Міністерство освіти і науки України
Ужгородський національний університет
Факультет суспільних наук
Кафедра політології
Реферат
На тему:Політичний діяч Алексис де Теквіль
Виконала:
Студентка 3 курсу
денного відділення
Горват Дарина
Ужгород – 2009
Зміст
Вступ
1. Особливості політичної концепції Алексиса де Теквіля
2. Погляди А. де Теквіля на партійну систему
Висновки
Список використаної літератури
Перша половина XIX століття – надзвичайно насичений і складний період французької політичної і соціальної історії. Впродовж лише перших п'яти десятиліть політичний устрій Франції мінявся сім разів (Консульство, Імперія, перша Реставрація, Сто днів, друга Реставрація, Липнева монархія, Друга республіка). На цю епоху падає дві революції і дві реставрації, одна імперія сходить з історичної сцени, а інша – лише з'являється перед здивованою Європою. Протягом першої половини століття відбувається інтенсивне становлення політичних партій і об'єднань. Процес самоорганізації охоплює всі основні соціальні групи: дворянство і католицьке духівництво, ліберальну буржуазію, пролетаріат.
До політичних метаморфоз додаються соціальні і економічні: продовжується промислова революція, розвивається фабрична організація виробництва.
Вся історія епохи концентрується в протиріччях і компромісах між основними соціальними і політичними силами. Ще активно заявляє про свої претензії строката по своєму складу аристократія; крупні фінансисти і промисловці розраховують узяти державну владу в свої руки. Протиріччя між силами Старого порядку і нового суспільства, між взаємовиключними ідеологіями характеризують цей період історії Франції.
Одній з центральних ідеологій для XIX століття у всій Західній Європі став лібералізм: вчення про свободу особи і правах людини як основних суспільних цінностях. Лібералізм як політична філософія належить європейській думці Нового часу.
Алексис Клерель де Теквіль – відомий французький соціолог, історик, політичний діяч, з ім’ям якого пов’язана філософія лібералізму. У своїй політичній творчості він спробував з'єднати дві речі, що здаються абсолютно неможливо об'єднати в рамках раннього аристократичного лібералізму, – ліберальне бачення людини і соціуму, з одного боку, і демократію – з іншою. Це дало підстави Гізо кинути йому жорстокий докір: «Ви – переможений аристократ, що усвідомлює свою поразку». Та і сам Теквіль розумів свою трагічну роздвоєність. У одній із заміток, знайдених в його архіві, ми читаємо наступні гіркі рядки: «Розумом я схиляюся до демократичних інститутів, але по інстинкту я аристократ, тобто я зневажаю натовп і боюся його. Я пристрасно люблю свободу, законність, пошану прав, але не демократію. Таке єство людини». Проте, мабуть, саме ця роздвоєність і болісне прагнення знайти істину і дозволили Теквілю глибше за своїх сучасників проникнути в таємниці демократичного процесу, що робить його одним з найяскравіших, по-справжньому сучасних політичних філософів.
Актуальність вивчення даної теми визначається тим, що Теквіль один із перших дав оцінку лібералізму як політичному вченні та висловив роль партій в суспільстві.
Мета даного реферату – вивчення і аналіз політичної теорії Алексиса де Теквіля та його погляди на демократичні партії.
1. Особливості політичної концепції Алексиса де Теквіля
Провідне місце в аналізі політичних проблем держави і права займає творчість Алексиса де Теквіля). Вживаний ним метод – це метод політологічного і соціологічного дослідження. Його значення полягає в теоретичному осмисленні демократії як глобального соціального явища на основі дослідження перехідних процесів в суспільствах. Фундаментальний вклад мислителя у вчення про державу і демократію, в теорію соціальних криз і підтримки стабільності, в дослідження єства політичної влади і її легітимації. Концепцію Теквіля виявляється можливим інтерпретувати в категоріях сучасної соціології права – нормативізму, структурного функціоналізму, соціології влади і лідерства [3, с. 59].
Перш за все, він одним з перших перейшов від формально-юридичного аналізу суспільства, що домінувало в першій чверті XIX ст. до вивчення соціальних параметрів виникнення, функціонування і ефективності юридичних норм. Як і Монтеск’є, Теквіль почав свої дослідження в рамках порівняльного правознавства, зокрема, кримінального і цивільного права Америки, Англії і Франції. До них додалися дослідження правової традиції Швейцарії, Німеччини і частково Росії, причому показова його увага до спадкового права, норми якого чітко виражають спадкоємність соціальних стосунків або розрив цієї спадкоємності. Інша особливість підходу Теквіля – прагнення здолати європоцентризм і включити в сферу наукових інтересів правові і соціальні інститути не лише Західної Європи, але також Східної Європи, Америки, колоніальних територій (аналіз культурно-правового життя Алжиру і Індії), що знайшло вираження в зіставленні християнської і мусульманської правової традиції. Третя особливість методу французького ученого прагнення до побудови моделей явищ, що вивчаються. Так, від емпіричного вивчення стосунків власності і їх вираження в соціальних структурах Теквіль переходить до узагальнень вищого порядку, покликаних виразити політичну культуру різних суспільств. Він аналізує співвідношення таких параметрів, як соціальні установки (релігійні, соціально-психологічні і взагалі ціннісні), їх співвідношення з характером соціальної поведінки різних груп, загальний вектор їх взаємодії, що виражається в зміні правових норм і їх реалізації. Підхід Теквіля дуже близький нашому часу в тому, що ним вперше була сформульована проблема адаптації традиціоналістських структур в сучасне цивільне суспільство. Положення соціальних і національних груп, релігійних меншин (негрів, індійців, квакерів, духівництва, жебраків, аристократії, інтелектуалів і ін.), гармонійність їх входження в сучасне суспільство були для нього, поза сумнівом, емпіричним і евристичним критерієм раціональності суспільства, що знайшло вираження в осмисленні ним інтегруючого поняття «свобод» [6, с. 209].
