Смекни!
smekni.com

Громадянство України (стр. 4 из 6)

Дитина, яка є особою без громадянства і яку усиновлю є подружжя, один з якого є громадянином Укра­їни, стає громадянином України".

Критерієм правомірності натуралізації є добровільність з боку натуралізованої особи, яка виражаєте або в подачі заяви про натуралізацію, або в згоді на натуралізацію при територіальних змінах.

Характерними рисами натуралізації є: по-перше, те, що це — акт суверенної держави; по-друге, натуралізація — це надання громадянства тієї чи іншої держави фізичній особі, яка не має цього громадянства на момент натуралізації; по-третє, натуралізація реалізується ь порядку, встановленому даною державою; по-четверте. натуралізація здійснюється за проханням і за згодою зацікавленої особи. Згода на натуралізацію повинна бути чітко обумовлена.

Таким чином, набути громадянство України шляхом натуралізації за індивідуальними заявами можуть іноземні громадяни та особи без громадянства. Для цього їм потрібно виконати зазначені у ст. 16 Закону про громадянство України умови:

1) відмовитись від іноземного громадянства;

2) постійно проживати на території України протягом останніх п'яти років перед подачею клопотання. Це правило не поширюється на осіб, які прибули в України на постійне проживання і виявили бажання стати громадянами України за умов, якщо вони народились й довели, що хоча б один із їхніх батьків, дід чи баба народилися на її території, і не перебувають у громадянстві інших держав;

3) володіти українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування;

4) мати законні джерела існування;

5) визнавати і виконувати Конституцію України т Закони України.

Вказані вимоги можуть не враховуватись тільки у виняткових випадках, а саме щодо осіб, які мають ви­датні заслуги перед Українською державою. Рішення щодо цих осіб приймає Президент України.

Умова постійного проживання на території України перед прийняттям громадянства має велике значення як для особи, що подає клопотання про прийняття до гро­мадянства, так і для держави Якщо особа вирішує стати громадянином України, то вона, звичайно, повинна по­важати закони і Конституцію, знати суспільно-політичну ситуацію в країні, відмовитись від іноземного грома­дянства. Також цілком слушне й те, що для повноцінно­го життя особа повинна знати мову і мати законні джерела існування. Ці умови відповідають "критеріям демократичності і справедливості, а значить інтересам грома­дян і держави. Вилучення хоча б однієї із зазначених умов — і особа просто не зможе повноцінно користува­тися правами громадянина України і виконувати його обов'язки, тобто фактично не зможе бути громадянином України. Саме тому така особа і юридичне не може бути громадянином України".

Застосований у законі принцип, відповідно до якого здійснюється прийняття до громадянства Української держави, можна сформулювати так: прийнятими до нього можуть бути з усіх бажаючих лише ті особи, які мають реальні умови користуватися правами і виконувати обо­в'язки громадянина України.

Законодавство України встановлює обмеження щодо набуття громадянства окремими особами. Зокрема, в громадянство України не приймаються особи, які:

"1) вчинили злочини проти людства чи здійснювали геноцид, чинили насильницькі дії проти національної державності України;

2) засуджені до позбавленню волі до зняття суди­мості;

3) перебувають під слідством або уникають покаран­ня чи вчинили злочин на території іншої держави;

4) перебувають на військовій службі, у службі безпеки, в правоохоронних органах, органах юстиції або органах державної влади іноземної держави”.

Подібні умови прийому до громадянства встановлює кожна демократична держава. Наприклад, в Конституції Франції вказано, що в громадянство не приймаються особи, „якщо характер і спосіб життя їх не визнані гідними”.

Як бачимо, такі обмеження цілком доцільні, оскільки прийом до громадянства – це двостороння акція, з якої однією з сторін є особа, яка клопочеться про надання громадянства, а іншою — держава. Безперечні. держава не може байдуже ставитись до надання громадянства, особливо зараз, в умовах зростання злочинності, тероризму.

Підставою для набуття громадянства є також інша форма, що наближається до натуралізації — репатріація (повернення на батьківщину та відновлення вгромадянстві). Поновлення у громадянстві України можливе для особи, яка раніше перебувала у громадянстві України, але потім з якоїсь причини втратила це громадянство. Від натуралізації поновлення в громадянстві відрізняється спрощеним порядком вирішення питання. В такому випадку не враховуються положення абзацу першого пункту третього частини другої ст. 16 Закону про громадянство України.

