В американскої соціології втримується спроба розкрити природу пропаганди на основі виявлення її розходжень із іншими видами суспільної діяльності. Kris E. і Leites N. підкреслюють, що " утворення на відміну від пропаганди поширює результати пізнання, тобто такі подання, які не носять суперечливого характеру , однаково оцінюються різними групами людей. Якщо ж деякі подання, у тому числі й соціальному змісті, викликають різне відношення в тих або інших верств населення, можна все-таки думати, що це вже сфера пропаганди". На ці слова коштувало б звернути увагу виникає один спірний момент , що хотілося б дозволити. Проблема в тім, що американські соціологи ніколи, видимо не вчилися в радянських школах, особливо в 30-і роки, і ніколи не сприймали вага пропаганди на шкільній парті або в аудиторії. У суспільстві, де математика носить класовий характер навіть подання, що не носять суперечливого характеру, можуть носити пропагандистський відтінок. Продовживши цю дискусію звернемося до думки іншого фахівця. Lasswell H. визначає пропаганду як спробу вплинути на установку великої кількості людей по суперечливих питаннях. На думку американського політолога, нейтральне поширення поглядів не є пропагандою. Такої ж точки зору дотримується Davies I. Однак правомірно порушити питання, яке поширення поглядів можна вважати нейтральними, щоб відчути абстрактність такого підходу.
Зрозуміло, у цих визначеннях фіксуються певні грані пропагандистського процесу, але разом з тим утримується конкретна тенденція: замаскувати політичні цілі пропаганди, звести її до абстрактної освіти, комунікації або до акту символізації. При цьому пропаганда нерідко розуміється настільки широко, що містить у собі фактично все громадське життя. Так, англійський історик Thomson O., полемізуючи з Lasswell'ом пропонує наступне визначення: "До пропаганди ставляться будь-які засоби впровадження й передачі образів, ідей або інформації, які впливають на людське поводження, узяте з його активної або пасивної сторони. Сюди входять майже всі аспекти мистецтва й комунікації". Таким чином, для закордонних фахівців характерні дві основні точки зору: по-перше, подання про пропаганду як про вплив на установку великої кількості людей по " спірних питаннях ", при цьому не вважається пропагандою поширення нейтральних поглядів, друга позиція полягає в поданні пропаганди у вигляді будь-яких засобів впровадження й передачі інформації, що впливає на людське поводження.
Саме собою, виникає питання - чому саме печатка є об'єктом нашого дослідження? Відповідь полягає в тому, що друкована пропаганда була найбільш ефективним засобом пропагандистського впливу в 30-і роки. Після визнання неспроможності гурткового й індивідуального методів в 1939 році, ЦК в особі тов. Сталіна рекомендував "...зосередити увагу партії на пропаганді в пресі й організації лекційної системи пропаганди..." Ці два види пропаганди й стали основними на багато років, але перевага завжди віддавалася друкованій пропаганді, оскільки за нею була чисто психологічна перевага. За спостереженнями психологів, людина здатна уважно прочитати в нормальних умовах 25 тисяч слів, а вислухати лише 9 тисяч.(26) Це й визначило чільні позиції печатки в справі пропагування. Крім того, метод друкованої пропаганди дає можливість використати прийом нейтрального інформування, що дає прекрасні результати. Такі основні критерії вибору печатки, як об'єкта дослідження , а зараз необхідно дозволити ще одну важливу проблему термінологічного плану - проблему співвідношення пропаганди й агітації в пресі.
Ми можемо говорити про поділ пропаганди й агітації по характері завдань: пропаганда відає стратегією в поширенні ідеології, агітація займається тактикою. Але чого ж більше в радянській пресі 30-х років?
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. «Угрозы и вызовы в сфере информационной безопасности», Материалы парламентских слушаний в Государственной Думе ФС РФ, ГД СФ России, 1996 г.
2. Почепцов Г.Г. Информационные войны. Киев: Ваклер, 2000. С. 20.
3. Манойло А.В., Государственная информационная политика в особых условиях: Монография. – М.: Изд. МИФИ, 2003 г. - 388 с.
4. Сайт INFOPOLITICA: www.infopolitica.w6.ru
5. Манойло А.В., Фролов Д.Б., Информационно-психологические операции как организационная форма реализации концепции информационно-психологической войны, С.Пб.: Проблемы информационной безопасности. Компьютерные системы, 2003 г., № 2, с. 7-14.
6. Амелин В.Н., Дегтярев А.А. Опыт развития прикладной политологии в России // Полис. 1998. №3. С. 157-178.
7. Мангейм К., Джарол Б., Рич Р., Ричард К. Политология: методы исследования. М., 1997.
8. Матвеев Р.Ф. Теоретическая и практическая политология. М., 1993.
9. Общая и прикладная политология / Под ред. В.И. Жукова, Б.И. Краснова М., 1997.
10. Шутов А.Ю. Прикладная политология: попытка систематизации // Вестн. Моск.ун-та. Сер. 12. Социально-политические исследования. 1994. № 3. С.76-88.
11. Соковнин В. Человеческое общение и идеология./ Идеология и общественная психология.- Фрунзе, 1968.-С.97.