Смекни!
smekni.com

Політичні ідеології (стр. 4 из 5)

Соціальні рухи альтернативників керуються принципом «базисної демократії», що означає пряму децентралізовану демократію з її постійним контролем за посадовими і виборними особами і можливістю їх замінності. За своїм змістом «базисна демократія» не є новою (див. Руссо), і все залежить від ступеня її реалізації.

8.Соціально - політичні доктрини католицизму, православ'я та ісламу

Сучасна ідеологія католицизму уважно стежить за динамікою соціально-політичних процесів і дає досить виважено-реалістичну оцінку навколишній дійсності. Сучасний світ сприймається в усій його різноманітності і у взаємозалежності всіх країн і народів, що складають світове співтовариство. Визнання єдності світу служить передумовою для висновку про необхідність єдиної солідарної політики у вирішенні глобальних проблем, ліквідації поділу його на військово-політичні блоки і протистояння Північ - Південь. В енцикліці папи Іоанна Павла II «Центезімус аннус» («Сотий рік», 1991) робиться принциповий висновок про мир і процвітання як загальнолюдське благо.

Енцикліка однозначно визначає підходи католицизму до проблем війни і миру: реальний мир не може бути результатом військової перемоги; залишається загроза ядерної війни, яка може ввергнути світ у вселенську катастрофу; необхідно перетворити науково-технічну революцію на чинник прогресу, а не в знаряддя війни. У ній міститься тверезий аналіз сучасного капіталізму і викриваються його антигуманні прояви, зокрема зловживання і егоїзм власників. Власність, стверджується в енцикліці, не повинна завдавати шкоди тим, хто не є її власником, а. ринкових механізмів не достатньо для нормального функціонування суспільства. Отже, держава повинна забезпечити контроль над ринковими відносинами і вдосконалювати свої важелі впливу над економікою.

XX століття внесло нову якість у соціальну доктрину католицизму: в документах церкви закріпилось поняття «класова боротьба», а церква стала визнавати соціальні конфлікти неминучими проявами капіталізму і не засуджує їх. Католицька доктрина вважає політику реформ найбільш прийнятним методом соціального захисту, хоча й визнає право найманої праці на страйки. Найбільш радикальні позиції церква займає щодо роз­в'язання проблеми людини: «Центезімус аннус» рішуче виступає проти будь-яких форм відчуження людини і акцентує на необхідності захисту прав людини в тому вигляді, як вони сформульовані у відповідних документах ООН.

Соціальні документи католицизму не обійшли увагою і проблему демократії. Раніше поняття «демократія» в католицькій доктрині просто ігнорувалось, оскільки визнання народу за джерело влади суперечило християнському постулату про її божественне походження. Сучасний католицизм дуже обережно тлумачить сутність демократії: демократична система є плідною, оскільки вона надає громадянам право політичного вибору і гарантує їм можливість обирати і контролювати правителів.

У той же час церква не закриває очі і на недоліки нинішньої демократії і засуджує утворення вузькоелітарних правлячих угруповань, які узурпують державну владу у власних інтересах.

Енцикліка визнає багатоваріантність шляхів суспільного розвитку і можливість різних моделей організації суспільства і не розглядає капіталізм як єдину модель економічної організації. Тому офіційний католицизм припускає можливість контактів і діалогу між прихильниками соціалізму і християнства. Зокрема, в «Центезімус аннус» проводиться розмежування «кризи» марксизму як учення і «краху» так званого «реального соціалізму» як тоталітарної системи. Разом з тим у ній опосередковано визнається те, що деякі марксистські оцінки сутності капіталізму зберігають і нині свою силу. Це стосується і проблеми відчуження, і соціальних конфліктів, і споживацької моралі.

Енцикліка звертає увагу на небезпеку поширення капіталістичної ідеології і практики, які ігнорують проблеми злиденності і експлуатації та покладаються на вільні ринкові сили.

В останні роки католицька церква досягла успіху в утвердженні ідей своєї соціально-політичної доктрини у свідомості різних верств населення. В результаті політичного банкрутства деяких буржуазних партій, які скомпроментували себе співпрацею з нацизмом, виникли демохристиянські партії як прибічники помірних демократичних перетворень і прихильники соціальної доктрини католицизму. Це забезпечило їм достатньо широкий електорат, підтримку церковної ієрархії і частини підприємницьких кіл.