Набуття громадянства може бути передбачене і між народними угодами, що стосуються територіальних змін. При територіальних змінах, „коли якась територія перг ходить від однієї держави до іншої, жителям такої терн тора надається право обирати громадянство тієї чи іншої держави”. В такому випадку має місце така форма; .як оптація (optatio — лат. вибір; бажання) або вибір громадянства за бажанням. Прикладом може бути протокол по радянсько-чехословацькому договору 1945р.про Закарпатську Україну. Указом Президії Верховної Ради від 31 жовтня 1946 р. на підставі Угоди між Уряда­ми СРСР і Чехословацької Республіки від 10 липня 1946 р. про оптацію і переселення було встановлено, що:

1) особи чеської і словацької національності і члени їхніх родин, які переселяються з СРСР до Чехословаччини, визнаються такими, що вибули з радянського гро­мадянства з моменту їх виїзду, і 2) особи російської, української та білоруської національностей, а також чле­ни їхніх родин, які переселяються з Чехословаччини до СРСР на підставі тієї ж Угоди, набувають радянського громадянства з моменту їх прибуття на територію СРСР. Це приклад колективної оптації, але оптація може бути й індивідуальною. При цьому мається на увазі, що оп­тант буде жити на території держави, громадянство якої він обирає. Оптація повинна провадитися в суворій від­повідності до принципів самовизначення націй та інших загальновизнаних принципів міжнародного права.

Переселення, на відміну від оптації, включає еле­мент примусу і тому застосовується як винятковий спосіб, а також з метою уникнення конфліктів у май­бутньому. Так, після Першої світової війни було пересе­лено німців з Польщі, Чехословаччини й Угорщини у Німеччину, а чехів і поляків, угорців та українців — у межі національних кордонів. У зв’язку з цим між за­цікавленими державами були підписані угоди про поря­док переселення.

У деяких договорах та угодах з питань громадянства застосовується термін "обмін населенням". Обмін насе­ленням здійснюється, звичайно, за національною озна­кою і з дотриманням принципу добровільності.

Свобода й добровільність вибору громадянства Укра­їни випливає із самої суті взаємовідносин особи і держа­ви. Будь-яка людина при бажанні може набутої, вийти або змінити громадянство, якщо вона не порушувала норм законодавства.

Закон про громадянство України встановлює грома­дянство дітей при зміні громадянства батьків і при уси­новленні.

"При зміні громадянства батьків, внаслідок якої обоє стають громадянами України або обоє виходять з громадянства України, змінюється відповідно громадянство їхніх дітей, які не досягли 14 років.

Якщо відомий один із батьків дитини, то при зміні громадянства цього батька відповідно зміщається грома­дянство дитини, яка не досягла 16 років", - так прого­лошує ст. 21 Закону про громадянство України. Тобто зміна громадянства України відбувається автоматично, і на це не потрібна згода дітей.

Якщо обоє з батьків або один з батьків дитини, яка проживає на території України, виходять з громадянства України і при цьому не беруть участі у виховання дити­ни, над якою встановлено опіку чи піклування громадян України, дитина за клопотанням батьків, опіку чи піклувальника зберігає громадянство України.

Законодавством України регулюється питання набут­тя дитиною громадянства України в разі набуття грома­дянства України одним з батьків. Передбачається при цьому три варіанти набуття громадянства. Перший — якщо громадянином України стає один з батьків, а другий залишається іноземним громадянином, дитина може набути громадянство України за клопотанням про це того з батьків, який набуває громадянства України, та при згоді другого з батьків. Другий варіант — якщо гро­мадянином України стає один з батьків, а другий зали­шається особою без громадянства, дитина, яка проживає на території України, стає громадянином України.

І третій варіант – якщо громадянином України стає один з батьків, а другий залишається особою без грома­дянства, дитина, яка проживає поза територією України. може набути громадянства України за клопотанням про це того з батьків, який набуває громадянства України (ст. 24), Як бачимо, законодавство спрямоване на за­безпечення прав дитини, на недопустимість ситуації н без громадянства або подвійного громадянства.

Українське законодавство про громадянство деталь­но регламентує питання набуття дітьми громадянства України у випадку їх усиновлення, а також збереження дітьми громадянства України у разі їх усиновлення.

Так, ст. 26 Закону встановлює, що дитина, яка є громадянином України і усиновлена іноземними грома­дянами або подружжям, один з якого є громадянином України, а другий – особою без громадянства, зберігає громадянство України, але за клопотанням усиновителів такій дитині може бути дозволено змінити громадянство. Автоматичне збереження за дитиною громадянства України особливо важливе в тому випадку, коли інозем­на держава не надає усиновленій дитині свого грома­дянства.

Дитина, яка є громадянином України і усиновлена особами без громадянства або подружжям, один з якого є громадянином України, а другий — особою без грома­дянства, зберігає громадянство України. Ця корма За­кону про громадянство захищає права і законні інтереси дитини, чітко забезпечує її правовий статус.