Смекни!
smekni.com

Громадянство України (стр. 3 из 6)

Ст. 25 Конституції України закріплює таке положен­ня: „Громадянин України не може бути вигнаний за ме­жі України або виданий іншій держав” Це підтверджує принцип неприпустимості видачі громадянина України іноземній державі, якій закріплений у ст. 9 Закону.

Обсяг прав і свобод, якими може користуватися людина в державі, а також обсяг обов’язків, які на неї по­кладаються цією державою, перебувають у прямій залеж­ності від наявності чи відсутності у неї громадянства відповідної держави. Громадянки перебуває під сувере­нітетом держави, її вона може вимагати від нього вико­нання обов’язків, навіть якщо він перебуває за межами держави.

Конституційне законодавство України виходить з того, що людина, й життя і здоров’я, честь та гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціаль­ною цінністю, що права й свободи людини та їх гаранта визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З. Набуття громадянства України

Основним і найбільш поширеним способом набуття громадянства є філіація (filiation — фр. — зв’язок, на­ступництво, розвиток у формі наступництва, повторен­ня), тобто набуття громадянства за народженням

Другим способом набуття громадянства є так зване укорінення, або набуття громадянства в порядку нату­ралізації. Натуралізація (naturalis — лат. — достовірний, законний) розподіляється, в свою чергу, на дві основні області:

1) індивідуальну по заявах;

2) в силу правонаступництва держав.

Враховуючи специфічні принципи громадянства Ук­раїни, пригадаємо принцип єдиного порядку набуття громадянства, який відображений у Законі „Про грома­дянство України” і який є стабілізуючою основою нашо­го інституту громадянства.

Саме поняття „єдиний порядок” передбачає універ­салізацію процедур, відмову як від спрощеного, так і Ускладненого порядку набуття громадянства України.Такий порядок ґрунтується на демократизмі, відсутності будь-яких обмежень за ознаками статі, віку, національ­ності, роду і характеру занять тощо.

Єдність такого порядку забезпечується підставами і умовами набуття громадянства України. Ст. 11 Закону про громадянство України зазначає, що підставами на­буття громадянства є:

1) народження;

2) походження;

3) прийняття до громадянства України;

4) поновлення громадянства України;

5) інші підстави, передбачені міжнародними договорами України, які ратифіковано Верховною Радою Ук­раїни.

Даний перелік підстав для набуття громадянства є вичерпним. Це означає, що жодні інші законодавчі чи підзаконні акти не можуть встановлювати додаткових підстав набуття громадянства, або ж скасувати чи обмежувати їх дію.

Як бачимо, головною постійно діючою підставою поповнення корпусу громадян є філіація або набуття громадянства за народженням.

Згідно із загальноприйнятими принципами міжнародного права, кожна дитина має право на громадянство. Це положення міститься у принципі 3 Декларації прав дитини 1959 р. і в п. З ст. 24 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р. Отже, згідно з нормами міжнародного права, дитина ні за яких умов не може бути особою без громадянства.

Громадянство за народженням набувається, у свою чергу, на основі двох принципів: „права крові” або „права гранту”. Нині законодавство України, як і більшості країн світу, передбачає змішану систему, при якій переважне значення „права крові” поєднується з „правом гранту”.

Вибір або переважання того чи іншого принципу обумовлено, головним чином, політикою держави в де­мографічній галузі. І якщо держава зацікавлена у швидкому зростанні свого населення, вона може використо­вувати ці два права повністю.

„Право крові” в чистому вигляді практично діє лише в скандинавських державах, де „право ґрунту” застосо­вується тільки до дітей, банки яких невідомі. "Право ґрунту" переважає або має рівне значення з „правом крові” здебільшого в країнах англо-американської си­стеми права, а також в деяких латиноамериканських країнах, таких, як Аргентина, Куба.

В області набуття громадянства за народженням не існує однакової практики держав. 1 тому, в силу колізії законодавства різних держав, саме у цій галузі найчасті­ше трапляються випадки, що призводять до подвійного громадянства.

„Право крові” — дитина набуває громадянства бать­ків незалежно від місця народження; „право ґрунту” — дитина стає громадянином тієї держави, на терито­рії якої вона народилась; незалежно від громадянства батьків.

