Смекни!
smekni.com

Мюнхенська змова та її вплив на геополітичну ситуацію в Європі (стр. 3 из 21)

Після трохи більше року обговорення, під час якого мала проміжну законну силу тимчасова конституція від 13 листопада 1918 року, цю чехословацьку мету було досягнуто схваленням остаточної конституції держави 29 лютого 1920 року. З 155 голосів, необхідних для того, щоб пройщли різні статі та пункти конституції, 104 були віддані одностайно, а решта 50 вважали, що партії лівиці та центру перемогли тих правих, які, в будь якому разі, майже напевно знову були представлені в цьому повоєнному органі завдяки рішенню використати повернення як основи австрійського Рейхсрату 1911 року. Чехословацьке пристрасне бажання досягти майже цілковитої одностайності було настільки спільним, а прагнення уникнути червоного або білого терору(який яскраво проявився у сусідній Угорщині 1919 року) настільки всеохоплюючим, що кінцевий конституційний документ повинен розглядатися, як ідеологічний компроміс, радше, як перемога центру та лівиці.

Поєднання (а) обов'язкового загального виборчого права на парламентських виборах, (б) "фіксованого порядку" у списку кандидатів, розміщеними відповідними партіями в загальній системі пропорційного представництва, і (с) правила, на якому наполягав Виборчий суд, що депутат або сенатор має покинути своє місце на вимогу своєї партії (оскільки, за чехословацькою теорією, виборчий мандат надається партії, а не кандидатові), додавало величезної ваги влади керівництву кількох партій. В їхніх руках загальний електорат, так само як парламентські місця, політично та законодавче скорочувалися до простих помічників та підлеглих. Дійовий суверенітет партійних лідерів обмежувався лише тією мірою, до якої вони могли обирати, аби дозволити певні вільні дебати за умов таємниці в парламентських партійних клубних кімнатах, перш ніж оприлюднювати свої особливі позиції у відкритому обговоренні. (Членство в парламентському партійному клубі було юридичне обов'язковим для кожного депутата і сенатора; незалежність була виключена). Звичайно, треба було припускати, що, з огляду на велику кількість політичних партій, визначної згуртованості та стабільності чехословацьких коаліційних урядів не можна було б зберегти без цієї до певною міри суворої системи дисципліни. Таким чином, хоча ця політична ефективність коаліційної системи передає престиж парламентської системи країни, той факт, що для досягнення цього, "реальна" справа політиків була висмикнута з публічної арени, зменшує цей престиж. До того ж, пристрасне бажання та потреба компромісу в урядових коаліціях реалізувалися в постійно зростаюче вторгнення уряду в цілому в окремі департаменти стосовно адміністративних і штатних, так само як і політичних справ. Тут знову наслідки були мішані: бажаний ступінь координації та єдності адміністрації вартий повільної та важкої процедури.

А. Чеські та словацькі партії

1."Найстарішою" чеською політичною партією з точки зору ідеологічного походження, якщо не організації, була Національно-демократична партія, спадкоємиця руху Младо-чехів дев'ятнадцятого сторіччя, до якої додалися деякі менші та пізніші утворювання. Вона була націоналістичною, схильною до того, щоб бути шовіністичною, панславістською, консервативною та антиклерикальною, і протягом міжвоєнного періоду постійно рухалася в бік правиці, висунувши спільний виборчий список з чеськими фашистами на виборах 1935 року. Підтримана вищими буржуазними комерційними та промисловими колами так само як націоналістичними сегментами інтелігенції, Націонал-демократична партія ніколи не досягала великої виборчої потуги поза межами своєї первісної бази в Богемії. Втім, завдяки її традиційному престижу, її вправному керівництву, її пронизливому впливу в високих державних структурах її контролю над численною високоякісного пресою, її сильній організації в столичному місті Празі та її оздобленнню багатьма видатними культурними постатями, дійсна вага цієї партії була більша за показники виборів і варта обговорення. Її сильний лідер Карел Крамарж був одним з архітекторів руху за незалежність, його проросійська “внутрішня” діяльність у передвоєнний та воєнний час відповідала за інтенсивністю та мужністю, коли не ефективністю, “зовнішній” діяльності його прозахідного (і успішнішого) суперника — Масарика.

