Що стосується сирійсько-російських відносин, то Дамаск відносить їх до категорії своїх зовнішньополітичних пріоритетів, розраховує на активну роль РФ в процесі арабо-ізраїльського врегулювання. Підтримуються активні політичні контакти. Так в січні 2005 року Президент Сирії здійснив державний візит до Російської Федерації, а в грудні 2006 Б. Асад відвідав Москву з робочим візитом. В квітні 2007 року відбулось п’яте засідання Постійної російсько-сирійської комісії по торгово-економічній та науково-технічній співпраці [18; c. 71-75].
З початку XVI ст. і до кінця першої світової війни Ліван входив до складу Турецької (Османської) імперії. Восени 1918 року був окупований англо-французькими військами. Таким чином Ліван з 1920 р. став підмандатною територією Франції. Рішучий виступ ліванського народу за самовизначення 1958 р., який підтримали СРСР та ряд інших соціалістичних країн, а також арабські держави, призвело до провалу воєнного втручання у внутрішні справи Лівану з боку США [14; c. 122].
Особливе значення має Палестина, де Велика Британія з 20-х рр. підтримувала європейську іміграцію та колонізацію. Як відомо, вже 1936 року була зроблена спроба розділити Палестину на частини, що визвало обурення у арабів. Ряд же європейських сіоністських організацій мали надати фінансову підтримку з боку США. Внаслідок цього і стало можливим створення 1948 року держави Ізраїль. Арабів, в свою чергу, підтримував Радянський Союз. Таким чином спостерігається вже вдруге таке радикальне зіткнення інтересів двох наддержав в одному регіоні.
В Саудівській Аравії присутність США починає спостерігатись із дати офіційного проголошення королівства Саудівська Аравія 1932 року. З 1938 року на узбережжі Перської затоки, частина якої увійшла в межі Саудівської Аравії, розпочалось добування нафти, яка видобувалась в основному за допомогою американської компанії "АРАМКО", яка побудувала 1950 року трансаравійський нафтопровід і яка сприяла нечуваному росту доходів від продажу нафти [25; c. 30].
Велике значення на сьогодні являє собою Кувейт. Емірат Кувейт був заснований у XVIII ст. правлячою і до сьогодні династією Сабахів. Через вигідне стратегічне положення і величезні запаси нафти Кувейт в кінці XIX ст. стає об’єктом гострої боротьби імперіалістичних держав. Але головним західним союзником на сьогодні є США. Кувейт володіє акціями ряду крупних корпорацій США і клав в банки Заходу більше 50 млрд. дол. [32].
Таким чином можна констатувати той факт, що впродовж багатьох десятиліть регіон Близького Сходу продовжує бути головною точкою зіткнення інтересів провідних країн світу та конструктивно впливати на розвиток та формування всього міжнародного життя. Це носить як і позитивний характер - не спостерігається відчуження та абстрагування від провідних тенденцій у світовій політиці, так і негативний – Близький Схід на сьогодні являється головним дестабілізатором в системі безпеки всього світу.
1.2 Близькосхідний регіон: геополітичні та геоекономічні параметри
Термін геополітика (від гр.Geo – Земля та politike – мистецтво керівництво державою), вперше вжив Рудольф Челлен в контексті погляду на державу як на "…географічний та біологічний організм, який постійно прагне до експансії…" [20; c. 91]. За Челленом, географічні та демографічні, економічні чинники постійно змушують ту чи іншу державу заради виживання вести політику розширення, завоювання нових просторів. За О. Панаріним геополітика – це різновид зовнішньої політики, який визначається територіальною близькістю партнерів чи суперників, яка створює поле співдружності між інтересами дотичних між собою країн [20; c. 88].
Широковідомими є американські геополітичні доктрини, зачинателями яких вважають Альфреда Мехена. Саме він вважав, що Велика Британія, а пізніше США, завдяки своєму острівному положенню визначили в минулому та ще довго визначатимуть світову політику [20; c. 105].
Відкриття великих запасів нафти та газу в районі Перської затоки та висунення ідеї того, що в південних районах Іраку знаходяться ще невідомі величезні запаси нафти, виникнення різних проектів та стратегій по освоєнню паливно-енергетичних ресурсів і створенню маршрутів для їх доставки на світовий ринок, а також транспортних коридорів, що дозволяють з'єднати Європу з Близькосхідним регіоном, а вже далі з Азією, - все це привело до грандіозного підвищення стратегічного інтересу провідних держав до даного регіону на початку XXI ст. Набули ще більшого геостратегічного значення країни, що мають безпосередній вихід до Червоного моря, Перської затоки, Аденської затоки та Аравійського моря, так як Саудівська Аравія, Йемен, Оман, ОАЕ, Катар, Бахрейн, Іран та Кувейт. Саме ці країни завдяки своєму географічному положенню і політичному розвитку створюють істотний вплив на прокладку маршрутів нафто- і газопроводів, інших транспортних ліній в регіоні [23; c. 71].