Ст. 12 Закону про громадянство України вказує, що "дитина, батьки якої на момент народження перебу­вають в громадянстві України, є громадянином України незалежно від того, чи народилась вона на території України, чи за її межами". Ця норма відтворює правила сімейного законодавства України. Закон України чітко визначає, що коли хоч один з батьків є громадянином України на момент народження дитини, то дитина є громадянином України:

1) якщо вона народилася за межами держави, але батьки або один з них у цей час постійно проживали на території України;

2) якщо вона народилася на території України – враховується принцип „права території”.

При різному громадянстві батьків, один з яких на момент народження дитини перебував у громадянстві України, якщо в цей час обоє батьків постійно проживали за межами України, громадянство дитини, яка народилася за межами України, визначається за письмо­вою згодою батьків.

Дитина, один з батьків якої на момент її народження перебував у громадянстві України, а інший був особою без громадянства, чи невідомим є громадянин.. України незалежно від місця її народження.

У разі встановлення батьківства дитини, мати якої є особою без громадянства, а батько — громадянин України, дитина, яка не досягла 16–ти років стає громадянином України незалежно від місця її народження (п. 4 ст. 13 Закону).

Ст. 14 і 15 Закону встановлюють громадянство дітей батьки яких невідомі або батьки яких є особами безгромадянства що постійно проживають в Україні, їхні діти є громадянами України.

Вказані. положення забезпечують максимальну можливість для визнання громадянином України, а також допомагають зменшенню і усуненню випадків без громадянства дітей. Принагідно зауважимо, що Закон виключає можливість будь-якої перевити громадянства батька, як це в законодавстві Англії, Німеччини та. деяких інших країн.

Другим із найбільш поширених способів набуття громадянства є натуралізація, яка може здійснюватись як в силу правонаступництва держав, так і за індивідуальними заявами.

В силу правонаступництва нове громадянство виникає в результаті поділу або об'єднання держав. Гро­мадянство в такому разі виникає в результаті появи но­вого суб’єкта міжнародного права. Особа в такому рал продовжує залишатися на території нового суб’єкта міжнародного права і не заявляє про свій намір вийти нового громадянства. Саме так. величезна кількість осіб здобула громадянство теля розвалу Радянського Союз в тому разі громадянство України — нової суб’єкта міжнародного права і не незалежної держави. Як бачимо, „питання про вплив правонаступництві суверенітету на громадянство жителів держав– попередника є одним із найважливіших”.

Натуралізація за індивідуальними заявами регламен­тується внутрішніми нормами права. Безумовне право повнолітнього іноземця на натуралізацію ні в міжнарод­ному, ні в національному праві не закріплене. Проте, як уже згадувалось, ч. 1 ст. 15 Загальної декларації прав людини зазначає, що „кожна людина має право на гро­мадянство”. Та це тільки, так би мовити, рекомендація Тобто людина не наділена від народження правом на громадянство якої-небудь конкретної держави, і поря­док натуралізації іноземців у формі дозволу держави регламентується нормами права цієї держави.

У деяких країнах законодавство, крім звичайної на­туралізації, передбачає набуття громадянства шляхом реєстрації. У Великобританії цей вид набуття грома­дянства передбачається для жителів англійських за­морських територій та для Дітей англійських громадян, які народились за кордоном; за народженням.

Російський Закон про громадянство (ст. 12 та ст. 18) передбачає п’ятькатегорій осіб, які набувають громадян­ство Росії в порядку реєстрації Серед них, наприклад, „особи, у яких чоловік або пружина, чи родич по прямій лінії є громадянином Російської Федерації”, також це особи – громадяни колишнього СРСР, які проживають на території держав, які входять до складу СРСР, а та­кож прибулі для проживання на територію Російської Федерації після 6 лютого 1992р., якщо вони протягом 3-х років з моменту набрання чинності цього Закону виявлять бажання набути громадянства Російської Феде­рації”.

Набуття громадянства шляхом реєстрації міжнарод­ним правом не регламентується.

Натуралізацією в силу закону є такий вид натуралі­зації, який не заснований на власному виборі особи. На­туралізація в силу закону може бути правовим наслідком усиновлення, встановлення опіки тощо. Так, ст. 25 За­кону „Про громадянство України” передбачає, що ди­тина, яка є іноземним громадянином або особою безгромадянства і яку усиновляють громадяни України стає громадянином України.

Дитина, яка є іноземним громадянином і яку всиновлює подружжя, один з якого є громадянином України, а другий - особою без громадянства, стає громадянином України.