Ст. 25 Конституції України закріплює таке положення: „Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій держав” Це підтверджує принцип неприпустимості видачі громадянина України іноземній державі, якій закріплений у ст. 9 Закону.
Обсяг прав і свобод, якими може користуватися людина в державі, а також обсяг обов’язків, які на неї покладаються цією державою, перебувають у прямій залежності від наявності чи відсутності у неї громадянства відповідної держави. Громадянки перебуває під суверенітетом держави, її вона може вимагати від нього виконання обов’язків, навіть якщо він перебуває за межами держави.
Конституційне законодавство України виходить з того, що людина, й життя і здоров’я, честь та гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, що права й свободи людини та їх гаранта визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
З. Набуття громадянства України
Основним і найбільш поширеним способом набуття громадянства є філіація (filiation — фр. — зв’язок, наступництво, розвиток у формі наступництва, повторення), тобто набуття громадянства за народженням
Другим способом набуття громадянства є так зване укорінення, або набуття громадянства в порядку натуралізації. Натуралізація (naturalis — лат. — достовірний, законний) розподіляється, в свою чергу, на дві основні області:
1) індивідуальну по заявах;
2) в силу правонаступництва держав.
Враховуючи специфічні принципи громадянства України, пригадаємо принцип єдиного порядку набуття громадянства, який відображений у Законі „Про громадянство України” і який є стабілізуючою основою нашого інституту громадянства.
Саме поняття „єдиний порядок” передбачає універсалізацію процедур, відмову як від спрощеного, так і Ускладненого порядку набуття громадянства України.Такий порядок ґрунтується на демократизмі, відсутності будь-яких обмежень за ознаками статі, віку, національності, роду і характеру занять тощо.
Єдність такого порядку забезпечується підставами і умовами набуття громадянства України. Ст. 11 Закону про громадянство України зазначає, що підставами набуття громадянства є:
1) народження;
2) походження;
3) прийняття до громадянства України;
4) поновлення громадянства України;
5) інші підстави, передбачені міжнародними договорами України, які ратифіковано Верховною Радою України.
Даний перелік підстав для набуття громадянства є вичерпним. Це означає, що жодні інші законодавчі чи підзаконні акти не можуть встановлювати додаткових підстав набуття громадянства, або ж скасувати чи обмежувати їх дію.
Як бачимо, головною постійно діючою підставою поповнення корпусу громадян є філіація або набуття громадянства за народженням.
Згідно із загальноприйнятими принципами міжнародного права, кожна дитина має право на громадянство. Це положення міститься у принципі 3 Декларації прав дитини 1959 р. і в п. З ст. 24 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р. Отже, згідно з нормами міжнародного права, дитина ні за яких умов не може бути особою без громадянства.
Громадянство за народженням набувається, у свою чергу, на основі двох принципів: „права крові” або „права гранту”. Нині законодавство України, як і більшості країн світу, передбачає змішану систему, при якій переважне значення „права крові” поєднується з „правом гранту”.
Вибір або переважання того чи іншого принципу обумовлено, головним чином, політикою держави в демографічній галузі. І якщо держава зацікавлена у швидкому зростанні свого населення, вона може використовувати ці два права повністю.
„Право крові” в чистому вигляді практично діє лише в скандинавських державах, де „право ґрунту” застосовується тільки до дітей, банки яких невідомі. "Право ґрунту" переважає або має рівне значення з „правом крові” здебільшого в країнах англо-американської системи права, а також в деяких латиноамериканських країнах, таких, як Аргентина, Куба.
В області набуття громадянства за народженням не існує однакової практики держав. 1 тому, в силу колізії законодавства різних держав, саме у цій галузі найчастіше трапляються випадки, що призводять до подвійного громадянства.
„Право крові” — дитина набуває громадянства батьків незалежно від місця народження; „право ґрунту” — дитина стає громадянином тієї держави, на території якої вона народилась; незалежно від громадянства батьків.
