До початку XX сторіччя в міжнародному праві домінувала концепція поділу народів на цивілізовані і нецивілізовані. Принципи міжнародного права застосовувались у відносинах між цивілізованими народами, а одним із критеріїв цивілізованості вважалось сповідання християнства. Нині подібний принцип перенесено в ісламську концепцію міжнародних відносин.
Теоретики ісламу твердять про мирний характер своєї доктрини, однак боротьба на захист і поширення ісламу (джихад) є невід'ємним елементом ісламського руху, основним обов'язком кожного мусульманина.
Соціально-політична доктрина ісламу є досить суперечливою: запевняння в мирній її спрямованості, визнання подільності світу і священний обов'язок поширювати іслам суперечать один одному.
На практиці концепція світового порядку виявилась нездійснимою, оскільки спроби її здійснення наштовхнулись на протидію немусульманських народів. Не вдалось створити і єдину ісламську державу через внутрішні суперечності арабського світу. Нині в мусульманському світі панує концепція «ісламської солідарності», яка визнана найбільш доцільною для взаємовідносин між мусульманськими країнами. Вона стала важливим принципом політики країн мусульманського світу. Вже покладений початок процесу формування Організації мусульманських об'єднаних націй; у 1972 р. створено міжнародне об'єднання мусульманських держав - Організація Ісламської конференції.
Незважаючи на спільну ідеологічну основу, відносини між різними мусульманськими країнами відрізняються різноманітністю. Для деяких країн є характерною внутрішня політична нестабільність, де одні мусульмани конфліктують з іншими. Зокрема, суніти і шиїти ведуть одвічну суперечку про те, кому повинна належати влада в ісламській общині. Суніти не визнають посередництва між Аллахом і людьми після смерті Мухаммеда і особливого права нащадків четвертого пророка Алі на імамат - інститут верховного керівництва общиною мусульман, який поєднує духовну і світську владу. Вони виступають за участь общини мусульман у виборі свого глави - халіфа. Шиїти, на відміну від сунітів, є прибічниками імамату, визнають посередництво і вважають єдиними законними наступниками Мухаммеда лише Алі і його нащадків. Глава общини - імам - виступає виключно духовною особою, його влада має теократичний характер.
За зовнішніми релігійними розбіжностями прихована мета сунітів і шиїтів - боротьба за політичний вплив.
Ісламський фундаментализм - досить неоднозначне і складне явище. Одні дослідники і політики заперечують ісламський фундаменталізм як явище, інші вбачають у ньому джерело небезпеки для всього людства. Слово «фундаменталізм» (лат. fundamentum - «основа») означає антимодерністську релігійність; формально ісламські фундаменталісти закликають до руху назад, до створення в країнах з мусульманською більшістю тієї соціальної обстановки, яка була в епоху пророка Мухаммеда. Мова йде, по суті, про повернення до споконвічних цінностей ісламської цивілізації і про реконструкцію одвічної мусульманської держави. Заклики до повернення до основ віри є лише прикриттям ісламізації політики, обґрунтуванням вторгнення релігійних діячів у сферу управління державою.
Ісламська революція 1979 р. в Ірані - приклад спроби
реалізації фундаменталістських ідей на практиці; прибічники аятоли Хомейні у відокремленні ісламу від політики вбачали головне лихо правовірних. Тому Хомейні оголосив себе «духовним правителем» Ірану і взяв на себе всю повноту влади. Керівники Ірану в концепції «ісламської держави» втілювали ідею визволення мусульман від усіх видів зла і створення суспільства соціальної гармонії і справедливості шляхом всебічної «ісламізації» життя суспільства.
Список літератури
1. Холод В.В. Лекції з політології: Навч.посіб. – 2-ге вид., - Суми: ВТД „Університетська книга”, 2003. – 408с.
2. Бакунин М.А. Философия. Социология. Политика. - М., 1989.
3. Боднар А. Основы политологии. - К., 1991.
4. Бодуен Жан. Вступ до політології. - К., 1995.
5. Зеркин Д.П. Основы политологии. - Ростов-на-Дону, 1996.
6. Мангейм Дж.Б., Рич Р.К. Политология: Методы исследования. - М., 1997.
7. Панарин А.С. Политология. - М., 1998.
8. Политология: Учеб. пособ. для техн. университетов / Под ред. М.А. Василика. 3-е изд. - СПб., 2000.
9. Політологія: Посібник для студентів вузів / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. - К., 1998.
10. Санистебан Л.-С. Основы политической науки. - М., 1992.
11. Скиба В.Й., Горбатенко В.П., Туренко В.В. Вступ до політології. - К., 1996.
12. Шаран П. Сравнительная политология: В 2-х ч. - М., 1992.