Всі елементи дидактичної системи пов’язані між собою. Наприклад:
- форма організації навчальної діяльності студентів – лабораторне чи практичне заняття: орієнтовно вид заняття – формування умінь та навичок; орієнтовна навчальна мета – формування професійних умінь та навичок, поглиблення знань; орієнтовна структура заняття – організаційна частина; вступний інструктаж (мета, завдання, мотивація, перевірка готовності до заняття, техніка безпеки); СРС; потоковий інструктаж (відповідь на запита-ння студентів у ході роботи); заключний інструктаж ( домашнє завдання, здача роботи); прибирання робочого місця; орієнтовна форма організації студентів на занятті – ланкова у поєднанні з індивідуальною; орієнтовні домінуючі принципи навчання – врахування індивідуальних особливостей студентів, зв’язок теорії з практикою виховуючого навчання; орієнтовні домінуючі методи навчання - вправи, практична робота з літературою; засоби наочності – інструкція, навчальні посібники, роздатковий матеріал;
- форма організації навчальної діяльності студентів – лекція: орієнтовний вид заняття – шкільна; орієнтовна навчальна мета – вивчення нового матеріалу; формування основних понять; орієнтовна структура заняття – організаційна частина; підготовка студентів до вивчення нового матеріалу (повідомлення теми, мети, плану заняття, основних понять з теми); викладання нового матеріалу; узагальнення і систематизація та відтворююче закріплення (тести, елементи евристичної бесіди); домашнє завдання, заключна частина лекції; орієнтовна форма організації студентів на занятті – фронтальна; орієнтовні домінуючі принципи навчання – виховуючого навчання, науковість, зв’язок теорії з практикою; орієнтовні домінуючі методи навчання – лекція, пояснення, ілюстрація, демонстрація; засоби навчання – схеми, плакати, діафільми;
- форма організації навчальної діяльності студентів – семінарське заняття: орієнтовний вид заняття – семінар-доповідь; орієнтовна навчальна мета – поглиблення та закріплення знань; орієнтовна структура заняття - організаційна структура; підготовка студентів до заняття: вступна бесіда (наголос на план семінару); виступи студентів (доповнення та корегування відповідей, диспут); узагальнення; атестація та висновки; домашнє завдання; орієнтовна форма організації студентів на занятті – індивідуально-фронтальна; орієнтовні домінуючі принципи навчання – виховуючого навчання, зв’язок теорії з практикою, врахування індивідуальних особливостей; орієнтовні домінуючі методи навчання – диспут, семінар, узагальнення; засоби навчання – література, діаграми, плакати;
- форма організації навчальної діяльності студентів – СРС: орієнтовний вид заняття – робота з підручником та зразками; орієнтовна навчальна мета – формування інтелектуальних та професійних умінь і навичок; орієнтовна структура заняття – організаційна частина; підготовка студентів до роботи (вступний інструктаж – завдання, алгоритм відповіді, літературні джерела); СРС та поточний інструктаж; відповіді студентів та узагальнення; атестація; висновки; домашнє завдання; орієнтовна форма організації студентів на занятті – індивідуально-групова; орієнтовні домінуючі принципи навчання – виховуючого навчання, зв’язок теорії з практикою, активність і свідомість; орієнтовні домінуючі методи навчання – інструктаж, робота з книгою над проблемами, бесіда; засоби навчання – література, роздатковий матеріал.
Отже, всі елементи дидактичної системи вимагають наступності у навчанні.
2. Контроль і оцінювання знань у професійній освіті
Засоби навчання
Контроль дозволяє оцінити ступінь засвоєння навчального матеріалу, забезпечує міцність знань, стимулює діяльність студентів. Функції контролю – контролююча, навчаюча, розвиваюча, виховуюча, організуюча, стимулююча.
У вищій школі застосовують наступні види контролю: попередній (тестування перед теоретичними та практичними заняттями), потоковий (на теоретичних та практичних заняттях), періодичний (на семінарських заняттях), тематичний (модульна система навчання), підсумковий. Форми підсумкового контролю: залік, екзамен, державний екзамен, захист курсової роботи, отримання робочої професії.
У вищій школі розрізняють такі методи контролю: усний, письмовий, програмований, графічний, практичний, змішаний (ущільнений), лаборатор-но-експериментальний, самоконтроль.
Усний метод: індивідуальний (вирішуються складні запитання), фронтальний (невеликі запитання у великій кількості).
Письмовий метод: індивідуальний та фронтальний. Видами письмового методу є: контрольна робота, диктант, тестування.
Класифікація тестів за С.П.Лабунською: перший рівень складності - тести на пізнання (альтернативні), розрізнення, класифікація; тести другого рівня складності - тести підстановки (на доповнення, конструктивні), тести - типова задача.
