Незважаючи на те, що найменування рахунків та субрахунків обліку матеріалів на підприємствах практично однакове, їх склад та призначення дещо відрізняються.
На основі досліджень діючої практики обліку матеріалів запропоновано класифікувати їх відповідно до ролі та частки у виробничому процесі підприємств на допоміжні матеріали виробничого і невиробничого призначення.
До групи допоміжних матеріалів виробничого призначення слід відносити матеріали, які входять до складу готової продукції, надаючи їй додаткового вигляду, властивостей, функцій, що значно прискорить отримання інформації про їх наявність і склад з метою контролю за ефективністю використання.
До допоміжних матеріалів невиробничого призначення належатимуть інші матеріали, які не знайшли відображення у попередній групі (змащувальні, електролампочки, фарба, цвяхи, бланки документів, мастила тощо).
Така аналітичність сприятиме внутрішньогосподарському контролю за ефективністю використання матеріалів, що дасть змогу вчасно виявляти невикористані резерви зменшення собівартості продукції.
У процесі виготовлення продукції виникають виробничі відходи. Отримані зворотні відходи обліковують у складі основних чи допоміжних матеріалів.
Проте для чіткої організації внутрішньогосподарського контролю за ефективністю використання виробничих відходів з метою управління їх рухом необхідно мати певні інформаційні дані (базу).
Оскільки основним джерелом такої інформаційної бази є дані бухгалтерського обліку, вважаємо за доцільне виокремлення групи зворотних відходів за їх видами відповідно до споживчих якостей та можливості подальшого використання та своєчасного використання. Це забезпечить накопичення інформації про рух виробничих відходів з метою внутрішньогосподарського контролю за ефективністю їх використання та своєчасного прийняття необхідних управлінських рішень.
Подана у додатку Б класифікація виробничих запасів містить паливо, яке використовують підприємства для технологічних потреб, експлуатації транспортних запасів, а також для виробництва енергії чи опалення приміщень. У виробничому процесі підприємства використовують значну кількість енергії, яка надходить зі сторони і оплачується згідно зі встановленими тарифами. Енергію витрачають як на технологічні потреби, так і для господарських та енергетичних потреб підприємства.
Для пакування, перевезення та зберігання виготовленої продукції використовують тару і тарні матеріали. При цьому залежно від можливості її використання виділяють тару одно- та багаторазового призначення.
Наступну групу виробничих запасів становлять запасні частини, які призначені для поточного ремонту основних засобів і тим самим підтримують їх у робочому стані. До їх складу відносять деталі машин, різаків, обладнання, транспортних засобів, які призначені для виконання ремонтів, зміни зношених деталей тощо.
Будівельні матеріали використовують на капітальних роботах, пов’язаних з будівництвом об’єктів, що зводяться господарським або підрядним способом. До їх складу належать будівельні матеріали, конструкції та деталі, обладнання, що підлягає встановленню на таких об’єктах, та інші матеріальні цінності, призначені для потреб капітального будівництва.
Матеріали, які не знайшли відображення у попередніх класифікаційних групах, мають відображуватися у складі інших матеріалів [25].
Отже можна зробити висновок, що основою побудови обліку виробничих запасів є науково обґрунтована їх класифікація. Дослідження показали, що для організації синтетичного обліку матеріали підприємств доцільно класифікувати за їх роллю у процесі виробництва та часткою в собівартості продукції на матеріали виробничого та невиробничого призначення.
У процесі виготовлення продукції виникають виробничі відходи. Частина з них зберігає свої споживчі якості і може бути використана для виготовлення інших виробів чи реалізована. Для управління рухом виробничих відходів необхідна належна інформаційна база, яка формується в основному за даними бухгалтерському обліку. Тому доцільним є виокремлення групи зворотних відходів відповідно до ефективності їх подальшого використання, що забезпечить накопичення інформації з метою контролю за ефективністю використання.
1.2 Оцінка запасів підприємства
Відповідно до стандарту бухгалтерського обліку 9 «Запаси» запасами визнаються такі активи, відносно яких існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому матеріальні вигоди, пов’язані з їх використанням, а вартість таких запасів може бути достовірно визначена. З цього визначення можна зробити висновок про те, що при відсутності впевненості щодо отримання економічних вигод або застосуванні недостовірної оцінки при надходженні та списанні матеріалів достовірність активів у балансі викликає сумніви. В той же час необхідно забезпечити точність даних про запаси у фінансових звітах.
