Кожен етнос в процесі своєї життєдіяльності на певній території у конкретних соціально-економічних і історичних умовах виробляє свій унікальний стереотип поведінки, який «поставляє» членам етносу загальноприйняті моделі поведінки в тих або інших стандартних ситуаціях. У даному контексті «стереотип» означає не стільки уявлення про інші етноси, скільки «стійкі, регулярно повторювані елементи способу життя, які хоч і володіють відомою соціальною значущістю, проте не носять «дієвого характеру» і не усвідомлюються носіями поведінки як «вчинки» (46). Етнічний стереотип поведінки це набір типових програм, направлений, перш за все, на «нейтралізацію тенденції до індивідуалізації поведінки, заборони зростання його варіативності, бо нічим не контрольоване зростання різноманіття неминуче привело би до розпаду суспільства» (4). Таким чином, етнічні особливості поведінки виступають найважливішим етноконсолідуючим чинником і підставою для порівняння і зіставлення з іншими етносами. За словами З. Арутюнова, «етнічні відмінності виявляються в тому, як люди одягаються, як вони їдять, в їх улюблених позах стояння або сидіння, хоча всі люди на землі і одягаються, і їдять, і сидять» (3,4). У різних етнічних культурах одним і тим же діям може додаватися різний зміст, або один і той же зміст може знаходити різне вираження у вчинках. Стереотипні уявлення якраз і формуються при спробі інтерпретувати поведінку представника іншого етносу, яка звичайне здійснюється з погляду особливостей своєї власної культури.
Це міркування логічно підводить нас до висновку про те, що етнічний
стереотип приречений на неадекватне і упереджене віддзеркалення дійсності.
Література як джерело етнічних стереотипів
Найбільш популярним джерелом стереотипних уявлень про національні характери є так звані міжнародні анекдоти, тобто анекдоти, побудовані на шаблонному сюжеті: представники різних націй, потрапивши в одну і ту ж ситуацію, реагують на неї по-різному, відповідно до тих рис їх національної вдачі, які їм приписують на батьківщині анекдоту.
Європейські стереотипи добре видно в наступному жарті: “Paradise is where cooks are French, mechanics are German, policemen are British, lovers are Italian, and it is all organized by the Swiss. Hell is where cooks are British, policemen are German, lovers are the Swiss, mechanics are French, and it is all organized by Italians (Рай там, де кухарі - французи, механіки - німці, поліцейські - англійці, коханці - італійці, а організовують всі швейцарці. Пекло - де кухарі англійці, поліцейські - німці, коханці - швейцарці, механіки - французи, а організовують всі італійці)” (57).
Отже, одне джерело, де з обмовками і великою обережністю можна шукати національні характери, - це міжнародні жарти і анекдоти різних видів: ті, які розповідають про себе самі представники тієї або іншої культури, і ті, які створені іншими культурами.
Іншим джерелом можна вважати національну класичну художню літературу. Слово класична в цьому контексті невипадково, тому що література, що має цей ранг, пройшла випробування часом: її твори заслужили визнання, вплинули на розуми і відчуття представників даного народу, даної культури (31,48).
Приведемо в приклад цитату з антифашистської казки Е. Шварца «Коли лицар Ланцелот прибув в місто, що було поневолене жорстоким Драконом, він, на свій подив, почув про доброту Дракона. По-перше, під час епідемії холери Дракон, дихнув на озеро і закип'ятив у ньому воду. По-друге, він позбавив місто від циган. "Але цигани - дуже милі люди", - здивувався Ланцелот. "Що ви! Який жах! - вигукнув архіваріус Шарлемань. - Я, правда, в житті своїм не бачив жодного цигана. Але я ще в школі проходив, що це люди страшні. Це бродяги за природою, по крові. Вони вороги будь-якої державної системи, інакше вони влаштувалися б де-небудь, а не вешталися б туди-сюди. Їх пісні позбавлені мужності, а ідеї руйнівні. Вони крадуть дітей. Вони проникають усюди". Зверніть увагу: Шарлемань сам не бачив циган, але їх погані якості не викликають у нього ніяких сумнівів. Навіть реальний Дракон кращий за міфічних циган. До речі, джерелом інформації про "циганську загрозу" був не хто інший, як сам пан Дракон (24).
Антифашистська казка Е. Шварца дуже точно фіксує зв'язок між політичним деспотизмом і расовою дискримінацією. Упередження проти "чужаків", що укорінені в суспільстві, перетворилися на норму суспільної поведінки, розділяють людей, відволікають їх увагу від корінних соціальних проблем і тим самим допомагають пануючим класам утримувати свою владу над людьми».
ЗМІ як чинник формування етнічних стереотипів
У сучасному світі засоби масової інформації стали могутнім чинником дії на масову свідомість і джерелом формування всіляких стереотипів, зокрема етнічних. В умовах наявності в російському товаристві об'єктивних передумов (нелегальна міграція, політична нестабільність і так далі) для виникнення нетерпимості по відношенню до представників «інших» етнокультурних і етноконфесійних груп ЗМІ грають вирішальну роль в розповсюдженні і посиленні ксенофобії (тоді як потенціал ЗМІ міг би бути з успіхом використаний в зворотному процесі - в подоланні негативних етнокультурних стереотипів і вихованні в українських громадян установок толерантності) (35).