Ст. 12 Закону про громадянство України вказує, що "дитина, батьки якої на момент народження перебувають в громадянстві України, є громадянином України незалежно від того, чи народилась вона на території України, чи за її межами". Ця норма відтворює правила сімейного законодавства України. Закон України чітко визначає, що коли хоч один з батьків є громадянином України на момент народження дитини, то дитина є громадянином України:
1) якщо вона народилася за межами держави, але батьки або один з них у цей час постійно проживали на території України;
2) якщо вона народилася на території України – враховується принцип „права території”.
При різному громадянстві батьків, один з яких на момент народження дитини перебував у громадянстві України, якщо в цей час обоє батьків постійно проживали за межами України, громадянство дитини, яка народилася за межами України, визначається за письмовою згодою батьків.
Дитина, один з батьків якої на момент її народження перебував у громадянстві України, а інший був особою без громадянства, чи невідомим є громадянин.. України незалежно від місця її народження.
У разі встановлення батьківства дитини, мати якої є особою без громадянства, а батько — громадянин України, дитина, яка не досягла 16–ти років стає громадянином України незалежно від місця її народження (п. 4 ст. 13 Закону).
Ст. 14 і 15 Закону встановлюють громадянство дітей батьки яких невідомі або батьки яких є особами безгромадянства що постійно проживають в Україні, їхні діти є громадянами України.
Вказані. положення забезпечують максимальну можливість для визнання громадянином України, а також допомагають зменшенню і усуненню випадків без громадянства дітей. Принагідно зауважимо, що Закон виключає можливість будь-якої перевити громадянства батька, як це в законодавстві Англії, Німеччини та. деяких інших країн.
Другим із найбільш поширених способів набуття громадянства є натуралізація, яка може здійснюватись як в силу правонаступництва держав, так і за індивідуальними заявами.
В силу правонаступництва нове громадянство виникає в результаті поділу або об'єднання держав. Громадянство в такому разі виникає в результаті появи нового суб’єкта міжнародного права. Особа в такому рал продовжує залишатися на території нового суб’єкта міжнародного права і не заявляє про свій намір вийти нового громадянства. Саме так. величезна кількість осіб здобула громадянство теля розвалу Радянського Союз в тому разі громадянство України — нової суб’єкта міжнародного права і не незалежної держави. Як бачимо, „питання про вплив правонаступництві суверенітету на громадянство жителів держав– попередника є одним із найважливіших”.
Натуралізація за індивідуальними заявами регламентується внутрішніми нормами права. Безумовне право повнолітнього іноземця на натуралізацію ні в міжнародному, ні в національному праві не закріплене. Проте, як уже згадувалось, ч. 1 ст. 15 Загальної декларації прав людини зазначає, що „кожна людина має право на громадянство”. Та це тільки, так би мовити, рекомендація Тобто людина не наділена від народження правом на громадянство якої-небудь конкретної держави, і порядок натуралізації іноземців у формі дозволу держави регламентується нормами права цієї держави.
У деяких країнах законодавство, крім звичайної натуралізації, передбачає набуття громадянства шляхом реєстрації. У Великобританії цей вид набуття громадянства передбачається для жителів англійських заморських територій та для Дітей англійських громадян, які народились за кордоном; за народженням.
Російський Закон про громадянство (ст. 12 та ст. 18) передбачає п’ятькатегорій осіб, які набувають громадянство Росії в порядку реєстрації Серед них, наприклад, „особи, у яких чоловік або пружина, чи родич по прямій лінії є громадянином Російської Федерації”, також це особи – громадяни колишнього СРСР, які проживають на території держав, які входять до складу СРСР, а також прибулі для проживання на територію Російської Федерації після 6 лютого 1992р., якщо вони протягом 3-х років з моменту набрання чинності цього Закону виявлять бажання набути громадянства Російської Федерації”.
Набуття громадянства шляхом реєстрації міжнародним правом не регламентується.
Натуралізацією в силу закону є такий вид натуралізації, який не заснований на власному виборі особи. Натуралізація в силу закону може бути правовим наслідком усиновлення, встановлення опіки тощо. Так, ст. 25 Закону „Про громадянство України” передбачає, що дитина, яка є іноземним громадянином або особою безгромадянства і яку усиновляють громадяни України стає громадянином України.
Дитина, яка є іноземним громадянином і яку всиновлює подружжя, один з якого є громадянином України, а другий - особою без громадянства, стає громадянином України.