РОЗДІЛ 2. ВДОСКОНАЛЕННЯ МОВНОЇ КУЛЬТУРИ МОЛОДШИХ
ШКОЛЯРІВ
Сучасний освітньо-виховний процес повинен бути підпорядкований меті становлення особи дитини: розвитку його компетентності (комунікативною, інтелектуальною, фізичною), креативності, самостійності, відповідальності, самосвідомості і самооцінки.
Це необхідно для входження дитини в суспільство і взаємодії з навколишнім світом. В процесі взаємодії осіб, в процесі спілкування відбувається становлення і розвиток особи і суспільства. Для людського суспільства універсальним засобом спілкування (комунікації) є мова. Тому однією з актуальних соціально-педагогічних проблем є підвищення рівня мовного розвитку молодшого школяра, вдосконалення комунікативно-мовної культури як основи розвитку його особи.
Рідну мову, свою рідну мову дитина переймає від близьких йому людей, з мовного середовища, спонукуваний природною потребою спілкування і самовираження. Мова завжди індивідуальна. У ній відбивається особа що говорить: мовні впливи в дитинстві, впродовж всього життя, письменність і культура мови, комунікативно-мовна активність, загальна культура людини, його захоплення, досвід.
Комунікативно-мовна культура – це не просто уміння говорити і писати правильне, відповідно до норм літературної мови, але і уміння ефективне спілкуватися, враховуючи з ким, кому, з якою метою, що, де говориш, уміння слухати співбесідника. Тому, на мій погляд, педагог повинен створювати оптимальні умови для вдосконалення комунікативно-мовної культури молодших школярів як основи їх особового розвитку.
У філософії під особою розуміється одночасно і стійка система рис, що характеризують людину як члена того або іншого співтовариства, і сам індивідуальний носій даних рис.
Ще античні філософи стверджували, що мовний розвиток людини відображає його особові особливості. Сократ одного разу сказав своєму учневі: «Заговори, щоб я тебе побачив». Синиця І.О. Психологія усного мовлення учнів 4—8 класів. К.: «Педагогіка», 1974;
Слово як філософське поняття позначає модель, що існує в даній системі особи, і виступає від її імені. Але будь-яка індивідуальна модель суб'єктивна, а, отже, унікальна. Взаєморозуміння між особами досягається шляхом трудомісткого з'ясування в діалозі, які існують у даного слова специфічні відтінки сенсу в індивідуальних діалектах всіх учасників діалогу - недаремно існує вираз «порозумітися».
Щоб зрозуміти дитину і забезпечити справжнє розуміння свого вислову, вчитель повинен пам'ятати: весь світ дитини абсолютно інший, він – істота іншої культури, іншої мови, іншої психіки з своїм особистим досвідом.
Людина володіє безцінним даром мови, він опановує нею в ранньому дитинстві і удосконалює її довгі роки. Добре відома думка Л.С. Виготського про те, що «задовго до школи дитина практично володіє всією граматикою рідної мови, але він не знає, що володіє нею». Выгодский Л.С. Мышление и речь. – М.: «Просвещение», 1982.- с. 8.
Основне завдання роботи по розвитку мови лінгвіст і методист ХХ століття Львів М.Р сформулював так: «відкрити вуста дітей». Не сковувати мову дітей, зберігати їх живе слово, підтримати прагнення дітей до самовираження через словесну творчість, розвинути у них природжений дар слова – це і є «відкрити вуста дітей», без чого неможливе становлення особи школяра. Сьогодні ця думка не втратила своєї значущості. Львов М.Р. Методика развития речи младших школьников: Пособие для учителя. - М.: «Просвещение», 1985. - С. 5.
Вчителеві важливо знати, чим володіє дитина до приходу в школу. Добре знаючи це, педагог зможе побудувати процес навчання, враховуючи особливості дитячого мовного розвитку і дотримуючи найважливіший принцип гуманної педагогіки: «не нашкодь», а значить, «знай і розумій». У роботах багатьох психологів наголошується, що в мові розкривається спрямованість особи: її інтереси, потреби, переконання. У мовних властивостях особи відбивається цілий ряд особливостей її мислення. Розглядаючи мовні властивості особи, психологи відзначають і ті якості, які характеризують людину як слухача. Уважний слухач здатний зрозуміти мову, звернену до нього, і реагувати відповідно до її змісту.
У мові також виявляються і морально-вольові якості особи. Боязкість, шанобливість, пошана,, як і багато інших рис вдачі розкриваються в змісті і в емоційно-інтонаційному забарвленні вислову людини.
Спостерігаючи за перерахованими якостями мови, педагог може скласти думку про особові особливості школярів. А розвиваючи комунікативно-мовну культуру молодшого школяра, сприятиме загальному розвитку його особи.
