В 1927 році, через 10 років після того, як більшовицька революція скинула пануючи, Бехтерев був викликаний у Москву для лікування радянського диктатора Йосипа Сталіна, про який говорили, що він випробовує періоди депресії. Бехтерев сказав Сталіну, що той страждає важкою формою параної. Бехтерев умер підозріло незабаром - у той же вечір. Існує думка, що Бехтерев був отруєний за наказом Сталіна, щоб відомстити за страшний діагноз. Пізніше Сталін наказав припинити роботи Бехтерева. Син Бехтерева за наказом Сталіна був розстріляний.
Сполучні рефлекси
У той час як дослідження Павлова проводилися майже винятково з метою вивчення виділень травних залоз, Бехтерев в основному займався умовними рефлексами в моториці. Він поширив умовні принципи Павлова на мускули. Основним відкриттям Бехтерева стали сполучні рефлекси, виявлені в результаті дослідження моторних реакцій. Бехтерев виявив, що рефлекторні рухи - наприклад, відсунення пальця від предметів, що загрожують ударом електричного струму, - можуть виникати не тільки під впливом безумовних подразників (наприклад, удару електричного струму), але й під впливом стимулів, які сполучаються з вихідним, - так, звук зумера, що звучить під час удару електричного струму, незабаром змушує випробуваного усувати палець.
Можна було пояснити це явище в термінах психічних процесів, але Бехтерев уважав реакції рефлекторними. Далі, він думав, що поводження вищого рівня можна пояснити, розглядаючи його як сполучення або нагромадження моторних рефлексів нижнього рівня. Процесам мислення, на думку Бехтерева, властиве аналогічний характер - у тому розумінні, що вони залежать від внутрішніх дій мовної мускулатури; ця ідея пізніше була підхоплена Уотсоном. Бехтерев боровся за застосування абсолютно об'єктивного підходу; він викорінював використання психічної термінології або концепції.
Бехтерев представив свої ідеї в книзі "Об'єктивна психологія", опублікованої в 1907 році. Книга була переведена на німецький і французьку мови в 1913 році, саме в цей час й прочитав Уотсон. Третє видання вийшло в англійському перекладі в 1932 році за назвою.
Починаючи від самих джерел зоопсихології - уже в роботах Романеса й Моргана - можна спостерігати поступовий рух психології убік зростаючої об'єктивності як у виборі предмета вивчення, так і в методології. Перші роботи в цій області породили концепцію свідомості й психічних процесів; вони ґрунтувалися на суб'єктивному методі дослідження. Однак на початку XX століття зоопсихологія стала зовсім об'єктивною наукою як по предметі дослідження, так і по застосовуваних методах. "Виділення залоз", "рефлекторні реакції", "дії", "поводження" - подібні терміни не залишали ніяких сумнівів у тім, що зоопсихологія розсталася зі своїм суб'єктивним минулим.
Незабаром зоопсихологія стала моделлю для розробки вчення про поводження - біхевіоризму, засновник якого, Уотсон, волів при проведенні досліджень використовувати тварин, а не людей. Ознайомившись із результатами досліджень фахівців з зоопсихології й обробивши їх, Уотсон розробив основи науки про поводження, положення якої рівною мірою справедливі й для людей, і для тварин.
Література
1.Петровский А. Записки психолога. - М., 2001.
2.Шорохова Е.В. Проблема сознания в философии и естествознании, М., 1961.
3.Ярошевский М.Г. Как предали Ивана Павлова // Репрессированная наука. – М., 1994.
4.Биків К.М. Розвиток ідей И.П. Павлова (завдання й перспективи) // К.М. Биків Вибрані добутки. - К., 2003
5.Ждан А.Н. Історія психології: від античності до сучасності. - К., 1997.
6.Лихі Т. Історія сучасної психології. - К., 2003.