Загальна спрямованість його досліджень полягала у виявленні інститутів, соціальних груп і індивідів, що реально брали участь в крупних соціальних процесах, їх установок і взаємодії в ході змін (революцій, реформ, переворотів). Особлива увага зверталася на розпад старих соціальних шарів («аристократія») і утворення нових – «революціонери», «інтелектуали», «бюрократія». В результаті відносно соціальних явищ, що вивчаються, став можливим не лише аналітичний підхід, але і прогностичний аналіз: що таке демократія, які її позитивні і негативні сторони; як співвідносяться два основні способи її формування – революція і реформа; за яких обставин демократія переходить в авторитаризм; по яких параметрах відрізняються процеси соціальної трансформації в стабільних суспільствах і в суспільствах перехідного типа. Теквіль вперше поставив ці питання і запропонував їх рішення, що зажадалося сучасною наукою [6, с. 211].
Сучасний науковий аналіз світового історичного процесу робить необхідним створення моделей, що виражають специфіку прояву глобальних тенденцій в різних хронологічних, географічних і соціально-політичних рамках. Головним предметом дискусії продовжує залишатися питання про те, наскільки класичні західні моделі переходу від феодалізму до цивільного суспільства і від абсолютизму до правової держави зберігають значення для розуміння істоти соціальних процесів, що відбуваються нині в Східній Європі, в Азії і в інших регіонах світу. Центральне місце належить концепції становлення сучасної демократії, породженого цим процесом соціального конфлікту, – співвідношення старого порядку і революції. Вперше в повному об'ємі дана проблема була поставлена Теквілем в працях про американську демократію і про Велику французьку революцію. До останнього часу недостатня увага зверталася на той факт, що модель Теквіля була побудована на ширшому фактичному матеріалі, включаючи російський, і зробила певний вплив на формування стратегії російського лібералізму [7, с. 351].
В центрі уваги Теквіля виявляється проблема демократії. Їй присвячені всі його основні твори; «Демократія в Америці», де дається аналіз виникнення і розвитку її характерних ознак в США; «Старий порядок і революція» – спроба визначити специфіку її виникнення у Франції. Нарешті, їй присвячені його «Спогади» про революцію 1848 р., де показано становлення соціального питання. Шляхом зіставлення різних типів суспільства Теквіль прагне вирішити одну проблему – виникнення демократії як нових соціально-політичних буд. Він шукає її рішення в інтерпретації переходу від традиційного феодального і аристократичного суспільства до суспільства рівних можливостей. Центральним при такій постановці питання виявляється співвідношення принципів рівності і свободи. Концепція демократії як внутрішньо суперечливої освіти заснована на взаємній протилежності її принципів. Звідси пошук нового політичного ідеалу – поєднання демократії (як загальної рівності) з інститутами ліберальної спрямованості. Політичною формою його реалізації стає конституційна монархія.
Подвійне відношення Теквіля до демократії позначається на неоднозначності сучасних трактувань його учення. Він проявив критичний підхід до демократії у зв'язку з її ідеєю загальної рівності, оскільки вона, на його думку, знищує справжню свободу індивіда. В той же час він був переконаний, що лише демократія гарантує, кінець кінцем, збереження цієї свободи в нових умовах соціального розвитку. Теквіль виступав проти як тих, хто взагалі відкидав демократію, так і тих, хто прагнув формальну рівність перетворити на реальний стан (довівши ідею демократії до логічного кінця – до руйнування існуючого суспільства). Ці останні (соціалісти і комуністи) представляють, на його думку, найбільшу небезпеку, оскільки претендують на значніший контроль над людиною з властивою йому природою (і вважають за можливе її зміну і придушення), чим це було в деспотичних державах. Поступальне поширення рівності (при всій його сумнівності) для Теквіля вочевидь, а тому необхідно знайти раціональну форму його вираження. Ця форма передбачає відмову від тотальності демократії, пошану до відмінності індивідів і їх думок. Суть помірного трактування демократії полягає в інтерпретації її як юридично закріпленої рівності прав, але зовсім не фактичної рівності. Теквіль виступає в світовій історії як творець нової теорії демократії, а саме – ліберальній демократії, де принцип формальної рівності поєднується з гарантіями прав меншин і індивідуальної свободи особи. У цій концепції «мислячої демократії» акцентується увага на природних і невід'ємних правах людини перед лицем держави, пропонуються такі політичні форми його організації, при яких особа має максимальні шанси для самореалізації в рамках закону [4, с. 125].