2.Партія дрібних торговців та ремісників відкололась від націонал-демократичної партії на знак, протесту проти захоплення останньої оі крупною буржуазією. Коло прихильників партії визначалося її назвою. Ворожа до технології масового виробництва, до кооперативного руху, до універсальних магазинів і відповідно до феномену економічної раціоналізації, вона була вже політичним бенефіціарієм певного вкоріненого економічного напруження, яке походило від неоднакових рівнів та моделей розвитку чехословацького економічного життя навіть перед велико. депресією і відправляло нових і засмучених новобранців її шляхом.

3.Також виключно правим був фашистський рух, який прийшов під різними назвами до часткового злитгя з націонал-демократами і створення Національного союзу з 1934 до 1937 року. Хоча невеликий і стримуваний від влади стабільністю коаліційної моделі з “респектабельних” партій, він мав певне значення завдяки і доброзичливості до нього з боку націонал-демократів та певних чільних елементів з державних установ, і популярності його лідерів та опікунів. Серед останніх були герої Сибірського легіону, а згодом діючий начальник штабу,генерал Рудольф Гайда, талановитий поет Віктор Дик, непередбачувано яскравий політик Іржі Стржибрни, котрий, як чимало європейських фашистів його генерації (наприклад, Деат, Мослі Муссоліні)були ренегатами соціалізму(дивися далі).

4. Тими хто хитався між правицею та центром, були католицькі, або, так звані народні партії. За винятком короткого та раннього періоду 1920—1921 років ці чеські ті словацькі організації лишалися різними та йшли окремими політичними шляхами. Словацтка народна партія очолювала установче та політичне вмістилище словацьких автономістських прагнень проти чеського централізму і, за винятком короткого періоду з 1927 до 1929 років, коли вона поповнювала два кабінети міністрів, ця партія перебувала в опозиції до празької влади. Засновником та лідером партії був Андрей Глінка, який здобув репутацію як словацький національний герой своїм перед воєнним опором примусовій мадяризації словацькою народу і який підтримував цю лінію й у післявоєнний період своєю красномовною, впертою, прискіпливою та провінційною опозицією всім впливам, що йшли від більш світських та космополітичних чеських країв

5.Чеські популісти, на відміну від своїх словацьких співрелігійників, постійно вважали за потрібне бути урядовою партією. Цей вибір міг бути мотивований, зокрема потребою демонструвати свою націоналістичну респектабельність у повоєнній Чехословаччині після того, як вони збагнули, що їм заважає їхня австрофільська позиція періоду до і протягом Першої світової війни. Твердо очолювана Яном Шрамеком,ця клерикальна партія отримувала деяку підтримку від усіх чеських класів, але була відносно сильніша серед селян та робітників невеличких міст Моравії. Звичайно вона не могла претендувати на вигоду від національного культу Яна Гуса, але все ж була відносно успішною (в старому австрійському стилі християнського соціалізму) в соціальних та економічних справах.

6. Найбільшою та основною чехословацькою партією була Аграрна партія (офіційно Республіканська партія сільських господарів та дрібних селян). Ця парти була настільки міцно організована, настільки глибоко вкорінена в обласний та місцевий державний аппарат, настільки повсюдно втягнута в кооперативну та банківську системи, настільки потрібна тій чи іншій урядовій коаліції і настільки стратегічнау виборі міністерських портфелів, що, попри свою назву і не втрачаючи контакту з первісним електоратом, зазначеним тією назвою, вона дійсно стала загальнополітичною “холдінговою компанією” для інтересів середньою класу в широкому сенсі.

7. З двох чехословацьких соціалістичних партій, націонал-соціалісти, які не мали ідеологічного відношення до їхніх німецьких тезок, організувалася 1917 року як чітко патріотична, еволюційна чеська альтернатива безперечно інтернаціоналістським, марксистським соціал-демократам. З самого початку найвиразніша антиавстрійська, антиклерикальна та антимілітаристська чеська політична формація, націонал-соціалісти перетворилися на повоєнну партію з найширшим ідеологічним спектром. Проте її членство та виборче звернення ще обмежувалися чехами, а її організаційна база зациклювалася на залізничних, поштових профспілках та профспілці службовців. Офіційне членство Едварда Бенеша, який у 1918-1935 роках обіймав посаду міністра закордонних справ, надавало партії додатковою престижу, але справжніми лідерами були її засновник Вацлав Клофач, перший чеський парламентер, заарештований австрійською владою під час Першої світової війни і (до відступництва на бік фашизму 1926 року) демагог Іржі Стржибрни.