Близькосхідний регіон можна характеризувати такими основними й взаємозалежними вимірами:
Геостратегічний. Близький Схід – важливий стратегічний вузол, складова частина комунікаційної лінії, яка надає вихід через Пакистан та Афганістан до Індійського океану, та через Іран до Перської затоки.
Як вже було зазначено вище, Близькосхідний регіон на сьогодні є важливим носієм стратегічних енергоносіїв, через що і став об’єктом зовнішньополітичної експансії провідних держав світу, а саме США та РФ. На території даного регіону було створено безліч нафтовидобувних та переробних пунктів, які співпрацюють з американськими транснаціональними компаніями. Різке збільшення об’єму видобутку вуглеводнів і загострення внутрішньополітичної ситуації в країнах Близького Сходу спричинило військово-стратегічну присутність США в регіоні та істотно змінило геополітичну ситуацію.
Геостратегія взаємодії підсилюється загостренням проблем підтримки стабільності в регіоні, а в економічній сфері - створенням транспортних коридорів, трубопроводів, розв'язанням проблеми водних ресурсів [29; c. 102].
Таким чином з огляду на велику геостратегічну значущість регіону в ньому перехрещуються інтереси глобальних економічних потуг і низки великих держав, зокрема США, Об'єднаної Європи, Російської Федерації. Західні компанії, а відтак і уряди відповідних країн, безпосередньо зацікавлені в контролі над природними багатствами Близькосхідного регіону чи принаймні в участі у прибутках від їх експлуатації. Реалізація масштабних транзитних транспортних проектів сприяє переорієнтації країн Близького Сходу на економічну співпрацю із представниками краї Заходу.
Геополітичний. Близькосхідний регіон – це ключова частина єдиної геополітичної зони, яка утворена внутрішніми областями близькосхідного "континенту", що є найважливішою складовою операцій економічно-енергетичних потуг. Регіон утворює досить суттєвий континентальний масив, в якому зосереджені найбільші в світі енергетичні запаси, що дає можливість стверджувати, що у найближчі два десятиліття регіон Близького Сходу стане головним пріоритетним напрямком у зовнішній політиці інших держав.
Також одним із пріоритетів є встановлення стабільності та безпеки в регіоні з метою подальшої економічної експансії. Близький Схід завдяки своєму географічному положенню є ареною зіткнення різних інтересів як у регіональному, так і в глобальному масштабах.
Не випадково, що саме цей регіон традиційно був ареною дуже жорстких військових та дипломатичних зіткнень між США та РФ, Великою Британією, Німеччиною та Францією [32].
Характер геополітичної ситуації на Близькому Сході та її розвиток на нинішньому етапі відрізняється динамізмом, збереження тут різного типу вогнищ конфліктів і військово-політичної напруженості, зіткненням ряду міждержавних і міжнаціональних інтересів, нестійким і суперечливим характером політики держав цього регіону при триваючому суперництві й боротьбі на міжнаціональному, регіональному й глобальному рівнях за переділ сфер впливу й контроль над стратегічними ресурсами регіону [35].
Переплетення стратегічних інтересів регіональних і провідних нерегіонaльних держав, поява нових центрів притягання веде до утворення тут потенційного вогнища гострої міжнародної конкуренції й напруженості, впливає на стійкість розвитку регіону, військовополітичну рівновагу в державах Центральної Азії. Історія показує, що багаті нафтою регіони в далекому й недавньому минулому нерідко ставали зонами тривалих й інтенсивних конфліктів, а в проміжках між ними регіональна ситуація часто була досить нестійкою [41].
Основною проблемою геополітичного характеру на Близькому Сході є здійснення розвідки нових нафтових покладів і спосіб їх транспортування до ринків західних країн. Таким чином відбувається тісне переплетіння інтересів Сполучених Штатів Америки та Російської Федерації. Розбіжність інтересів даних країн, на думку дослідників, може привести до того, що відбудеться нове гостре і затяжне зіткнення за перерозподіл енергоносіїв, що буде носити назву "Третя Світова війна" [41].
Геоекономічна модель регіону визначається фізико-географічними й економічними параметрами, а також мірою включеності в економічні інтеграційні групи. При такому зрізі обриси регіону також збігаються з його політико-географічним простором. Система просторової організації суспільства й господарства є тут досить цілісною. Близькосхідні держави мають економічні, транспортні та транзитні шляхи, що виходять на північ в Росію, морськими шляхами до Індії, а також в Єгипет, європейську частину Туреччини. Природні багатства Близького Сходу визначаються корисними копалинами. Тут добувається нафта, газ, кам'яне вугілля, фосфорити, калійні солі, сірка, хромові руди та ін., але їх видобуток займає другорядні позиції в видубовній промисловості країн регіону. Очевидно, що вихід "великої нафти" країн Близького Сходу на світовий ринок може призвести до різкого зниження цін, що для Росії, наприклад, невигідно. Тому Росія прагне зберегти свою присутність і вплив в Близькосхідному регіоні [17; с. 234].