак історія розпорядилася по-іншому. Україна підпала під владу тоталітарного режиму, який утвердився в Центральній Росії і почав відновлювати імперію, що розпалася. Більшовики, проте, залишили за народами національних окраїн певні державні права, щоб запобігти безпосередній конфронтації з визвольним рухом.
У складі Радянського Союзу Україна здійснила широку модернізацію промисловості, домоглася істотних успіхів у розвитку науки і культури, возз'єднала у своїх кордонах основну частину етнічних або колонізованих українцями в минулих століттях земель.
Проте компартійно-радянська олігархія з великою підозрою ставилася до найбільшої в СРСР національної республіки. Надаючи перевагу репресивним, а в роки сталінщини — терористичним методам управління, вона особливо активно застосовувала їх саме в Україні, у результаті чого загинули мільйони українських громадян, було істотно підірвано інтелектуальний потенціал нації.