Отже, геополітична, геоекономічна та геостратегічна моделі складають зміст геополітичного феномену Близького Сходу. І саме наявність такого величезного економічного потенціалу та стратегічних запасів зумовлює безперечність та привабливість Близькосхідного регіону для економічно розвинутих США та Росії.
Розділ 2. Близький Схід у зовнішньополітичній стратегії США
2.1 Фактори формування зовнішньої політики США на Близькому Сході
Близький та середній Схід, або Ширший Близький Схід, перетворився сьогодні на один з ключових центрів формування нового геостратегічного балансу світу. Основою цього є, по-перше, подальше підвищення на довгострокову перспективу ролі зазначеного регіону у розвитку глобальної енергетичної системи. У Близькосхідному регіоні зосереджено 63% розвіданих світових запасів нафти та 37% запасів газу. За розрахунками центру стратегічних та міжнародних досліджень (Вашингтон, США) та Вашингтонського інституту близькосхідної політики, Близький та Середній Схід відіграватиме домінуючу роль на світовому ринку протягом щонайменше двох наступних десятиліть, незважаючи на всі можливі структурні зміни. Попри всі обіцянки президентства Дж. Буша щодо планів зниження на 75% імпорту нафти з Близького Сходу до 2025 року, розрахунки американських фахівців переконують, що залежність Сполучених Штатів від постачання енергоресурсів з Близькосхідного регіону подвоїться протягом наступних 30-ти років. У цьому контексті регіон Ширшого Близького Сходу для Сполучених Штатів перетворюється на зону життєво важливих стратегічних інтересів та забезпечення їхньої економічної та енергетичної безпеки [44].
16 березня 2006 р. була оприлюднена нова Стратегія національної безпеки США, у якій велику увагу приділено аналізу сучасних проблем американської політики на Близькому і Середньому Сході, насамперед щодо реалізації стратегії "просування демократії". З урахуванням того, що Сполучені Штати Америки відіграють вирішальну роль у розвитку геополітичних та геоекономічних процесів на Близькому і Середньому Сході, усвідомлення основних пріоритетів та особливостей сучасного курсу американської адміністрації у зазначеному регіоні набуває важливого науково-практичного значення [11].
Потрібно зазначити, що першочергову роль нова Стратегія національної безпеки США приділяє аналізу результатів впровадження у життя "доктрини Буша", обґрунтованої ще у попередній редакції Стратегії від 17 вересня 2002 р., яка у подальшому була розвинена і конкретизована у стратегію "просування демократії" на Близькому Сході [10].
Головними постулатами "доктрини Буша", що стала ідеологічним та концептуальним стрижнем політики США на Близькому і Середньому Сході, визначено такі:
- близькосхідна політика Сполучених Штатів нерозривно пов’язана з глобальною боротьбою з міжнародним тероризмом і є важливим інструментом у реалізації її головних цілей на Близькому і Середньому Сході;
- у ході реалізації своїх стратегічних завдань на Близькому і Середньому Сході США мають право на використання упереджувальних ударів як по терористичних центрах, так і по країнах, що підтримують терористів або підозрюються у такій підтримці;
- війна з тероризмом як невід’ємна складова близькосхідної політики США є битвою за майбутнє мусульманського світу, її не можна трактувати як зіткнення цивілізацій;
- у процесі здійснення своєї політики на Близькому Сході США велике значення надаватимуть підтримці поміркованих та реформаторських урядів [5].
Протягом наступного періоду викристалізувалася головна парадигма сучасного зовнішньополітичного курсу США у близькосхідному регіоні. Вона полягала у переході від збереження стабільності у регіоні будь-якою ціною, навіть за рахунок співробітництва з реакційними режимами, до політики сприяння трансформації та поширення демократії. "Ми підтримували розширення демократії на ширшому Близькому Сході, — зазначається у новій Стратегії національної безпеки США, — зустрічаючи виклики та спостерігаючи прогрес, який був очікуваний та передбачуваний" [10].
У контексті реалізації стратегії "просування демократії" на Близькому Сході центральне місце відводилось Іраку як показовому полігону. Трансформація Іраку за планами Вашингтону — це реалізація своєрідного "пілотного проекту" будівництва демократії і ринкової економіки в арабській країні для наступного поширення цієї моделі на весь Близький і Середній Схід. "Наскільки демократична Німеччина стала стрижнем нової Європи, яка сьогодні єдина, вільна і живе у мирі, — наголошувала Держсекретар США К. Райс, — так і трансформований Ірак може стати ключовим елементом надто відмінного від сьогоднішнього Близького Сходу, в якому не процвітатиме ідеологія ненависті" [23; c. 74].
