Формування читацьких інтересів молодшого школяра на основі використання ілюстрованого матеріалу (стр. 6 из 14)

Текст казки, наголошував Г. Артоболевський, живе у виконанні. Проте не слід нав'язувати студентам "етнографічної" манери виконання. Кожен з них є особистістю зі своєю манерою говорити, триматися, внутрішньо "перероджуватись". Тому ми прагнемо підвести студентів до пошуків свого особистого стилю виконання, своїх прийомів в інтонуванні, в поведінці, в подачі тексту.

Головне, до чого завжди повинен прагнути виконавець, - постійно спілкуватися зі слухачами, підтримувати встановлений з ними контакт, відчувати реакцію слухачів і при потребі корегувати її. Бажано. Щоб студенти виробили своє власне читання і навчилися переконувати, співчувати, захоплюватись, обурюватися, тобто діяти словом. Без цих умінь казка звучатиме як сухий інформаційний матеріал. У словесній дії студент може виявити свою ініціативу, безпосередність, індивідуальну особистість. Він вчиться впливати на слухача за допомогою особливого дидактичного матеріалу - казки. Свого часу прекрасний знавець народної творчості К. Чуковський говорив, що мета казкарів полягає в тому, щоб якою завгодно ціною виховати в дитині людяність - прекрасну здатність людини хвилюватися чужим нещастям, радіти радощами іншого, переживати чужу долю, як свою.

Кожна казка, безумовно, виграє у звучанні. Народна казка в устах оповідача повертається у рідну стихію живого слова, зігріта новим ставленням, новим почуттям виконавця.

У роботі педагога, вихователя казка може стати великою силою, що впливає на формування моральних поглядів учня, його громадських прагнень, його ідеалів, його світогляду за умови, що дитину зачепили словом за живе. Адже добро і зло, краса і потворність, життя і смерть, чесність і підступність завжди будуть співзвучні сьогоднішньому дню.

Безперечно, мистецтво слова, як і будь-яке інше, не терпить насильства. Воно живе тільки тоді, коли ми живемо конкретним твором, образами, почуттями, ідеями. А вчитель повинен вміти взяти з народної творчості те, що найбільш близьке, співзвучне сьогоднішньому дню, конкретній аудиторії [17, 74].

Уважно треба ставитися і до закінчення казки. Закінчення, як і зачин, має певну мету: узагальнити сказане, підвести до певних висновків чи й просто створити веселий настрій у слухачів. Тому перед ними потрібно робити довгу паузу, а головні слова в них інтонаційно підкреслювати. В кінці казки також необхідно витримувати довгу паузу, щоб діти змогли ще раз осмислити все, пережити і поступово перейти з казкового світу в реальний [23,35].

Кирило Кожум'яка

(Українська народна казка. Уривок)

Звитяжний бій

Послав київський князь своїх менших до ремісника Кирила Кожум'яки з проханням визволити свою старшу доньку, віддану в дань змієві.

1. Ті, як прийшли, як почали просити, як стали навколішки та як заплакали, то й сам Кожум'яка не витерпів, заплакав та й каже:

Ну, це уже для вас зроблю.

2. Пішов до князя.

Давайте ж, - каже, - мені дванадцять бочок смоли і дванадцять возів конопель!

Обмотався коноплями, обсмолився смолою добре, взяв булаву таку, ↑ що, може, в ній пудів десять, ↑та й пішов до змія.

3. А змій йому й каже:

А що, Кирило? Прийшов битися чи миритися?

Де вже миритися? Битися з тобою, з іродом проклятим!

4. От і почали вони битися - аж земля гуде.

Що розбіжиться змій та вхопить зубами Кирила, ↑ то так кусок смоли і вирве; ↑ що розбіжиться та вхопить, ↑ то так жмуток конопель і вирве.

5. А Кирило його здоровенною булавою як улупить, ↑ тотак і вжене в землю. А змій, як вогонь, горить, - так йому жарко, і поки збігає до Дніпра, щоб напитися, та вскочить у воду, щоб прохолодитися трохи, то Кожум'яка вже й обмотався коноплями і смолою добре обсмолився.

Ото вискакує з води змій і що розженеться проти Кожум'яки, ↑ то він його булавою луп та луп, аж луна йде.

Билися-билися, аж іскри скачуть. Розігрів Кирило змія ще краще, як коваль леміш у горні: аж пирхає, аж захлинається проклятий, а під ним земля тільки стогне.

А по горах ↑народ стоїть, як неживий, зціпивши руки, жде ↑ що то буде! Коли ж зміюка - бабух! Аж земля затряслася. Народ стоячи на горах так і сплеснув руками:

- От так Кирило! От так Кожум'яка!