Як показало проведене дослідження українські ЗМІ, етноконфліктогенні публікації з найбільшою періодичністю зустрічаються в розділах кримінальної хроніки, а також в аналітичних статтях, що зачіпають теми криміналу, тероризму і міграції. Продукування ксенофобії (етнофобії) найчастіше відбувається за допомогою вибіркового позначення журналістами етнічної приналежності героїв кримінальних сюжетів (вказівки на етнічність переважно «неукраїнських» злочинців), що об'єктивно сприяє формуванню в масовій свідомості представників етнічної більшості негативних етнокультурних стереотипів Інших (іноетнічних) (58).
Журналісти, слідуючи страхам, що існують в масовій свідомості українців, і фобіям, усвідомлено або мимоволі етнізують кримінальну ситуацію, мотивуючи етноконфесійними чинниками проблеми, що відбуваються в соціально-економічній і політичній сферах. Об'єктом нападок і некоректних звинувачень журналістів в негативному впливі на економічні і соціальні процеси в Україні в основному стають приїжджі трудові мігранти з країн СНД, особливо - вихідці з середньоазіатських республік. Публікації на ці теми нерідко мають характер етнічної ксенофобії, провокуючи у читацької аудиторії негативні установки по відношенню до росіян, білорусів, узбеків, корейців та ін. і взагалі іноетнічних приїжджих. У окремих публікаціях іммігранти інтерпретуються буквально як цивілізаційні вороги України і українців, що представляють для нас загрозу не тільки соціальну, економічну і політичну, але також культурну і демографічну (56,57).
Однією з типових форм трансляції негативних етнічних стереотипів і упереджених буденних типізацій є публікація інтенцій, що містять узагальнення про риси «національного» характеру або «культурних» особливостях способу життя і поведінки представників різних етнокультурних груп. Як перші, так певною мірою і другі у ряді випадків служать чинником формування ксенофобії, негативних міжетнічних установок в масовій свідомості, сприяють загостренню взаємодії етнічної більшості з представниками іноетнічних груп.
Створенню негативних етнічних образів (Чужого, Ворога) сприяють також твердження журналістів про фізичну, інтелектуальну, духовну, моральну неповноцінність тієї або іншої етнічної групи або її окремих представників, а також згадка різних етнонімів в принизливому, образливому контексті (зокрема в «етнічних» анекдотах) (58).
Як свідчить аналіз зібраних матеріалів, тиражування установок ксенофобії часто є наслідком не позиції редакції того або іншого засобу масової інформації, а етнологічної некомпетентності і професійної некоректності журналістів. Внаслідок цього конфліктогенні враження справляють не тільки статті, що містять прямо викладені інтолерантні позиції і думки (яких зафіксовано не так багато), але і цілком нейтральні за змістом тексти, в яких, проте, спосіб подачі матеріалу або окремі формулювання сприяють формуванню негативних етноконтактних установок.
Унаслідок спотвореного розуміння природи етнічності «якості окремих осіб і подій беруться за властивості всіх членів даної етнічної групи або всіх етнічно маркірованих соціальних ситуацій» (43). Таким чином, етнічна ксенофобія і расизм у суспільстві знано поширюються саме завдяки ЗМІ.
1.3 Етнічні стереотипи і міжкультурне спілкування
Стереотипізація у міжетнічному спілкуванні
Зрозуміти зміст і сенс етнічного стереотипу не так складно, як вирішити питання про взаємовплив міжетнічних відносин і самих етнічних стереотипів. Сила впливу реальних відносин між етносами на стереотипи може бути продемонстрована на прикладі феномена “дзеркального образу”, коли члени двох конфліктуючих груп приписують ідентичні позитивні риси собі (автостереотипи), а ідентичні негативні - супротивникам (гетеростереотипи). На даний час в західній соціальній психології все більшого поширення набуває точка зору, згідно якої “зміст стереотипів швидше результат, ніж причина існуючих міжгрупових відносин” (17). У численних емпіричних дослідженнях доведено, що контакти ведуть до зміни стереотипів, причому не стільки в спрямованості, скільки в ступені їх сприятливості і несприятливості. У дослідженні Н.В. Бахарєвої (1979) було виявлено, що одним з чинників, що призводять до послаблення і подолання негативних етнічних стереотипів, є “збільшення знань про об'єкт відношення”. Роль міжетнічних взаємодій у формуванні і функціонуванні стереотипів можна виявити лише з урахуванням характеру цих відносин, їх соціально обумовлених форм: співпраці або суперництва, домінування або підпорядкування. Саме від їх характеру залежить спрямованість і ступінь сприятливості стереотипів. Було виявлено, що автостереотипи, як правило, сприятливіші, ніж гетеростереотипи. Проте на тлі загальної тенденції зустрічаються і зворотні явища, головною причиною виникнення яких є відмінність в соціальному статусі груп: нерівність в політичному, економічному і інших відносинах. Співтовариства з низьким статусом, гноблені етнічні меншини схильні розвивати негативні автостереотипи і позитивні гетеро стереотипи (1,2).