Класифікація тестових завдань може мати такий вигляд: закриті завдання (завдання з наданими відповідями): вибіркові (одноалфавітні) - з простим множинним вибором (одновибіркові), з множинним вибором (багатовибіркові), відновлення послідовності (вибірково-впорядковуючі); на відповідність (багатоалфавітні) - перехресні, вибірково-об’єднуючі (порівня-ння і протиставлення), матричні (запитання з множинними відповідями) та відкриті завдання (завдання з вільним складанням відповіді): на доповнення, на перелік.
Слухачі на заняттях з часткових методик вчаться складати тести.
Програмований метод: тестування, комп’ютерні програми.
Графічний метод: складання схем, таблиць, графіків.
Практичний метод застосовують на теоретичних та практичних заняттях. У його основі лежать запитання, пов’язані з виробничою діяльністю.
Змішаний метод – метод, який містить декілька вищезгаданих методів контролю. Наприклад: на початку заняття викладач дає всім студентам усні запитання, по ходу заняття – опитує студентів фронтально, а в кінці заняття – тестування.
Лабораторно-експериментальний метод застосовують на лабораторних та практичних заняттях.
Самоконтроль – рецензування курсових робіт, тестування, складання ОІС (опорно-інформаційних схем).
Педагогічні вимоги до контролю: об’єктивність, систематичність, адекватність (відповідність), гласність, всебічність (критерії), індивідуалізація, диференціація, своєчасність, дієвість, авторитетність, єдність вимог викладачів навчального закладу, різноманітність видів та методів, поєднання оцінки викладача та студентів (система стимулювання).
П.М.Олійник звертає увагу на необхідність взаємозв’язку рівнів знань та вимог до них для об’єктивного оцінювання знань студентів. При вищому рівні вимог до знань ставляться відмітки (за чотирьохбальною шкалою): п’ять, чотири, три, відповідно на творчому рівні та рівнях вміння, розуміння. При середньому рівні вимог (на рівнях вміння, розуміння, запам’ятовування): п’ять, чотири, три. На вищому рівні вимог - п’ять, чотири, три, два, згідно з рівнем знань: розуміння, запам’ятовування, розпізнання, незнання. Під час закріплення, при перевірці готовності студентів до виконання лабораторно-практичних робіт, використанні поурочного балу – нижчий рівень вимог.
Контроль самостійної роботи студентів займає важливе місце в її організації. Принцип навчання як міцність і глибина знань стосується безпосередньо обліку та контролю. Вимоги до системи контролю самостійної роботи студентів: диференційований та індивідуальний характер, систематичність та регулярність, всебічність та об'єктивність, різноманітні форми контролю.
Потрібно підкреслити значення систематичної перевірки виконаних студентами самостійних завдань для успішної організації самостійної роботи. У зарубіжних публікаціях звертається увага на систематичність контролю знань студентів у вищих навчальних закладах. Відмічається роль потокового контролю: фронтального усного та письмового опитування, програмованого, контрольних робіт. Пропонують давати тести на початку та після закінчення теоретичних і практичних занять. Цей прийом буде стимулом для поліпшення самостійної роботи студентів.
Виділяються наступні методи контролю самостійної роботи студентів: усний, письмовий, програмований, графічний, практичний, змішаний (ущільнений), лабораторно-експериментальний та самоконтроль, тестування.
Усний метод може бути індивідуальним та фронтальним. При індивідуальному виді студенти мають змогу докладно відповідати з деяких запитань. Фронтальний - це раціональніший та ефективніший вид усного методу. Письмовий метод - індивідуальний та фронтальний. Найефективнішим методом є письмовий фронтальний, бо дає можливість опитати всіх студентів з основних питань, виявити типові помилки, визначити ступінь засвоєння матеріалу та рівень знань.
Письмовий фронтальний контроль застосовувався у вищій школі на лабораторних та практичних заняттях. Так, для агрономічних спеціальностей - це і контрольна робот та агрономічний диктант, розв’язання задач та побудова графіків, схем, розрахунок норм посіву та рецензування усних відповідей студентів тощо.
Графічний метод (складання схем, побудова графіків) широко застосовується на заняттях із спеціальних дисциплін.
При самоконтролі знань у нагоді постають вправи на інтелектуальність: дидактичні ігри, кросворди, програмовані ігри. Якщо зацікавити студентів самоконтролем за темпом своєї роботи, то протягом 2 – 3-х місяців виявляються значні поліпшення у темпі виконання навчальних операцій. Доцільно наголосити на такій формі контролю, як взаємоконтроль. Багато практиків користується так званою бельлатеранською системою, коли встигаючі студенти є помічниками викладача і під його керівництвом проводять заняття з відстаючими.