Звідси й випливають завдання обліку:
- забезпечення точності оцінки запасів на будь-яку дату;
- періодичне уточнення вартості запасів;
- проведення інвентаризації матеріальних цінностей з метою виявлення непотрібних та тих, що втратили свою цінність;
- точне визначення вартості придбаних матеріальних цінностей;
- точність оцінки спожитих та реалізованих матеріалів;
- своєчасне документування операцій, пов’язаних із рухом матеріалів та їх залишків.
Придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю (вартість запасів, що придбані за плату) з включенням таких фактичних витрат:
- суми, що сплачені постачальнику (продавцю) відповідно до умов договору;
- суми, сплачені за інформаційні, посередницькі та інші подібні послуги, пов’язані з пошуком, придбанням матеріалів, запасів;
- суми ввізного мита;
- суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які відшкодовуються підприємству;
- витрати на заготівлю, вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування запасів до місця їх використання, включаючи витрати із страхування та проценти за комерційний кредит постачальників;
- інші витрати, пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні до використання.
В інших випадках оцінка запасів визначається за такою методикою:
1. Запаси, що виготовлені власними силами підприємства, оцінюються за собівартістю їх виробництва.
2. Запаси, внесені до статутного капіталу підприємства, оцінюються за погодженою засновниками підприємства справедливою собівартістю.
3. Запаси, отримані підприємством без відповідної оплати, оцінюються за їх справедливою собівартістю.
4. Запаси, що надійшли в результаті обміну на відповідні подібні запаси, оцінюються за балансовою вартістю переданих запасів. Якщо балансова вартість переданих запасів перевищує їх справедливу вартість, то первинною вартістю отриманих запасів буде їх справедлива вартість. Різниця між балансовою і справедливою вартістю переданих запасів відноситься до складу витрат звітного періоду.
5. Запаси, які придбані в обмін на неподібні запаси, оцінюються за справедливою вартістю переданих запасів , збільшених (зменшених) на суму грошей чи їх еквівалентів, що була передана (оплачена) в процесі обміну.
При продажу, відпуску запасів у виробництво та іншому вибутті оцінка здійснюється за такими методами, що наведені у додатку В:
1) ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
2) середньозваженої собівартості;
3) собівартості перших за часом надходжень запасів (FIFO);
4) собівартості останніх за часом надходжень запасів (LIFO);
5) нормативних витрат;
6) ціни продажу [33].
Таким чином, існуюча методика оцінки запасів спрямовується на достовірне відображення активів у фінансовій звітності. На це й повинен звертати увагу головний бухгалтер.
1.3 Сучасні проблеми бухгалтерського обліку запасів підприємства
Основним призначенням підприємств є виготовлення готових виробів, здатних конкурувати на внутрішніх та зовнішніх ринках збуту. Широкий асортимент продукції, що виготовляється на таких підприємствах, передбачає наявність і використання значної кількості виробничих запасів.
Так, у собівартості виробів частка вартості матеріалів становить 80-90%. При цьому коефіцієнт їх використання не перевищує 86%.
Тому необхідна достовірна інформація про витрачання виробничих запасів, обґрунтоване їх нормування і відображення у звітних калькуляціях з метою чіткої організації внутрішньогосподарського контролю за ефективністю використання.
І. Галинкер, К. Гущина, І. Сафронова, А. Афанасьева та інші вчені вважають, що необхідною умовою правильної організації контролю за списанням матеріалів у виробництво є їх відпуск відповідно до встановлених норм витрачання для виготовлення одиниці виробу встановленої якості з врахуванням запланованих організаційно-технічних умов виробництва. При цьому, як зазначає Л. Нападовська, норма забезпечує оцінку витрат на одиницю виробництва, а кошторис – оцінку витратна весь обсяг продукції.
Необхідно підкреслити, що на ефективність встановлення норм витрачання виробничих запасів впливає низка чинників технологічного, організаційного та технічного характеру.
Виходячи з цього актуальним є дослідження питання організації внутрішньогосподарського контролю виробничих запасів.
Виробничі запаси займають домінуючу позицію у складі матеріальних витрат підприємств, а їх вартість має значний вплив на собівартість виготовленої продукції. У зв'язку з цим необхідна чітка організація внутрішньогосподарського контролю за рухом виробничих запасів з метою раціонального їх витрачання та підвищення ефективності виробництва.