9. От Кирило, вбивши змія, визволив князівну й віддав її князеві. Князь уже й не знав, як йому й дякувати.

10. І вже з того часу й почало зватися те урочище, де ↑ він жив, Кожум'яками.

Текст розбито на десять ланок. Найважчі синтагми, в яких здебільшого допускаються інтонаційні недоліки чи помилки, розмічено партитурними позначками.

Описові богатирського подвигу Кожум'яки передує лаконічна характеристика героя, в якій виділяються найголовніші особливості його вдачі. В першій ланці - добросердечність, здатність уболівати за інших, що потрапили в біду. Хай не дивують сльози героя: добра людина сильна духом співчуття і прагненням допомогти в нещасті, особливо дітям. Саме в цьому й полягає та духовна міць героя, що пластично вимальовується в його фізичній могутності.

Друга ланка відтворює, крім фізичної сили, рішучість, діловитість і завбачливість Кожум'яки.

Третя - відвагу і прямоту, на питання бундючного несамовитого змія він відповідає чесно, прямо, відверто і різко.

В описі поєдинку (4-6 ланки) має переважати величний тон з відтінками то захвату (захоплення), коли йдеться про силу і вправність героя, то перестороги, напруженої настороженості в зображенні несамовитого шаленства змія. Про необхідність цих інтонаційних зламів нагадують знаки адресата.

Виконання сьомої ланки, якою завершується опис двобою, має відтворити найвищий ступінь душевного напруження: чия візьме?

У восьмій ланці, початок якої має звучати притишено, ступінь настороженості доходить кульмінації.

Дев'яту ланку слід оформити в розповідному тоні.

А десята прозвучить поважно, шанобливо, в уповільненому темпі.

Байка - невеличкий, здебільшого віршований, повчально-гумористичний чи сатиричний твір з алегоричним змістом, у якому людське життя відтворюється або в образах тварин, рослин і речей, або звернене до простих і умовних стосунків.

"Байка, - писав не без лукавства Бомарше у передмові до "Одруження Фігаро", - це легка комедія, а всяка комедія - ніщо інше, як довга байка: різниця між ними полягає в тому, що в байці звірі розумні, а в нашій комедії люди бувають часто тваринами і, що найгірше, тваринами злими".

Це стисла розповідь про одну якусь подію, що використана поетом для повчання. Воно може передувати зображеній події або йти вслід за нею, або логічно з неї випливати [31, 57].

Більшість байок є комбінацією мовлення тієї особи, від імені якої ведеться розповідь, і дійових осіб. При передачі розповіді виконавець "повинен ніби ввійти в роль живописця, ілюструє даний поетичний текст, з тією лише різницею, що замість фарб він володіє інтонацією", - наголошував у своїх перших рекомендаціях Ю. Озаровський. Крім того, на нашу думку, за своєю інтонацією байка найближча до усного мовно-побутового мовлення. Лаконізми реплік, відсутність описів, жвавість дії - все це доступно для розуміння читців-початківців.

Проте, тут є моменти, що потребують особливої уваги. Оскільки під змальованим у байці персонажем автор завжди розуміє певні типи людей, читець має чітко усвідомлювати ці типи. Для цього потрібне особливе загострене бачення, яке базується на спостережливості. Зібрані факти, явища за певними ознаками "сортуються" і з них відбираються лише ті, які допомагають створити живий образ.

Байка близька до казки (про тварин). З неї вона й бере свій початок. Тому дійові особи в ній часто нічим не відрізняються від казкових: наділені тими ж сталими рисами характеру, часто поділяються на позитивних і негативних.

Як і всякий розповідний твір, байка має сюжет. Він часто буває драматично напруженим і складається з традиційно усталених компонентів: експозиції, зав'язки, розгортання події, кульмінації, розв'язки. Якийсь із цих компонентів може бути й відсутній, але така загальна схема для класичної байки здебільшого залишається обов'язковою.

Вміння правильно розчленити байку на її складові частини забезпечує композиційну чіткість її виконання. На відміну від казки та інших жанрів, байка складається з двох частин: розповіді й моралі (повчання), яка подається в афористичній формі й містить головну думку твору. Виступати мораль може на початку твору ("Лебідь, Рак і Щука" Л. Глібова) або в кінці ("Чиж та Голуб" Л. Глібова). Трапляються байки, в яких немає авторської моралі ("Коник-стрибунець", "Вовк і Кіт" Л. Глібова). У таких випадках вона випливає безпосередньо з розповіді.