Стратегія Національної безпеки США від 16 березня 2006 р., що узагальнює головні завдання США на Близькому Сході протягом другої вакації президента Дж. Буша, була покликана захистити політику Сполучених Штатів у близькосхідному регіоні, яка останнім часом отримала визначення як "трансформаційна дипломатія". Остання визначає головною метою досягнення докорінної трансформації Близького Сходу через сприяння у здійсненні глибоких політичних, економічних, соціальних та гуманітарних реформ [11].
Необхідність у такому захисті та подальшому обґрунтуванні стратегії "просування демократії" виникла через труднощі та невдачі, що спіткали Сполучені Штати на Близькому Сході, а також через появу низки нових проблем та викликів.
Найсерйознішою та найбезпечнішою проблемою для американської адміністрації залишатиметься ще тривалий час ситуація в Іраку, що виходить з-під контролю США. Сьогодні як серед американського політикуму, так і в американських, британських та інших засобах масової інформації триває запекла дискусія щодо прорахунків та помилок США в Іраку після завершення безпосередньо військової операції, спрямованої на повалення режиму С. Хусейна. К. Райс у своєму виступі у британському місті Блекбурні 1 квітня 2006 р. була змушена визнати, що Сполучені Штати в Іраку "зробили тактичні помилки, тисячі таких помилок". Сам американський президент останнім часом виступав на масових аудиторіях з обґрунтуванням цілей американської політики в Іраку та захистом її результатів [23; с. 75].
Нова Стратегія національної безпеки США від 16 вересня 2006 р. зосереджувалась на трьох аспектах американської політики в Іраку. По-перше, відзначається, що "терористи розглядають сьогодні Ірак як центральний фронт боротьби проти Сполучених Штатів" [11]. Узагальнюються головні цілі терористів, які полягають, на думку авторів Стратегії, у намаганні розгромити американців в Іраку і змусити їх зрадити своїх союзників, довести, що Сполучені Штати стають слабкішими і є ненадійним союзником, встановити у самому серці геополітично важливого регіону таку владу, яка була б подібною колишньому режимові талібів у Афганістані [11].
По-друге, акцентується на успіхах політики США щодо Іраку, поміж яких — ліквідація тиранічного режиму та успішне проведення трьох загальнонаціональних виборчих кампаній протягом 2005 р. По-третє, підкреслюється, що Сполучені Штати "продовжуватимуть підтримку іракського народу у його історичному поступі від тиранії до ефективної демократії". По-четверте, викладено аналіз Національної стратегії перемоги в Іраку від 30 листопада 2005 р., що була покликана "допомогти іракському народові розгромити терористів та нейтралізувати повстанський рух в Іраку" [6].
Така допомога здійснювалася у трьох напрямах:
- політичний: ізоляція елементів сучасного повстанського руху, які не бажають приєднатися до мирного політичного процесу; залучення до такого процесу тих політичних сил, які виявляють наміри відмовитися від насильства; розбудова стабільних, плюралістичних та ефективних національних інституцій, що здатні захистити інтереси всіх іракців;
- безпековий: розширення зон, вільних від повстанців, де будуть присутніми сили безпеки і оборони Іраку; та які перебуватимуть під контролем уряду Іраку; розбудова збройних сил Іраку;
- економічний: відновлення інфраструктури іракської економіки, реформування на ринкових принципах та забезпечення її зростання, розбудова економічних інституцій країни, здатних забезпечити регіональну та міжнародну інтеграцію країни.
Особливістю нової Стратегії національної безпеки США було приділення неабиякої уваги іранській темі. Адже іранське питання, особливо після обрання президентом Ірану представника радикального крила М. Ахмадінежада, стало одним з найголовніших і найскладніших для Сполучених Штатів у близькосхідному регіоні. І пов’язано це передусім з ядерною програмою Тегерана, що, на думку американського керівництва, має на меті створення ядерної зброї, а також з намаганням Ірану стати лідером не лише на Близькому Сході, а й в усьому мусульманському світі. Стратегія національної безпеки США однозначно заявляє, що "жодна країна для нас не становить такої небезпеки, як Іран" [11].