Мовний аспект в навчанні мові завжди визнавався прогресивною традиційною методикою (Ф.І. Буслаєв, До. Д. Ушинський), але методи його реалізації багато в чому залишалися невирішеними. Нове в сучасних методах навчання молодших школярів рідній мові обумовлено досягненнями останніх десятиліть у області лінгвістики, психології, педагогіки.
Мовний розвиток молодшого школяра – одна з центральних проблем в сучасній методиці початкового навчання мові. Навчання рідній мові повинне сприяти розвитку учня як особі, мовою, що повноцінно володіє, у всіх її формах (читання, лист, говір, слухання). Педагог повинен розвивати у дітей уміння спілкуватися, слухати і говорити так, щоб їх слухали, уміння оцінювати чужу і свою мову, словесно імпровізувати, разом з розвитком етичних, естетичних, соціально значущих якостей особи. Мовний досвід дитини, що приходить в школу, практично не виходить за рамки побутової сфери спілкування, тому основне завдання розвитку мови школяра, на мій погляд, полягає у включенні його в безперервний ланцюг мовного спілкування, в розширенні сфер цього спілкування. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки: Навчальний посібник. — К.: Академвидав, 2006. — 520 с.
Для цього необхідно надати дітям можливість вільно говорити і писати – про що б їм хотілося, що їх хвилює, цікавить, говорити і писати щиро, з упевненістю, що їх зрозуміють. Тому важливо, щоб школярі жили в атмосфері взаємного загального інтересу один до одного, в атмосфері довіри. Моє завдання як одного з учасників спілкування – створювати цю атмосферу своєю поведінкою.
Важливо також, щоб діти розуміли значення для життя того, чим вони займаються, усвідомлювали, відчували своє просування в оволодінні конкретними комунікативно-мовними уміннями. Вдосконалення комунікативно-мовної культури припускає розвиток наступних якостей мови: змістовності, актуальності; логічності, чіткості побудови, обґрунтованості і довідності; виразності як усної, так і письмової мови; ясності; чистоти.
Велике значення має розвиток правильності мови, тобто її відповідність літературній нормі (граматичною, орфографічною, пунктуацією, орфоепічною).
Система роботи по вдосконаленню комунікативно-мовної культури молодших школярів спирається на розвиток основних видів мовної діяльності в їх єдності і взаємозв'язку: здатності усвідомлено сприймати звучну мову (уміння слухати), нашвидку, осмислено і виразно читати, грамотно, точно, логічно і виразно передавати свої думки в усній і письмовій формі (уміння говорити і писати).
Такий підхід вимагає введення елементарних понять про те, для чого потрібна мова, що таке текст, які різновиди текстів зустрічаються, як вони будуються. Перед учнями в доступній формі розкриваються основні функції мови, тобто мова як засіб спілкування, обміну думками, відчуттями між людьми; засіб передачі і засвоєння певної інформації; засіб організації і планування діяльності людей; засіб дії на відчуття і поведінку людей. З такими складними поняттями діти знайомляться, осмислюючи свою мовну практику. Так найбільш природна форма, в якій реалізується комунікативна функція мови – діалог. Дитина вступає в діалог з народження: спочатку це діалог з дорослими, а потім з однолітками. Тому роботу по вдосконаленню комунікативно-мовної культури першокласників починають з організації роботи малими групами: спочатку парами. Робота в парі учить дітей слухати і чути іншого, давати і приймати ради, працювати дружно в єдиному темпі. Цьому сприяють парне читання, гра з одним м'ячем та інше.
Діти в малих групах працюють за принципом «Знаєш сам, скажи іншому», «Умієш сам, навчи іншого». Важливо також, що в малих групах дитина вчиться об'єктивно порівнювати власне уміння з уміннями однолітків, зіставляти свою думку з думками інших. Вже в першому класі кожна дитина дізнається, що головне – пошана чужих відчуттів, думок, досвіду.
Невід'ємною частиною роботи по вдосконаленню комунікативно-мовної культури молодших школярів є і збагачення мови дитини такими словами, оборотами, конструкціями, які необхідні в повсякденному спілкуванні, тобто введення в активну мову формул мовного етикету. Це дозволяє виховувати уважне, вдумливе відношення дитини до мови, уміння вибирати мовні засоби, доречні в конкретній мовній ситуації. Як допомога дітям використовують різні схеми, транспаранти.
У другому класі на перший план виходить створення ситуацій, при яких спілкування набуває ділового характеру. Цьому сприяє організація дітей в групах, де розвиваються взаємини, що дозволяють перейти до співпраці, ділової розмови. В рамках ділової розмови даються нові знання, уточнюються існуючі знання і досвід. Діти обговорюють наміри, плани, яким чином виконати те або інша дія, завдання.