У православ'ї, на відміну від католицизму, відсутня впорядкована система прийняття і реалізації соціально-політичних документів. Ідеологи православної церкви вважають, що розробка власної соціальної програми не входить до обов'язків церкви, оскільки це суперечить євангельським заповідям. Православна церква ніколи не претендувала ані на світське панування, ані на боротьбу за державну владу. Православ'я розв'язувало це питання таким чином: церква і держава мають особливі і відмінні суспільні завдання, але надають одна одній підтримку в боротьбі за благо; держава править, але не вказує церкві і не займається примусовим місіонерством. Знаряддям церкви є не партійна політика і політичні інтриги, а настанови, викриття аморалізму і заклики до совісті.

Після 1917 р. Російська православна церква подолала складний і суперечливий шлях відносин з новим політичним режимом. Мали місце взаємні непорозуміння, антагонізми, помилки і неправильні дії з обох боків. Поступово церква перейшла на лояльні позиції щодо нового суспільного і державного ладу, а потім стала підтримувати внутрішню і зовнішню політику радянської держави.

У післясерпневий (1991 р.) період церква прагнула виконати місію хранительки духовної самобутності народу, натхненниці російського життя і гаранта її наступності.

В соціально-економічній сфері церква виступає за соціально орієнтовану ринкову економіку і одночасно за збереження найважливіших соціально справедливих завоювань - безплатне медичне обслуговування, освіту, забезпеченість у старості і таке інше.

Православні церкви інших країн виступають за оздоровлен­ня суспільства на основі його «християнізації», тобто шляхом морального вдосконалення особистості.

Проблеми війни і миру займають одне з центральних місць у соціально-політичній проблематиці православної церкви. У посланні Святійшого патріарха і Священного синоду «Про війну і мир в ядерному віці» говориться про те, що ядерна зброя не повинна бути застосована ні за яких обставин, а доктрини, що допускають її використання, не можуть бути підтримані. Церква вибірково підходить до поняття «війна»: якщо до появи ядерної зброї до нього можна було застосовувати моральні категорії справедливості і несправедливості, то щодо ядерної війни цих категорій не мож­на вживати.

Соціальна доктрина православ'я пройнята турботою про екологічну безпеку: лише гармонійне поєднання матеріального благоустрою з удосконаленням особистості і суспільства може стати гарантією збереження планети для майбутніх поколінь. В останні десятиріччя намітився процес політизації православ'я. Вища церковна ієрархія не може не враховувати того, що віруючі не байдужі до політики, а неучасть церкви в політичному житті означала б втрату свого впливу серед великих мас людей. На політичній арені з'явились християнсько-демократичні організації. Являючи собою не культові об'єднання, а світські політичні організації, вони виконують функції представництва інтересів віруючих і захисту християнського способу життя.

Іслам як релігійна доктрина і форма соціальної організації завжди відігравав на мусульманському Сході іншу роль, ніж християнство в Європі. Християнство ніколи не усувало повністю світську владу. Іслам, навпаки, пройняв усі структури мусульманського суспільства, вирішальною мірою визначив характер економічних відносин і форми політичної адміністрації, соціальну структуру, побут і культуру віруючих.

Іслам відіграє надзвичайну роль у соціально-політичному житті мусульманських країн. Інтегруюча функція релігії виявляється не в чисельності її прибічників, а в ідейно-інституціональній злитості мусульманської общини (умми). Теоретично вона об'єднує всіх мусульман світу незалежно від їх етнічної і культурної належності. Такий статус ісламу унеможливлює розмежування духовних і соціально-політичних функцій улемів - служителів мусульманського культу. Вони, як і сотні років тому, в період арабського халіфату, і в більш пізні часи, впливають на духовне життя і виступають у ролі активних суб'єктів політики. Після іранської антишахської революції роль авторитетів ісламу у визначенні політичного курсу своїх країн стала ще більш вагомою.

Коран - священна книга мусульман - є основним джерелом і зосередженням соціально-політичних ідей ісламу. Вихідним постулатом ісламської концепції політики є твердження про належність усієї влади Аллаху. Із цього випливає, що навіть ті, хто має повноваження займатись адмініструванням, не є дійсними правителями людей. Єдиним істинним законодавцем у світі ісламу є Аллах, а законодавча діяльність людей, оскільки вона лише делегована віруючим, повинна здійснюватись, як і віра, у повній відповідності з положеннями Корану.

Наріжним каменем ісламської концепції світового порядку є положення про поділ світу на мусульманську общину - умму – і весь інший світ. Воно не означає визнання юридичної рівності між ісламською та неісламською його частинами. Відповідно до ісламської доктрини держава повинна досягти певного рівня цивілізованості, щоб претендувати на рівність. Свідченням такого рівня розвитку є визнання єдиного бога, саме ця обставина розглядається як попередня умова мирних відносин між двома частинами світу. Це недвозначно означає вимогу прийняття ісламу немусульманскими народами.